Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Бояриня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Бояриня, Леся Українка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бояриня" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 12
Перейти на сторінку:
style="">Оксана

Ет, знаю ту роз­ва­гу!

Частуй та кла­няй­ся: «Не обез­сужьте»…

а гос­тій­ки по­за пле­чи­ма су­дять:

«Черкашенка, чу­жач­ка»…

 

Степан

Ти вже над­то

на те зва­жаєш.

 

Оксана

(бай­ду­же)

Ні, ме­ні дар­ма.

(Мовчання.)

 

Степан

Ти так не­на­че втом­ле­на сьогод­ня.

Клопочешся при гос­по­дарст­ві, мо­же?

 

Оксана

Ні, я не кло­по­чусь,- то все ма­ту­ся.

Ми з Ган­ною все шиємо.

 

Степан

То, мо­же,

не тре­ба стільки ши­ти?

 

Оксана

Що ж ро­би­ти?

Насіння я лу­за­ти не люб­лю,

так як Ган­ну­ся. Тре­ба ж десь по­ді­ти

і ру­ки, й очі…

 

Степан

Бідненька ти в ме­не.

(Оксана про­ри­вається ри­дан­ням).

Оксано! Що се ти? Та бог з то­бою!

Чи хто те­бе об­ра­зив? Ма­ти? Ган­на?

 

Оксана

(тро­хи сти­шу­ючись)

Вони як рід­ні… я на їх не скар­жусь…

 

Степан

Так що ж?

 

Оксана

(ури­ває ри­дан­ня, з од­чаєм)

Степане! Ти хі­ба не ба­чиш?

Я ги­ну, в’яну, жи­ти так не мо­жу!

(В зне­сил­лі по­хи­ляється на крос­на).

 

Степан

Се прав­да, не рос­туть квіт­ки в тем­ни­ці…

А я га­дав…

(Ходить по ха­ті в тяж­кій за­ду­мі, по­тім спи­няється пе­ред Ок­са­ною).

Оксано, зас­по­кой­ся,

по­го­во­рім ла­дом.

 

Оксана

Про що, Сте­па­не?

 

Степан

Виходить, я те­бе за­на­пас­тив.

 

Оксана

Ні, я са­ма…

 

Степан

Однаково. Я більше

не хо­чу заїдать твоєї до­лі.

Хоч як ме­ні се гір­ко… я го­то­вий

те­бе до батька від­пус­ти­ти.

 

Оксана

Як?

А ти ж?

 

Степан

Я тут зос­та­ну­ся. Для ме­не

не­має во­ріт­тя, ти ж теє знаєш.

 

Оксана

(зво­ру­ше­на)

То се б те­бе по­ки­ну­ти я ма­ла?

Чи я ж на те сто­яла під він­цем

і при­ся­гу да­ва­ла?

 

Степан

(гір­ко)

Я, Ок­са­но,

не хан та­тарський, щоб лю­дей дер­жа­ти

на при­ся­зі, мов на шнур­ку. Ти вільна.

Се тільки я в не­во­лі.

 

Оксана

(хи­тає го­ло­вою)

Ні, Сте­па­не.

 

Степан

Чого ж? Я при­ся­гу то­бі вер­таю…

(Голос йо­му пе­ре­ри­вається від тур­бо­ти).

І я про­шу те­бе… прос­ти ме­не…

що я… те­бе від­мо­вив від ро­ди­ни… що я…

 

Оксана

(обій­має йо­го)

Ні, го­ді, не ка­жи!

Не знаєш ти… Це ж ти ме­ні ні сло­ва,

ні сло­ва не про­мо­вив там, у батька,

а вже моя ду­ша бу­ла твоєю!

Ти ду­маєш, як я те­пер поїду

від те­бе геть, то не ли­шиться ту­та

моя ду­ша?

 

Степан

Так що ж ро­би­ти, лю­ба?

 

Оксана

Втікаймо всі! Мій ба­тенько по­мо­же

про­жи­ти якось, по­ки ти прид­баєш.

Хай їм аби­що, сим мос­ковським доб­рам!

