Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

— Виявляється, горілка винна,— перебив Елізбара Карідзе,— що ти такий нестерпний щоранку.

Та Елізбар пропустив це мимо вух і вів далі:

— ...Провидіння обдарувало нас любов’ю до вина, щоб наші думки набули краси й благородства. Воно обрало застілля місцем, де ми маємо виявити себе в чесних і щирих судженнях. Визнаєте — грузинський стіл схожий на грузинську пісню: ми співаємо на різні голоси, а об’єднуємося в хорі. Так і наше однодумство народжується з різноголосся думок — і немає на світі вищої єдності!.. Я закінчив, вип’ємо за це!

Видно, Нано ніколи не бачила свого двоюрідного брата в ролі тамади, його ораторський хист вразив її.

— Тобі треба було бути адвокатом,— сказала вона.— А ти обрав провінційну сцену.

— Грузинську сцену, Нано,— поправив її Елізбар.

— Ти правильно зауважив. Вибачай. Але як ти красиво говориш!

— Краса і чарівність, мабуть, у Елізбара в роду,— всміхаючись, сказав Вахтанг Шалітурі, звертаючись до Нано,— я це зрозумів і тоді, коли почув Елізбара, і тоді, коли побачив вас, пані Нано! Хвала вам!

Ми знову цокнулися. А коли почалася неголосна розмова, хор заспівав кахетинське «Мравалжамієрі»[24]. Елізбар замовк, слухав пісню, а Карідзє витяг носовичка. Певно, вони й подружили через хворобливу любов до музики; це єдине, на мою думку, що могло звести Елізбара Карічашвілі та Сандро Карідзє. Ми теж слухали мовчки, але потім, як звичайно буває за столом, хтось порушив мовчанку, і знову потекла розмова.

— Скажіть, Нано,— заговорив Шалітурі,— чому я раніше ніколи не бачив вас? Ви живете в Тифлісі чи в іншому місці?

Мене трохи роздратувало те, що Шалітурі назвав Нано просто на ім’я, без слів «пані» чи «добродійка». Я помітив, що і Нано була цим уражена.

— Я живу в різних місцях, батоно,— відповіла вона,— але найбільше в Тифлісі. Хіба обов’язково треба мене помічати?

— Але я ад’ютант тифліського військового коменданта. Всі мене знають, і я всіх знаю. Як же я міг вас пропустити! — Шалітурі гадав, що йому заперечать.

— Наше щастя, що ти ще не комендант,— ніби випливаючи із своїх музикальних глибин, промовив Карідзє.— А то що б тоді було?

Шалітурі зиркнув на Карідзє й сказав:

— Дивіться, як та зозуля на стінному годиннику! Вискочить, скаже «ку-ку» і знову сховається.

Нано простягла руку, взяла з вази велике яблуко й почала ножем обчищати шкурку.

Арзнєв Мускіа пильно подивився на Шалітурі, потім одвів очі й знизав плечима. Нано чомусь не могла упоратися з яблуком, видно, ніж попався тупий, їй це, здається, обридло, і вона гукнула:

— Лазе, допоможи мені! Хіба ти не бачиш, як я мучуся!

— Давай я допоможу тобі,— Шалітурі став виривати яблуко 8 рук у Нано. І формою, й тоном усе це видавалося нахабнуватим.

— Вибачайте, пані Нано, я не звик до товариства дам і можу іноді помилитися,— сказав лаз, мружачись, але при цьому трошки зашарівся.

Нано одвела руку Шалітурі й передала яблуко й ніж Арзнєву Мускіа.

— Вахтанг, скільки тобі років? — спитав я Шалітурі, бажаючи натякнути йому, що треба поводитися пристойніше, хоча б тому, що він молодший за інших.

Шалітурі провів пальцем лінію від мене до лаза й Нано і сказав:

— Я молодший за вас років, може, на вісім-дев’ять,— і голосно й самовдоволено засміявся.

Я розумів, що саме ми троє викликали роздратування в Шалітурі, і він намагався нас образити.

— Який він, виявляється, юний! — відзначив Карідзе.

— Я гадаю, різниця більша, батоно Вахтанг!— сказала Нано.— Мені тридцять чотири.

Сандро Карідзе здивовано глянув на Нано.

— Вам двадцять п’ять,— упевнено сказав Арзнєв Мускіа.— Більше ніхто не дасть!

Я був згоден з ним, він правду казав, Нано й справді було двадцять п’ять років.

Шалітурі тим часом не вгамовувався:

— Жінка завжди жінка,— оголосив він.— Хоч нехай у тебе гострий язик, а немиті руки, вона все одно захоче, щоб яблуко обчистив ти.

Арзнєв Мускіа не мовив ані слова. І всі інші теж мовчали. Хор закінчив «Мравалжамієрі». А мовчанка все тривала. Раптом Елізбар Карічашвілі схопився зі свого місця і, поналивавши келехи, скрикнув:

— Панове! Ця пісня народилася на світ для того, щоб дати людям умиротворення й спокій. А за нашим столом нібито навпаки... Але я не можу з цим примиритись і все одно хочу випити за любов. Знаєте, за яку? За ту любов, про яку співають у кахетинському «Мравалжамієрі», яка здатна повернути до життя те, що зруйновано ворожнечею і злом! — І він випив свій келех.

— Те, що зруйновано ворожнечею і злом, можна відновити тільки ворожнечею і злом, більш нічим. Так співається і в кахетинському «Мравалжамієрі»: «Щоб не переміг нас ворог». Хто має вуха, нехай слухає! — голосно сказав Шалітурі й налив собі вина.

— Ні,— втрутився Сандро Карідзе.— Там співають про любов, це йде спочатку, а вже потім слова, які ти навів. Любов — передумова перемоги над ворогом, і слова, і музику створювали тисячоліттями, тому випадковостей не може бути.

Я слухав його з величезним задоволенням!.. Зауважу, що в Сандро Карідзе було дві форми мови: звичайна розмовна і, якщо можна так сказати, полемічно-ораторська. В його повсякденній мові було трошки гумору й багато цинізму. Це давало йому змогу розмовляти цією мовою з ким він хотів і про що хотів, дотепно висловлюватися на будь-які теми — навіть про ідіотизм царського режиму або життєві несправедливості. Він говорив з такою непомітною зашифрованістю, що сам цар Соломок не міг би вивести прямого сенсу з його розмов. А в його полемічній мові все було відкрите й логічне. Я гадаю, службові справи він мав вести цією мовою, якщо тільки його служба мала потребу в розмові. А взагалі він тримав себе в шорах, боявся, мабуть, нашкодити кар’єрі, але траплялися зриви, поодинокі спалахи, треба віддати йому належне, дуже яскраві, і зараз я відчув наближення такого спалаху. Тому я не одривав від нього очей.

— Мені здається, пан Сандро близький до істини,— сказала Нано.

— Я теж не проти любові й добра,— сказав Шалітурі, звертаючись до Нано.— А надто коли про них співається в кахетинському «Мравалжамієрі». Я тільки хотів сказати, що повернення того, що відняте, і відновлення того, що зруйноване, вимагає жорстокості й смерті, вимагає знищення ворога. Інакше й не може бути. Все це до снаги лише ненависті, а не любові. Ненависті!

Усі розгубилися від його слів,