Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

прийнятним — коктейлі, солодкі кремові лікери, усі безалкогольні напої, пиво і навіть так звані «готові» напої (вже готові коктейлі, що продаються в пляшках). З обмежень є тільки одне: розмір кухля, з якого можна пити пиво. У середовищі робочого класу та низів середнього випити «пінту» пива вважається нежіночним і не личить так робити справжній пані. Тож в цих колах більшість жінок п’є «мале пиво» (півпінти). Випивши цілу пінта пива, ви одразу потрапляєте під класифікацію «чувіхі» («ladette») — це такий жіночий відповідник до поняття «чувак». Він означає, що жінка поводиться достоту як брутальний гультіпака. Деяким жінкам таке амплуа до вподоби, але вони у переконливій меншості.

Друге місце на шкалі вільного вибору займають жінки із середнього прошарку середнього класу і аж до самої верхівки. Щоправда, у них вибір менший: нудотні солодкаві напої, кремові лікери та коктейлі вважаються трохи вульгарними — не одна брова поповзе догори і не один косий погляд стрелить, якщо ви замовите келишок «Бейлісу» чи «Бейбшаму». Однак, здебільшого їм можна пити будь-яке вино, горілчані напої, херес, безалкогольні напої, сидр та пиво. У цій соціальній групі жінки, принаймні ті молодші, зокрема студентки, можуть собі дозволити випити цілу пінту пива. Я навіть зауважила, що в середовищі студенток із верхів середнього класу прийнято виправдовуватися за вибір «дівчачого» малого пива, а не нормальної порції в пінту.

У чоловіків, що належать до середнього та вищого класів, вибір набагато менший, ніж у їхніх жінок. Вони можуть пити лише пиво, горілчані напої (можна розбавлені), вино (але тільки сухе, не солодке) та безалкогольні напої. Будь-що солодке чи кремове вважається підозріло «жіночним». Коктейлі прийнятні тільки на коктейльних вечірках чи у коктейльному барі — в пабі чи в барі замовляти їх не можна ні за яких обставин!

Чоловіки з робочого класу взагалі не мають ніякого вибору. Їм можна пити або пиво, або горілчані напої, все решта — це жіночі примхи. Серед старших чоловіків з робочого класу напої на основі горілки теж можуть бути заборонені. У певних колах джин-тонік пити можна, але вже якісь вигадливіші комбінації — не вітаються. Молодь робочого класу має трохи більше свободи: до прикладу, їм можна горілку з колою, а також ті нові «готові» пляшковані алкогольні напої, за умови, звісно, що там високий вміст алкоголю.

Як правильно напиватися. «Галасливий, агресивний та нестерпний» метод

І ще один «постулат»: посталкогольна поведінка залежить від соціальних та культурних норм та порядків, а не від дії етанолової реакції в крові. Те, як люди поводяться у стані сп’яніння, дуже залежить від культурного тла, в якому вони перебувають. У деяких країнах (як-от у Великій Британії, Сполучених Штатах, Австралії та в певних країнах Скандинавії) пиятика асоціюється з агресією, насильством та антисоціальною поведінкою. А в інших (таких, як середземноморські / країни Латинської Америки) посталкогольна поведінка переважно мирна та спокійна. Відмінність не можна пояснити ані кількістю спожитого алкоголю, ані генетичним фактором, вона безпосередньо залежить від різних культурних уявлень про алкоголь, а також від різних очікувань, як той алкоголь має діяти, та соціальних норм, що впорядковують посталкогольну поведінку.

Цю теорію довели вже не раз і не два — не лише у численних крос-культурних дослідженнях, але й у точних наукових експериментах на кшталт сліпих експериментів, експериментів з плацебо і т. д. Простіше кажучи, експерименти доводять, що, п’ючи алкоголь чи думаючи буцімто п’ють алкоголь, люди поводяться відповідно до усталених поведінкових кодів. Англійці переконані, що алкоголь розкріпачує і схиляє до флірту або агресії. Тож коли вони думають, що п’ють алкоголь, — хоч насправді безалкогольне плацебо — то одразу ж забувають про стриманість: вони кокетують, а чоловіки подекуди ще й стають агресивними.

Відтак я плавно переходжу до третього ліку, яким англійці рятуються від хронічної «соціальної не-дужості». Називається цей метод лікування — «галасливий, агресивний та нестерпний». Поза сумнівом, я не перша зауважила цей неприємний темний бік англійської ментальності. Сотні років гості країни звертали увагу на цю не найкращу рису. Завдяки любові до самобичування й тижня не минає, щоб про неї не згадали газети: футбольні фанати нахуліганили, шаленство на дорогах, п’яниці бушують, сусіди-як кара Божа, п’яні безлади, правопорушники всюди, безчинства і рейвах! Всі ці вершники апокаліпсису виїжджають, на думку громадськості, із якогось незрозумілого «морального занепаду» або з пияцтва. Або і з того, і з другого. Та ці пояснення нікуди не годяться. Досить лиш очима пробігтися по соціальній історії Англії, щоб зрозуміти, що спалахи непристойної поведінки виникли не сьогодні. Та не треба навіть сліпих експериментів, щоб усвідомити, що деінде хоч і п’ють більше, ніж в Англії, але, напившись, не вдаються до грубої, жорстокої та огидної поведінки.

Частково в цій ситуації винні наші уявлення про вплив алкоголю на поведінку людини — вони ж бо діють як пророцтво, що не може не справдитись. Якщо ви щиро вірите і сподіваєтеся, що алкоголь оберне вас на агресивного типа, то так воно й буде. Однак, питання, чому ми віримо в такі незугарні перспективи, залишається відкритим. Щоправда, не лише англійці вірять у розгальмовуючу дію алкоголю: такі погляди побутують у багатьох інших культурах. Ними цікавляться антропологи та соціологи, які вивчають «амбівалентні», «сухі», «нордичні» та «тверезі» культури, що в силу історичних моментів становлення культури тверезості мають двоїсті, непрості та невизначені стосунки із п’янким забороненим плодом. На противагу їм є культури «інтегровані», «мокрі», «середземноморські» або «нетверезі» — для них алкоголь є природним, невід’ємним, буденним і морально нейтральним аспектом рутини. Одне слово, щасливці, яким поталанило не попастись на очі борцям за тверезість. Попри те, що в «інтегрованих» питущих культурах рівень споживання алкоголю на душу населення набагато вищий, в них набагато менше соціальних та психологічних проблем, пов’язаних з алкогольною залежністю, аніж в «амбівалентних» культурах.

Для моїх колег, що займаються крос-культурними студіями, та інших вчених-«алкоголістів» всі ці факти є очевидним аж до оскомини. Нам вже язик заплітається повторювати їх англійцям, які або не можуть, або не хочуть повірити у незаперечний факт. Більшу частину професійного життя я присвятила студіям, які чи так, чи інак, стосуються алкоголю. Ми з колегами вже понад десять років торочимо ті самі неспростовні результати крос-культурних студій та експериментів, та раз у раз державні структури, поліція, занепокоєні броварі та інші небезсторонні інституції підважують нашу компетентність.

Всі незмінно дивуються: «Справді? То ви кажете, що є культури, де люди не вірять у шкідливість алкоголю? Як цікаво!» І ввічливо дають зрозуміти, що їхню віру в зловіщі сили алкоголю не похитнуть ніякі дослідження! Весь цей процес скидається на спробу науково пояснити звідки береться дощ якомусь забитому племені, яке вірить у шаманів та заклиначів дощу. Ага, так, кажуть вони, але собі знають, що справжня причина засухи в тому,