Читати книгу - "Небезпечне літо, Янссон Туве"

Шапочка зсунулася їй на носа, при тому скорботно дзенькнувши дзвіночком, сльози поволі скочувалися у порожню тарілку.

Не завжди легко бути Чепурулею.

Саме в ту мить у двері постукали.

Чепуруля підхопилася з-за столу, швиденько висякала носа і кинулася відчиняти.

– О-о! – вихопилося у неї розчаровано.

– Вітаємо зі святом Купала! – привіталася Хропся.

– Дякую! – розгубилася Чепуруля. – Дуже, дуже дякую. І вам теж бажаю гарного свята!

– Ми зайшли тільки запитати про один будинок, тобто запитати, чи не з'являвся тут останнім часом такий собі театр? – запитав Мумі-троль.

– Театр? – недовірливо перепитала Чепуруля. – Ні, навпаки… тобто я хотіла сказати, нічого подібного…

Запала коротка мовчанка.

– Що ж, тоді ми підемо далі, – мовив Мумі-троль.

Хропся глянула на застелений стіл, гірлянди над дверима.

– Сподіваюся, свято вдасться! – приязно усміхнулася вона.

Раптом мордочка Чепурулі зморщилася, і вона знову заплакала.

– Не буде ніякого свята! – хлипала вона. – Пиріг пересох, квіти зів'яли, годинник відлічує час – і ніхто не приходить! Вони ніколи не прийдуть! У них зовсім немає родинних почуттів!

– Хто не прийде? – співчутливо поцікавився Мумі-троль.

– Та, дядечко з дружиною! – вигукнула Чепуруля. – Щоліта посилаю їм запрошення, а вони не приходять!

– То спробуй запросити когось іншого! – запропонував Мумі-троль.

– Інших родичів у мене немає, – пояснила Чепуруля. – До того ж, існує обов'язок запрошувати родичів на святкові обіди!

– Хочеш сказати, що запрошуєш лише з обов'язку, і тобі це не надто подобається? – намагалася з'ясувати Хропся.

– Звичайно, не подобається, – втомлено потвердила Чепуруля, сідаючи до столу. – Мій дядечко з дружиною такі нудні…

Мумі-троль з Хропсею сіли поряд з нею.

– Може, вони не люблять веселитися… – знову озвалася Хропся. – Запроси ліпше нас, ми зовсім не нудні!

– Справді? – здивувалася Чепуруля. По ній було видно, як глибоко вона замислилася.

Ураз помпончик на її шапочці задерся угору, і дзвоник радісно теленькнув.

– То, власне кажучи, – заговорила вона спроквола, – нема жодної потреби запрошувати отих родичів, якщо нікому з нас вони не цікаві? Правда?

– Звичайно, – підтримала Хропся.

– І ніхто не образиться, що решту свого життя я святкуватиму та забавлятимуся з ким мені заманеться? Навіть якщо це не мої родичі?

– Ані одна душа не образиться! – запевнив Мумі-троль.

Чепуруля запроменіла від утіхи, ніби важкий камінь упав їй з душі.

– То насправді все так просто? – не йняла вона віри. – Як гарно! Ми вперше у моєму житті весело відсвяткуємо Купала. Ще й як відсвяткуємо! Я вам страшенно вдячна, що ви влаштували мені таке чудове свято!

Однак Чепуруля навіть не здогадувалася, наскільки чудовим стане це свято!

– Вип'ємо за тата і маму! – проголосив Мумі-троль, вихиляючи келиха. (Саме цієї миті Мумі-тато на борту театру піднімав келиха за здоров'я свого сина. "За повернення Мумі-троля, – мовив він урочисто. – За Хропсю і Маленьку Мю!")

Усі були ситі і задоволені.

– А тепер розпалимо купальське вогнище! – запропонувала Чепуруля. Вона загасила лампу і запхала до кишені сірники.

Надворі все ще не споночіло, було видно кожну щонайменшу билинку. За верхівками ялиць, там, де заховалося сонце, завмерла червона смуга, щоб знову розцвісти новим сходом дня.

Вони побрели безгомінним лісом до прибережних левад, де біла ніч навіть не думала тьмяніти.

– Як дивно пахнуть уночі квіти, – озвалася Чепуруля.

