Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Тілоохоронець Горгони, Олена Домова 📚 - Українською

Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

153
0
20.06.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тілоохоронець Горгони" автора Олена Домова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84
Перейти на сторінку:
Епілог

Шість місяців потому. Зегер-груп

Юлія Володимирівна Кирієнко сиділа за столом в своєму кабінеті, який, як завжди, був завалений горами паперів, і щось друкувала у своєму ноутбуці. Ненадовго відірвалася від роботи, щоб перепочити. Аж раптом обличчя її скам'яніло, а по щоці потекла сльоза - одна, друга... Посидівши так хвилину поки волога нарешті не висохла, вона натиснула кнопку внутрішнього зв'язку.

- Олю, покличте Вероніку Іванівну.

За хвилину до кабінету увійшла пишна дівчина з добрим обличчям. Важко було впізнати в ній простеньку й затуркану Ніку, яка колись так само як і Юлія Володимирівна стала об'єктом погроз.

Кілька митей вони свердлили одна одну поглядами - похмурий проти спокійного. Нарешті заступниця не витримала:

- Що?

Обличчя директорки з похмурого враз стало нещасним і по щоках знову полилися сльози. Ніка підскочила до брюнетки й ласкаво забурмотіла, заспокійливо погладжуючи долоню й плече:

- Ми все виправимо, не треба так перейматися. Що трапилося?

- Мене дістав цей мотлох, - схлипнула жінка. - Я вже не можу кожного разу дивитися на ці скарби фараонів, а вони все пруть і пруть...

Вероніка озирнулася й з розумінням покивала. Партнери й раніше дарували подарунки, які директорка намагалася красиво розмістити в своєму кабінеті, ніколи нічого не викидаючи та не передаровуючи. Проте в останні півроку наче подуріли всі. Почалося все з весілля, продовжилося Різдвом та Новим роком, й з того часу пані Кирієнко вітають абсолютно всі з абсолютно всіма святами. Тож тепер великий директорський кабінет більше нагадував музей і наче меншим став.

За думку про музей заступниця і зачепилася.

- Я чула, що в деяких організаціях роблять  такі собі виставки з подарунків від партнерів. Це і статус, і оздоблення. Може і в нас таке організувати? Як гадаєте, Павло Павлович дасть добро? А ще треба подумати де?...

- Це не важливо, - рішучість на обличчі Юлії Володимирівни повідомляла, що вона вже визначила мету, й тепер ніхто не зможе її зупинити. - Головне, що не в моєму кабінеті. Чудова ідея! Зараз і реалізуємо.

Директорка відсунулася від стола й з войовничим виглядом почала поволі підніматися з крісла. Великий живіт заважав різким рухам, проте не думкам. Жінка підійшла до дзеркала, поправила трохи постраждалий макіяж й ідеальну зачіску та вийшла до приймальні.

- Я до генерального, - коротко повідомила секретарці й вийшла в коридор. Вероніка рушила за нею, а потім мовчки пішла на своє робоче місце. Свою справу вона виконала.

Співробітники в коридорі ввічливо віталися й усміхалися. Ніхто не намагався вдавати меблі, розчинитися на фоні місцевості чи робити вигляд, що надзвичайно уважно вивчає документи. Доброзичливі погляди супроводжували на всьому шляху до ліфтів. А як інакше можна дивитися на мініатюрну жіночку, яка злізла з підборів, й тепер бадьоро крокує помахуючи величезним животом?

Як не намагалася Юлія Володимирівна втримати марку суворої та холоднокровної гадюки, при швидкому ходінні вона виглядала чарівно і кумедно. Тому скільки не виблискувала зеленими очима у відповідь отримувала усмішки.

Вітаючись з привітними колегами, сама раптом стала посміхатися. Поганий настрій непомітно випарувався, й всі негаразди здавалися дрібницями... Проте до пана Зегера вона все ж таки пішла.


***

Ще через три місяці. Фортеця.
 

- Максиме Євгеновичу, - претендентки по відібраним вами резюме вже тут, - як чорт з табакерки визирнув з-за дверей кадровик.

Пан Кирієнко озирнувся на нього й роздратовано гаркнув:

- Що там з одягом?

- Всі поінформовані й відповідають вимогам, - з розумінням кивнув хлопець.

- Гаразд. Запрошуй. Скоріш би вже знайти когось, бо я геть здурію.

Виконавчий директор охоронної агенції "Фортеця" ось уже два місяці намагався знайти собі секретаря, проте на жаль ніхто не приживався.

Надія, хоч і була доволі докучливою, проте якось притерлися. А тут розширення, новий філіал, й пан Тягнибок потягнув перевірену людину з собою.

Від того часу й почалося. Перша секретарка постійно грубила звітність. Терпів аж до того моменту, поки не довелося заплатити штраф. Друга на роботу вирішила взагалі начхати, вважаючи, що вирізи й розрізи стануть гарантією її стабільної зарплатні. Не вгадала. Третя спочатку наче нічого була, проте дізнавшись, що дружина директора на останніх місяцях вагітності, відверто запропонувала себе у якості заміни. Макс лише розсміявся їй в обличчя та звільнив.

Знав би хто, що через гормональне зростання лібідо Юля майже вичавила його до краплі. А з огляду на те, що зараз він був змушений робити сам ту роботу в компанії, яку раніше робили двоє, сил, якби навіть і було бажання, геть не лишалося.

Й через це черговий відбір. "Як би не помилитися та взяти нарешті нормальну людину? - ламав голову пан Кирієнко. - Хоч Юльку клич". Її вибір Максові завжди дуже подобався.

Тим часом перша кандидатка вже стукала у двері.

Пробігся оцінювальних поглядом по одягу та зачісці - тут без нарікань. Професійні якості цього разу оцінював ейчар. Максимові Євгеновичу лишалося оцінити, чи порозуміються вони в роботі.

Перше враження було таке с собі. Та все вирішив один телефонний дзвінок:

- Я народжую. Вадим Сергійович везе мене в пологовий. Забери речі з дому та їдь до мене, - короткими фразами пихкала Юля, щоб не збити дихання.

Руки чоловіка мимоволі затремтіли, він пробурмотів, що невдовзі приїде, й перевів на дівчину перед собою шалений погляд.

- Отже, мала, у тебе ексклюзивна можливість показати себе в екстремальних умовах.

Дівчина підібралася, проте захвату не відчула. Звернення можливого керівника їй не сподобалося.

- Що ви хочете, щоб я...?

- У мене немає часу на цю маячню. Номер свій давай, - дівчина стиснута губи в тонку лінію, проте номер продиктувала. - Все, я пішов. Подальші інструкції в телефонному режимі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 83 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"