Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Воскрес національний творчий дух прапредків з–перед 3000 років. Той творчий дух, що його історія заховала у «високих тих могилах», який бачимо в багатющих наших археологічних скарбах. Про нього оповідає нам археологія, праісторія й історія. Такий–то є політичний зміст навіть неполітичної науки — археології. А що ж можна сказати про найполітичнішу науку — історію?

Тож зануримось у непроглядні глибини нашої сивої давнини, у велику минувшину нашої старезної нації. Загляньмо в її золотий вік; погляньмо на казкової краси матеріяльні і духові шедеври творчости нашого національного творчого духа; вдумаймось у глибокий зміст наших духових скарбів, а тоді відповімо самі собі на питання: чи є ми нащадками фелагів — рабів, нездар, які ніколи не мали національного творчого духа, а все позичали від когось, які нічого не дали до світової скарбниці культури, чи …всі оті норманські, іранські, готські, слов’янські, «общєва дастаянія» теорії є БРЕХНЯМИ. Брехнями, видуманими свідомо чи несвідомо; теоріями, що свідомо чи несвідомо нищать у нас нашу віру в свої сили; нищать віру в Творчий Дух нашої нації; нищать віру в Українську Самостійну Державу.

… ворог, що сміється…

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, —

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

А пізнавши, «чиї ми діти», пізнавши велич, творчий Геній нашої нації, випростуймо наш зігнутий історичним рабством хребет! Станьмо ДУХОМ ВІЛЬНИМ, а політична воля прийде сама як наслідок, бо ж ЛИШЕ ВІЛЬНИЙ ДУХ ТВОРИТЬ.

XVII

ІМ’Я РУСЬ

Ми єсьмо стара шляхта римська.

Л. Биховець

Імена народів і племен, що заселювали колись обшир теперішньої України та сусідніх земель, ми знаємо головно з джерел грецьких, римських, арабських, перських, єгипетських, жидівських. У тих джерелах є багато плутанини та неточностей, напр., греки називали той самий нарід різними іменами або самі давали народам свої власні, грецькі, назви, часом навмисно глузливі, бо греки були зарозумілий нарід і всіх негреків мали за варварів, а тому свідомо принижували їх у своїх писаннях. А крім того, за праісторичних часів було велике переселення народів, які пересувалися і через наші землі, а це ще більше поплутало всі імена та назви. Також дуже часто передісторичні джерела вважали окремі племена того самого народу за окремі народи. Головним критерієм для визначення приналежности якогось племені до певного народу є мова. Для тих племен, що не залишили сліди своєї мови, критерієм є спільні риси в їх культурах. Якщо бачимо, що кілька племен мають ту саму культуру, то можемо (іноді з деякими застереженнями) їх вважати племенами одного народу. Крім того, треба пам’ятати, що не лише за доісторичних, але й за історичних часів мінялися назви країн, а з ними й імена їх мешканців. Напр., Русь, русини, Україна, українці, Волощина, Молдавія, Румунія і т. п. Переважно такі зміни накидалися ззовні. Часом одне плем’я того самого народу набирало переваги над іншими племенами, захоплювало найвищу владу. Чужинці переговорюючи з тою владою, пізнавали ім’я пануючого племени, яке, природно, поширювало на весь нарід. Якщо верховна влада переходила до іншого племені, то знову могла змінити ім’я цілого народу. Прикладів, коли нарід–завойовник накидав своє ім’я народові підбитому, є чимало в історії.

Писані сліди назв праукраїнського народу сягають кілька тисячоліть у сиву глибину нашої праісторії. Тих назв є чимало, але для нас, українців, є дуже великої ваги той факт, що ті імена наші досліджували не ми, українці, але чужинці, часом до нас неприхильні. Українці ж щойно тепер і щойно починають ближче придивлятися до праісторії свого народу; щойно придивлятися, а великих наукових дослідів ще не робили. Проте ці лише початкові спроби заглянути глибше в нашу праісторію вже натякають на щось дуже, дуже велике. Натякають, що всі ті «народи», що заселювали Україну і яких чужинці називали пелазгами, гітітами, кіммерійцями, арійцями, скитами, сарматами, роксоланами, аланами, праслов’янами і т. п. — всі вони, дуже можливо, були лише племенами одного великого народу ПРАУКРАЇНСЬКОГО. Проф. П. Третьяков пише: «Археологічні матеріяли показують ясно, що на початку нашої ери на широких просторах сточища Дністра, в Прикарпатті, на середньому Дніпрі, в допливах Вісли й Одри жило постійно те саме населення, з більш–менш однорідною культурою, яке, одначе, письменники з перших століть по P. X. називали різними іменами: бастарнами, кельтами, траками, даками, венедами, лугіями» (П. Третьяков. «Васточнаславянскіе племена»).

Поки що це є лише натяки, хоч і дуже переконливі, але не забуваймо, що вони є натяками чужинецьких дослідників, які, ясна річ, не зацікавлені в розшуках слідів колишньої слави та могутности нашої нації. Кожний чужинець шукає в першу чергу відомостей про свій нарід. Про сліди нашого народу в праісторії будемо говорити в дальших розділах, а тут наведемо лише кілька слідів в праісторії нашого старезного національного імені РУСЬ.

З усіх писаних пам’яток, що згадують ім’я Русь, найстаршими є єгипетські гієроґліфи. Ось переклад одної з них: «Живучий Горус, провідник, король Чуфу живучий. Він запроектував святиню Ізіс. Володар піраміди близько дому Сфінкса над північно–західним домом Озіріса, володар РУСТА, він побудував свою піраміду близько святині цієї богині». Між титулами є лише один, що означає територію, — це Руста. В єгипетській мові «та» означає «земля». Отже, володар Рус–та в точному перекладі буде «Володар Руської Землі». Також упадає в очі ім’я ГОРУС. Чи не є це «горішній», с. т. Найвищий Рус? Цей титул «Руста» мав також фараон Хеопс та кілька інших (Ю. Лісовий. «До праісторії України–Руси»).

Англієць, який не знав жодної слов’янської мови, переписав латинськими буквами записане на ассирійських таблицях речення: Ina —Satti — Ris — Sarruta і переклав його: «В році початку царствування». Українець Ю. Лісовий те речення переписав: «І — Nasatti — Ris — Sar — Ruta» і переклав: «У начатий рік цар Рута». В орієнтальних мовах «cap» означає «цар». Який переклад виглядає більш правдоподібним?

У Біблії Єгипет називається Pathros. Перед приходом семітів до Орієнту тамтешніми краями правили володарі, що одночасно були і жерцями (священиками). їх називали pathros, що означає «батьки». Всі християнські народи і нині називають своїх священиків «патер» — «отець». Отже, назва ПАТРОС може означати «Батьківщина Росів». Жидівського Ноя у Вавилоні називали Xi — Sath — Rus. Щось підозріло близько до «Сі суть Рус».

В руїнах міста Хорсабад в Малій Азії археолог Р. Бот