Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Маріє, чим я можу тобі допомогти? — забігаю на кухню.

— Іди займайся своїми справами. З вечерею я сама впораюся, — з усмішкою випроваджує мене жінка.

І чого я так хвилююся?

Не можу всидіти на одному місці.

Літак, яким прилетів батько, вже приземлився і вони скоро будуть вдома. Та найбільше я переймаюся через прихід Давида.

Навіть руки трусяться від хвилювання.

Поправляю столові прилади, які й до цього лежали ідеально. За вікном чути звук автомобіля, що під’їхав.

Через хвилину відчиняються двері, і в будинок заходить Христина, а за нею тато.

Вони так усміхаються. Мені здається, що тато навіть почав виглядати молодшим.

— Не хочеш обійняти батька? — зі сміхом питає чоловік.

Швидко підходжу і з усмішкою занурююсь у рідні обійми.

Коли тато мене так обіймав? Навіть не пригадаю... Від цього стає сумно, але я швидко ховаю свої емоції.

— І я тебе рада бачити, — Христина швидко обіймає мене, а потім йде до столу.

Марія вже подала вечерю, і ми сідаємо на свої місця.

Опускаю очі та дивлюся на екран мобільного. Де ж Давид? Він вже повинен приїхати. А може, передумав?

— Сашо, у тебе все нормально? — питає тато, дивлячись у мій бік.

— Так, усе добре.

— Як навчання?

— Усе добре.

— Ти не багато пропустила через хворобу? — батько дивиться так, наче знає, що я збрехала.

— Я тільки один день залишилась вдома. Вже все наздогнала.

— Молодець, — з усмішкою промовляє чоловік і бере в руки виделку.

Біля дверей чути гуркіт, і у вітальні з'являється Дмитро Олександрович.

— Ігорю Андрійовичу, вибачте. Але до вас прийшли, — вимовляє чоловік і виходить.

— Дівчатка, смачного. Я скоро повернуся, — вимовляє батько і йде до виходу.

Я вся напружуюсь. Впевнена: це Давид приїхав. І якщо тато його не запросить зараз всередину, це буде означати тільки одне: він проти наших стосунків.

Тереблю в руках серветку і не можу відвести очей від вхідних дверей.

— Що сталося? Ти когось чекаєш? — питає з цікавістю Христина.

— Чекаю.

— Ти мене не послухала… — хитає головою дівчина.

— А ти збиралася мені розповісти правду? — нарешті ловлю її погляд.

— Я тобі розповіла те, що вважала за потрібне. І важливе для тебе.

— Отже, наркотики, які ти вживала — це не важливо? Чи, може, людина, яку ти збила — не важлива?

Бачу, як очі дівчини округлюються. Вона перелякана.

Невже думала, що Давид мені не розповість?

— Звідки ти… — вона вся напружується.

— А ти що думала, після сцени у ресторані Давид мені нічого не розповість?

— Про які наркотики йде мова? — збоку доноситься голос тата.

Христина підхоплюється з місця та зупиняється, так і не зробивши крок.

Повертаю голову і стикаюся поглядом з батьком, а біля нього стоїть Давид.

— Сашо, я слухаю, — промовляє тато.

Дивлюся на Христину і бачу в її очах прохання, але мовчати уже пізно.

Та й він має знати правду, перед тим як одружитися.

— Тату, я нещодавно дізналася...

— Коханий, я хочу сама тобі розповісти все, — перебиває мене Христина.

Тато переводить погляд на наречену, і на хвилину повисає тиша. А потім він вказує їй жестом на двері кабінету.

Коли вони ховаються за дерев'яними дверима, я видихаю. Сподіваюся, Христина розкаже правду.

І що є далі?

Раніше я б раділа такому повороту, але зараз... Тато так змінився з появою дівчини. Він справді закохався.

Можливо, Христина мені не дуже подобається, але вона зробила батька щасливим.

Дідько.

— Заспокойся, ти ні в чому не винна, — чоловічі руки лягають на мої плечі, а губи Давида залишають поцілунок на моїй щоці.

— Не впевнена… 

Розуміння того, що ми з чоловіком стоїмо посеред нашої вітальні, приходить не відразу. Але щойно я повертаюся у реальність — повертається хвилювання.

— А ти поговорив з батьком? Ви зайшли разом... Що він сказав?

— Сказав, що дозволить мені запросити тебе на побачення. Звісно, якщо ти захочеш, — підморгує мені Давид.

— Тобто він не проти наших стосунків?

— Думаю, він не проти. Але ми вдамо, що тільки почали зустрічатися.

Давид усміхається, і я не вірю своїм вухам.

Ми зможемо відкрито зустрічатися? І більше не доведеться тікати з дому? Не може бути...