Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

Назустріч мені прямував бадьорий рум'яний дідок, схожий на Санта Клауса. Цю схожість ще підсилювало те, що він ніс у руках акуратно складену і зв'язану мотузкою, схожу на химерну зелену парасольку-тростину, ялинку.

— З Новим роком! З новим щастям! — звернувся він до мене.

— Дякую! 

Я усміхнулася йому, відчуваючи, як по тілу розливається блаженне тепло. Вже за кілька хвилин побачу Макса. Я лише кілька годин без нього, і все одно встигла страшенно скучити.

"Але що я йому скажу? Привіт, я Ліна, і колись я мало не відкусила тобі палець?  — я знову усміхнулася, тепер уже сама до себе. — А, пусте! Коли я побачу його, то слова відшукаються самі собою…"