Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Бояриня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Бояриня, Леся Українка"

405
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бояриня" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 12
Перейти на сторінку:
class="p1" style=""> 

Оксана

Тільки ж ві­ра!

Та й то… прий­ду до церк­ви - прос­ти бо­же! -

я тут і служ­би щось не піз­наю:

за­во­дять якось, хтоз­на й по-яко­му…

 

Степан

Оксано, се вже гріх!

 

Оксана

Ой чо­ло­ві­че!..

Та й осо­руж­на ж ся ме­ні Моск­ва!

(Схиляється го­ло­вою до сто­ла).

 

Степан

(сум­но стоїть над нею)

Я так і знав… Хі­ба ж я не ка­зав,

що я то­бі ні­чо­го дать не мо­жу

тут, на чу­жи­ні?..

 

Оксана

(ки­дається до нього)

Ні, моє ко­хан­ня!

Се я не­доб­ра! Так, не­мов не знаю,

що бід­ний мій го­лу­бонько страж­дає

за всіх най­гір­ше,- тре­ба ж зав­да­ва­ти

жа­лю ще більше!

(Степан при­гор­тає її).

Ну, ска­жи, мій лю­бий,

чи дов­го нам ще му­чи­ти­ся так?

 

Степан

(зітх­нув­ши)

Бог знає, сер­денько!

 

Оксана

Невже й за­ги­нем

у сій не­во­лі?

 

Степан

Май на­дію в бо­зі.

Ще якось, мо­же, змі­няться ча­си.

Коли б ути­хо­ми­ри­ло­ся тро­хи

там, на Вкраїні, поп­ро­шу ца­ря,

щоб від­пус­тив ме­не хоч у гос­ти­ну.

 

Оксана

Тепер ні­як не мож­на?

 

Степан

Ні, єди­на,

те­пер не­ма що й ду­ма­ти! От са­ме

я ду­маю до ца­ря суп­лі­ку нес­ти,

що лю­ди з Ук­раїни при­вез­ли,-

жа­лі­ються на утис­ки, на крив­ди…

Я маю бо­ро­ни­ти ту суп­лі­ку,

то вже ж не час про­си­ти­ся з Моск­ви.

«От, ска­жуть, ре­чі со­лод­ко роз­во­дить,

а сам в ліс ди­виться». Те­пер, Ок­са­но,

нам тре­ба сте­рег­ти­ся так, «щоб му­ха

не під­то­чи­ла но­са», як то ка­жуть.

Крий бо­же схи­би­ти в чо­му,- про­па­ла

вся на­ша спра­ва і гро­мадська вку­пі.

 

Оксана

Ну як йо­го ще більше сте­рег­ти­ся?

Вже й так не­мов за­ма­за­лись у піч!

 

Степан

Та от, нап­рик­лад, ти пос­ла­ти хо­чеш

ті гро­ші брат­чи­ці…

 

Оксана

(спус­тив­ши очі)

Вже не пош­лю.

Нехай про­ба­чить, що ж, ко­ли не змо­га…

Я на­пи­шу їй…

 

Степан

Краще не пи­ши

ні­чо­го, сер­це.

 

Оксана

Як же ж так, Сте­па­не?

Се ж на­віть нез­ви­чай­но!

 

Степан

Як лис­та

десь пе­ре­хоп­лять - чи то раз бу­ва­ло? -

то ще го­то­ві взя­ти на тор­ту­ри,

як вик­ри­ють ту спра­ву з До­ро­шен­ком,

щоб ти приз­на­ла­ся, в чім нак­ла­да­ла

з то­ва­риш­ка­ми…

 

Оксана

Я пе­ре­ка­жу

че­рез Ях­нен­ка…

 

Степан

Мушу я про­си­ти,

щоб ти йо­го у нас тут не прий­ма­ла.

 

Оксана

Та я ж йо­го про­си­ла, щоб прий­шов!

Вже ж не прог­на­ти!

 

Степан

Накажи слу­гою,

що ти нез­ду­жаєш.

 

Оксана

Не ви­па­дає.