Ледь чутний запах паленої гуми слався понад луками, потріскувала електричними розрядами трава.

– Схоже на гатіфнатів, – спантеличено принюхався Мумі-троль. – Але ж у цю пору року вони зазвичай мандрують світами…

Раптом Хропся за щось зашпорталася.

– БІГАТИ БОСОНІЖ ЗАБОРОНЕНО! – прочитала вона вголос. – Фе, які дурниці! Погляньте, та тут ціла купа нікому не потрібних табличок!

– Яке щастя, коли все дозволено! – радісно вигукнула Чепуруля. – Яка розкішна ніч! Може, спалимо оті таблички? Розведемо з них купальську ватру і танцюватимемо, доки всі не згорять!

Запалахкотіла купальська ватра! Вогонь з ревом кидався на таблички з написами: СПІВАТИ ЗАБОРОНЕНО! РВАТИ КВІТИ ЗАБОРОНЕНО! СИДІТИ НА ТРАВІ ЗАБОРОНЕНО!

Вогонь весело пожирав великі чорні літери, а жмути іскор злітали у бліде небо. Густий дим поплив понад левадами, зависаючи у повітрі білими килимами. Чепуруля витанцьовувала на тонких ніжках навколо ватри, розсипаючи запаленою гіллячкою навколо себе жарини та співаючи:

– Ніяких дядечків! Ніяких тітоньок! Ніколи, ніколи, ніколи! Бім-белі-бам-белі-бу!

Мумі-троль з Хропсею сиділи рядочком, милуючись вогнем.

– Цікаво, що зараз робить моя мама? – озвався Мумі-троль.

– Святкує, звичайно, – відповіла Хропся.

Таблички горіли, розсипаючи феєрверки іскор навкруги, а Чепуруля нетямилася від радості і голосно вигукувала: "Ура!"

– Мене хилить на сон, – зізнався Мумі-троль. – Скільки квіток треба зірвати? Дев'ять?

– Дев'ять, – підтвердила Хропся. – Але пообіцяй, що не промовиш при тому ні слова!

Мумі-троль урочисто кивнув головою на знак згоди. Він помахав лапами на всі боки, що мало би означати "на добраніч, побачимося завтра", і почалапав мокрою від роси травою.

– Я також хочу збирати квіти! – чорна від сажі, усміхнена Чепуруля виринула з-поза димової завіси. – Я теж хочу поворожити. А ти знаєшся на ворожбі? – запитала вона у Хропсі.

– Я знаю одне дуже страшне купальське ворожіння, – прошепотіла Хропся. – Але воно таке жахливе, що й назви не має…

– Нинішньої ночі я нічого не боюся! – вигукнула Чепуруля і бадьоро дзеленькнула дзвоником.

Хропся роззирнулася довкола, потім нахилилася до Чепурулі і зашептала у її нашорошене вухо:

– Спершу треба крутнутися сім разів навколо себе, бурмочучи заклинання й тупаючи ногами, потім позадкувати до криниці і зазирнути досередини. А тоді побачиш у воді свого нареченого!

– А як його витягнути з криниці? – спантеличено запитала Чепуруля.

– Ет, ти ж побачиш тільки його обличчя, – відказала Хропся. – Відображення у воді! Але спочатку слід назривати дев'ять різних квіток. Раз, два, три – почали! Якщо промовиш хоч слово, ніколи не вийдеш заміж!

Доки поволі догоряла ватра, а левадами шелестів ранковий вітерець, Хропся з Чепурулею зривали свої чаклунські букети. Час від часу вони переглядалися і весело реготали, бо сміх не впливає на чари.

Зненацька перед ними з'явилася криниця.

Чепуруля поворушила вухами.

Хропся кивнула і враз зблідла.

Обидві одразу закружляли навколо себе, забурмотіли заклинання і затупали ногами. Сьомий викрутас забрав багато часу, бо їм стало страшно уже не на жарт. Та раз уже розпочав ворожіння у ніч на Купала, треба довести справу до кінця, інакше зовсім невідомо, чим усе скінчиться.

Серце ледь не вискакувало їм з грудей, коли вони позадкували до криниці й спинилися.

Хропся взяла Чепурулю за лапку. Смуга на сході стала ширшою і забарвила дим від купальської ватри у пурпуровий колір.

