Читати книгу - "Інґа"

Саме існування давніх записів, на яких 35-й президент Сполучених Штатів займається сексом з Інґою, викликало чимало хтивих розмов про те, де ж вони зараз.

У підвалах міністерства юстиції, у Вашинґтонському головному управлінні ФБР, поруч із невеликим кінозалом, в якому Гувер і обрані чиновники Бюро нібито дивилися «записи спостереження і порнографічні стрічки», розташовувалася «надбезпечна» кімната для фотографій, фільмів і звукозаписів, які Гувер вважав «вартими збереження»{632}. «Ймовірно, — зазначав один із біографів директора, — записи сексу з Інґою Арвад, яких так боявся Джон Фітцджеральд Кеннеді, були там серед інших речей»{633}.

Але невідомо, чи Гувер взагалі мав ці секс-плівки. Немає свідчень, що він визнавав їхнє існування, якщо їх взагалі зберігали. Зазвичай первісні записи, які вели на ацетатних дисках, а не на плівках, тримали не більше тридцяти днів, поки їх розшифровували, а потім знищували, якщо лише на них не містилося цінної інформації{634}.

Щонайменше один диск, на якому ФБР записало Джека з Інґою в Чарлстоні, зберегли і надіслали у Вашинґтон на можливе ознайомлення Гуверу та іншим службовцям Бюро. Але цей диск був цікавим не через порнографію, а тому що на ньому записали розмову Джека з батьком, в якій Джозеф Кеннеді розповів, що запропонував свої послуги президентові Рузвельту, і жалівся, що той поставився до нього зверхньо[56] {635}.

Саме від такої політичної розвідки Гувер міг (і зазвичай так і робив) отримати користь. Він знав, що президенту сподобається почути, як його колишній посол у Великобританії, який був не у фаворі у Рузвельта, мучився від браку президентської уваги. Але яку політичну цінність для Гувера у 1942 році мав би запис сексуальних контактів Джека з Інґою?

Найімовірніше, що один із цих записів сексу Джека з Інґою надіслали Гуверові, і той отримував від цього сексуальне задоволення, хоча навряд чи. По-перше, з огляду на репутацію Гувера-ханжі (правдиву чи ні), мусив знайтися дуже сміливий агент, який наважився б послати такий надто фривольний запис шефу, та ще й з рекомендацією послухати те, що могло образити директора Бюро і знищити кар’єру агента.

Але найвірогідніше, що Гувер не наказував зберігати «секс-плівки» Джека та Інґи, тому що у 1942 році Джек Кеннеді був ніким. На той час він викликав справжній інтерес лише тому, що був сином — і не найперспективнішим — відомої публічної особи. На думку Гувера, цей син не від великого розуму ув’язнув в аморальну аферу із жінкою, підозрювану в шпіонажі, але поки Джек не передавав секретну інформацію цій потенційній шпигунці, його сексуальні справи майже не обходили ФБР.

Якби Гувер міг лише уявити, що менш ніж за двадцять років цей Джек може стати президентом, він безсумнівно зберіг би плівки, але у 1942 році таке пророцтво було б не до снаги і Нострадамусу. Крім написання помірно успішної книжки, Джек сам по собі ще не зробив нічого, що б вказувало на нього як на майбутню публічну персону. Гувер на той час про нього не замислювався.

Тому схоже, що більшість, якщо не всі, записів любовних утіх Джека з Інґою, згідно з правилами Бюро, стерли після розшифрування, так і не зрозумівши їхню майбутню цінність.

Невідомо, чи згодом Гувер натякав Джекові, що плівки можуть існувати. Але ми знаємо, що після президентської інавгурації Джека Гувер зробив усе, щоб дати йому зрозуміти, що справа на нього з Інґою залишилася в ФБР під його контролем. Тож не випадково Кеннеді повторно призначив Гувера директором ФБР одразу ж після перемоги на виборах у 1960 році.

І, якщо навіть припустити мінімальну ймовірність того, що Гувер зберіг ці плівки, їх точно утилізували після його смерті у 1972 році. Вірна секретарка Гувера — Гелен Ґенді, яку Інґа описала як «найулюбленішу дівчину ФБР», засвідчила в Конгресі, що знищила все, що вона називала «особистими документами» її боса. Вона не уточнила, що це за документи чи якими об’ємними вони були, але наполягала на тому, що проглянула все — сторінка за сторінкою — і дійшла висновку, що там не було нічого «стосовно державних справ»{636}. Звісно, плівки із сексом Джека та Інґи навряд чи можна було б віднести до документів державного значення.

Навіть якщо плівки вже знищили, Джекові якось про них нагадали. Одним із молодих агентів-дешифрувальників чарлстонських плівок, який чув пристрасті в ліжку Джека з Інґою, був Фредерік Ейєр-молодший — колишній гарвардський одногрупник Джека. У 1963 році, коли Джек був почесним головою під час вручення дипломів у Гарварді, Ейєр в натовпі радісно нахилився до вуха Джека, коли той проходив повз, і голосно прошепотів: «Як там Інґа?» Джек озирнувся і прошипів: «Ти ж падлюка!»{637}