Читати книгу - "Том 6"

«Начувайтесь лиха»,— сказав старий.

«Прийдуть і в господу до вас: заберуть всі папіруси, попищать, попалять, яко писання «єретицьке», «поганське».

Дівча плаче, потім радиться з братом, що робити. Зважають, що треба поховати хоть найдорожчі писані речі... Ждуть вечора з турботою, чи встигнуть поховать (коротка сценка). Уночі засвічують світло у сховах, у покої вибирають писання. Ідуть, ховають в пустині, просто в пісок. Ніч кінчається, сонце ледве встає. Обоє стають на коліна, припадають до землі, молять Геліоса берегти їх скарби. Може, настануть кращі часи. Може, колись хтось знайде ті скарби — і дізнається великої мудрості: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!»

ПРИМІТКИ

До шостого тому Зібрання творів у 12-ти томах увійшли драми Лесі Українки «Адвокат Мартіан», «Камінний господар», «Оргія», написані в 1911—1913 pp., а також переклади п’єс «L’intruse» («Неминуча») М. Метерлінка та «Die Weber» («Ткачі») Г. Гауптмана. Друкуються вони в хронологічній послідовності за часом написання. В «Додатках» уміщено неповний переклад «Ткачів» Г. Гауптмана українською мовою, уривки і плани незавершених драматичних творів.

Автографи цих творів зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 2) 7. Скорочені в автографах та першодруках написання імен дійових осіб подаються повністю.

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

АДВОКАТ МАРТІАН

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1913, т. 62, кн. 6, стор. 397—434.

Задум написати п’єсу виник у Лесі Українки у вересні 1911 p., після завершення драми-феєрії «Лісова пісня». 15 вересня Леся Українка писала до матері з Хоні (тепер — місто Цулукідзе в Грузії): «...В холоднішому настрої я обіцяю собі зробити щось

і ad panem et aquam8 і, певне, таки зроблю». Робота над п’єсою тривала у жовтні — листопаді і завершилась, як свідчить дата чорнового автографа, 21 листопада того ж року. В листі до А. Ю. Кримського 24.V 1912 р. Леся Українка повідомляла: «Після неї («Лісової пісні».— Ред.) я, відхорувавши, скільки належалось, написала одноактівку знов з римсько-християпським колоритом (III ст.), потім уже захворіла як слід —од різдва до великодня...»

А. Ю. Кримський згадує: «Я не наважусь назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка.

Вона готувалася написати драми «У катакомбах» і «Адвокат Мартіян» і звернулася до мене з просьбою дати їй кілька наукових праць, де можна було б ознайомитись з християнським підпіллям, з розвитком влади митрополитів, коли їх переслідували. Я послав їй спеціальну дисертацію Гідулянова «Развитие власти митрополитов в первыѳ три века христианства».

Леся Українка грунтовно вивчила цю велику дисертацію, а потім пише мені: «Це мене не задовольняє. Мені потрібні оригінальні документи». А вона знала класичні мови — латинську, грецьку. І писала, що саме їй треба діставати. Я послав їй ще величезну дисертацію Олара «Переслідування християн Римською імперією», написану французькою мовою,— товста книга. Поетеса місяців два читала її і знову пише, що не може «тільки розвідкою обмежитись». Вона замовила ще ряд книжок. Я їй цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книжки уважно перечитала. Якби який-небудь приват-доцент стільки прочитав, скільки вона! А вона стільки працювала лише для того, щоб написати дві коротесенькі одноактові драми.

Без перебільшення можу сказати, що Леся Українка була справжнім ученим, дослідником» К

Драматична поема була поставлена Державним драматичним театром ім. Т. Г. Шевченка в Києві в сезон 1921—1922 р.

Автографи — ф. 2, № 770 (чорповий), і ф. 2, № 15 (чистовий). У чистовому автографі відсутні три останні рядки і дата написання твору. Назва в чернетці — «Мученики».

Подається за текстом «Літературно-наукового вісника», звіреним з автографами.

Між друкованим текстом і автографами суттєвих різночитань немає. Те, що на стор. 408 першодруку пропущено репліку Вален-та: «День добрий, батьку!», треба розглядати як технічний огріх, а не редакційне втручання. Відновлюємо цю репліку за чистовим автографом.

«Л і т е р а т у р її о - н а у к о в и й вісник» — український щомісячний художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням журналу його історія поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) ліберально-буржуазний (1907—1Q14, Київ) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ — Львів); 3) буржуазно-націоналістичний, профашистський

(1922—1939, Львів), з 1933 р. виходив під назвою «Вісник».

Кримський Агатангел Юхимович (1871—1942) — видатний український радянський учений-філолог, сходознавець, письменник, дійсний член АН УРСР.

Гідулянов Павло — правознавець, приват-доцент Московського університету, автор праці «Митрополиты в первые три века христианства. Из истории развития церковно-правитель-ственной власти в Восточноримской империи». М., университетская типография, 1905.

О л а р Франсуа-Альфонс (1849—1928) — французький історик, автор «Політичної історії французької революції» (1901), його твори користувалися популярністю в російських революційних гуртках. 1919 р. виступив проти імперіалістичної блокади Радянської Росії.

К л і р—сукупність священнослужителів християнської церкви.

Центуріон — начальник центурії, одиниці військово-політичного поділу громадян у Стародавньому Римі, що первісно складалася із 100 чоловік.

В і г і л и — вартові, сторожа у римському війську.

Гінекей — у пізній Римській імперії і Візантії державні або приватні майстерні (переважно ткацькі), де працювали жінки-рабині.

В і ф л і є м (тепер Бейт-Лахм) — невелике місто поблизу Єрусалима (Іорданія). За християнськими легендами — місце паро-дження Ісуса Христа.

Сатурналії — в Стародавньому Римі свято на честь бога посівів і покровителя землеробства Сатурна після закінчення польових робіт, що починалося 17 грудня і тривало протягом тижня. Переносно — шалений розгул.

Легат — посол у Стародавньому Римі.

Ареопаг — вищий судовий і урядовий контролюючий орган у стародавніх Афінах.

О р к а н — ураган, завірюха.

Феральний — поминальний.

Лібітіна — богиня смерті і похоронів у стародавніх римлян.

Трикліній — у стародавніх римлян обідній стіл, оточений трьома ложами; приміщення з таким столом, їдальня.

П е н а т и— у давньоримській міфології боги — покровителі дому* родини, іноді батьківщини.

А т р і у м — у давньоримських будинках приміщення з верхнім освітлепням, де приймали гостей.

П і л а т Понтій — римський прокуратор, який управляв Палестиною