Товаришки враз обернулися й зазирнули у криницю.

І побачили там себе, край цямриння та рожеве небо.

Вони чекали, тремтячи усім тілом. Довго чекали.

Раптом – о ні, навіть розповідати страшно! – раптом побачили позад себе велику голову, яка віддзеркалювалася у воді. Голову гемуля!

То був злий, бридкий гемуль у поліцейському кашкеті!

Мумі-троль саме зривав дев'яту квітку, коли почув розпачливий крик. Він кинувся на допомогу і налетів на величезного гемуля, котрий однією лапою тряс Хропсю, а іншою – Чепурулю.

– Тепер усі троє підете до в'язниці! – кричав гемуль. – Бісові підпалю вачі! Мара би вас ухопила! Спробуйте лиш заперечити, що то не ви позривали таблички і спалили їх! Тільки спробуйте!

Спробувати вони, ясна річ, не могли, бо ж заприсяглися не зронити ні слова!

Розділ восьмий

Про те, як писати п'єсу

Годі собі й уявити, що було би, якби Мумі-мама, прокинувшись уранці на Купала, довідалася, що Мумі-троль сидить у в'язниці! А якби хтось розповів Доні Мюмлі, що її маленька сестричка, загорнувшись у пухнасту пряжу, мирно спить у курені з ялинових гіллячок, якого для неї спорудив Нюхмумрик!

Нічого цього вони не знали, а тому їм не залишалося нічого іншого, як сподіватися на ліпше. Хіба вперше доводилося мумі-тролям та їхнім друзям потрапляти у такі пригоди, що іншим родинам навіть і не снилися? Але ж усе закінчувалося щасливо!

– Маленька Мю звикла давати собі раду, – заспокоювала Доня Мюмлі. – Я більше хвилююся за того, хто ненароком опиниться поряд з нею…

Мумі-мама визирнула з будинку. Надворі дощило.

"Хоч би вони не застудилися", – подумала вона, обережно сідаючи на ліжко. Тепер усе доводилося робити обережно, бо відколи будинок застряг на мілині, підлога у помешканні так і не випросталася. Мумі-татові довелося поприбивати всі меблі цвяхами. Обіди стали справжньою мукою: посуд скочувався на долівку або трощився ущент при спробі Тата поприбивати тарілки до стільниці.

Усіх не полишало відчуття, ніби вони стали альпіністами. Постійне ходіння нахиленою підлогою, коли одна нога ступає вище, а інша нижче, непокоїло Мумі-тата – він побоювався, що ноги почнуть рости нерівномірно. (Хоча Мудрик слушно вважав, що при ходінні у протилежному напрямку, згори вниз, ноги можуть вирівнятися).

Емма, як завжди, невтомно мела мітлою.

Вона натужно спиналася догори підлогою, пхаючи поперед себе купку сміття; десь на півдорозі сміття скочувалося вниз, і Емма починала все спочатку.

– Як на мене, було би практичніше замітати згори вниз, – доброзичливо порадила Мумі-мама.

– Ніхто тут не сміє повчати мене, як мести, – відрубала Емма. – Я завжди так замітала сцену, відколи одружилася з маестро Чепуруном, і робитиму так до самої смерті…

– А де зараз чоловік пані? – поцікавилася Мама Мумі-троля.

– Помер, – відказала Емма з гідністю. – Йому на голову впала залізна завіса – розкололися обидві…

– Ой, бідолашна, бідолашна Емма! – забідкалася Мама.

Емма пошаруділа в кишені і дістала звідти пожовклу фотографію.

– Отаким був Чепурун у молодості, – мовила вона. Мама Мумі-троля поглянула на знімок. Маестро Чепурун сидів перед картиною з намальованими пальмами. Він мав величезні вуса, поряд примостилася якась дуже заклопотана на вигляд істота з маленькою шапочкою на голівці.

– Який він статечний, – мовила Мама. – А картину я впізнаю…

– Це лаштунки для "Клеопатри", – холодно пояснила Емма.

– О, то юна дама поряд називається Клеопатрою? – запитала Мама.

Емма вхопилася за голову.

– "Клеопатра" – це назва вистави, – втомлено процідила вона.