 

Степан

Як хо­чеш. Тілько як візьмуть «на ди­бу»,

то вже не жа­луй!

 

Оксана

Звідки вже й «на ди­бу»?

 

Степан

А що ж ти ду­маєш? За тим Ях­нен­ком

шпи­ги мос­ковські ці­лим роєм хо­дять.

Я знаю їх.

 

Оксана

(за­жу­ре­на)

Так я й не пе­ре­дам

ро­ди­ні ні лис­тів, ні по­да­рун­ків…

 

Степан

Ти знаєш, лю­ба, по­ки що, то й кра­ще б

не ози­ва­тись, над­то до Іва­на,

бо він в не­пев­ні спра­ви уст­ря­ває…

 

Оксана

До бра­та рід­но­го не ози­ва­тись?

(У неї ста­ють сльози на очах).

 

Степан

Се ж не на­ві­ки, ри­бонько, тимча­сом,

по­ки ути­хо­ми­риться…

(Знов при­гор­тає її).

 

Оксана

(не від­по­ві­да­ючи на пес­то­щі, без­ви­раз­но)

Гаразд, ні­ко­му не пи­са­ти­му.

 

Степан

Ти, сер­це,

на ме­не гні­ваєшся.

 

Оксана

(так са­мо)

Ні, чо­го ж?

Ти маєш ра­цію. На­що пи­са­ти?

 

(Степан опус­кає ру­ки. Ок­са­на по­ва­гом ви­хо­дить з ха­ти.)

 

 

ТЕРЕМ

 

 

Оксана гап­тує в крос­нах, ру­хи в неї лі­ни­ві, в’ялі.

 

Степан

(увіходить і сі­дає близько Ок­са­ни на дзиг­ли­ку)

Щось го­ло­ва бо­лить…

 

Оксана

(не під­во­дя­чи очей від шит­ва)

Ти піз­но встав.

 

Степан

Та сві­том же прий­шов з тії бе­се­ди.

 

Оксана

Було там ве­се­ло?

 

Степан

Ей, де там в ка­та!

По щи­рос­ті бо­яться сло­во мо­вить…

П’ють, п’ють, по­ки поп’ються, по­тім зва­да…

 

Оксана

А як же там, Сте­па­не, та суп­лі­ка?

 

Степан

Та що ж… ні­як. Цар ка­же: «Про­чи­таєм,

по­ду­маєм»… Чу­ва­ли вже ми теє!

 

Оксана

Що ж бу­де?

 

Степан

(з бо­ліс­ною до­са­дою)

Ой, не знаю! Не пи­тай!

(Мовчать. Ок­са­на шиє, по­тім гол­ка ви­па­дає їй з рук.)

 

Степан

Хоч би ти щось, Ок­са­но, роз­ка­за­ла,

а то так сум­но, го­ло­ва за­би­та

уся­ким ли­хом.

 

Оксана

(в’яло)

Що ж я роз­ка­жу?

Нічого я не ба­чу і не чую,

сид­жу со­бі…

 

Степан

(тро­хи розд­раж­е­ний)

Ну, ро­биш же що-не­будь?

 

Оксана

Учора ви­ши­ла чер­во­ну квіт­ку,

сьогод­ня си­ню… Се то­бі ці­ка­во?

 

Степан

Ти так, не­на­че драж­ниш­ся зо мною!

 

Оксана

(крізь сльози)

Ні, да­ле­бі, Сте­па­не, не драж­ню­ся!

 

Степан

(при­див­ляється до шит­ва. Ла­гід­но)

А що се бу­де з сеї лишт­ви, люб­ко?

 

Оксана

(знов бе­зу­час­но)

Не знаю, се щось Ган­на по­ча­ла.

 

Степан

Либонь, со­бі на по­саг. Се вже хут­ко

її ве­сіл­ля.

 

Оксана

Та за мі­сяць ні­би.

 

Степан

От на ве­сіл­лі тро­хи по­гу­ляєш,

роз­ва­жиш­ся.

 

1 ... 7 8 9 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бояриня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бояриня, Леся Українка"