Втікаймо на Вкраїну!

 

Степан

Цар дос­та­не

бо­яри­на сво­го скрізь на Вкраїні,

та ще й твоїй ро­ди­ні бу­де ли­хо.

Не скриємось ніг­де…

 

Оксана

Втікаймо в Польщу!

А ні, то на Во­ло­щи­ну!

 

Степан

Що з то­го?

Зміняємо чу­жи­ну на чу­жи­ну…

Приблудами чу­жі по­ро­ги бу­дем

там об­би­ва­ти… все од­но, що й тут.

 

Оксана

Ні, там вільні­ше.

 

Степан

Треба зас­лу­жи­ти

чимсь ту су­сідську лас­ку. Чим же більше

ко­ли не зра­дою про­ти Моск­ви?

 

Оксана

Так їй і тре­ба!

 

Степан

Присяга, Ок­са­но,

ве­ли­ке ді­ло. Цар ме­ні не вер­не

так при­ся­ги, як я то­бі вер­нув.

Та й я йо­му не мо­жу по­вер­ну­ти

всього, що я прий­мав з йо­го ру­ки.

 

Мовчання. По­чи­нає су­те­ні­ти. Десь у церк­ві ти­хо дзво­нять.

 

Оксана

Степане, вже не го­во­рі­мо більше

про се ні­ко­ли.

 

Степан

Так, не тре­ба, лю­ба…

(Згодом).

Чому не шиєш?

 

Оксана

Вже ме­ні не вид­ко.

А ще сві­ти­ти ра­но.

 

Степан

Заспівай

щось по­ти­хеньку, як­що мо­жеш.

 

Оксана

Добре.

(Співає по­ти­хеньку)

«Ой як бу­ло хо­ро­шенько, як рід з ро­дом п’є,

вип’є чар­ку, вип’є дру­гу та по сест­ру шле.

«Сеструненько-голубонько»…

(Уриває).

Не мо­жу.

Либонь, я одз­ви­чаїлась від спі­вів.

Та й щось на гру­ди важ­ко.

(Кашляє).

 

Степан

(стри­во­же­ний)

Ой, ко­ха­на,

чи ти не хво­ра?

 

Оксана

Де ж там! То щось так.

 

Увіходять мати й Ганна, за ни­ми слу­ги вно­сять за­горт­ки з по­ку­пом. Поклавши па­кун­ки, слу­ги ви­хо­дять.

 

Мати

Добривечір, діт­ки! Що си­ди­те

так по­но­чі?

 

Степан

Так, де­що роз­мов­ля­ли.

 

Мати

Не на­го­во­ряться все го­луб’ятка.

Коли б то бог су­див і Ган­ні

на­шій та­ке под­руж­жя!

 

Ганна

(сві­тить тим ча­сом і роз­гор­тає па­кун­ки)

Подивись, Ок­са­но,

чо­го ми на­ку­пи­ли!

(Оксана під­хо­дить.)

Се на шу­бу,

а се літ­ни­ки, а се кич­ку.

Що, прав­да, гар­не? Ми ж ото піш­ли

аж до куп­ців за­морських.

 

Оксана

(жва­во)

Гарно, гар­но!

Та й мо­ло­дич­ка з те­бе гар­на бу­де!

Ну й по­тан­цюю в те­бе на ве­сіл­лі!

Нехай уже мос­ков­ки не зди­ву­ють!

 

Ганна

От я люб­лю, як ти та­ка ве­се­ла,

а то си­дить, пох­ню­пив­шись, аж сум­но.

 

Мати

Та звіс­но, і чо­го б та­ки жу­ри­тись?

Ви лю­ди мо­ло­ді… у ха­ті лад…

 

Оксана

(під­хоп­лює)

За ха­тою доб­ро…

 

Ганна

(не зав­ва­жа­ючи іро­нії)

Авжеж, сест­рич­ко,

як­би ти ба­чи­ла, що там куп­ців

наїха­ло! І чом ти не піш­ла

із на­ми вку­пі?

 

Оксана

1 ... 8 9 10 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бояриня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бояриня, Леся Українка"