Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Ах, оптимізм молоді.

— Я знаю, що ти маєш на увазі. Більшість відчуває задоволення від того, що їх захищають сильні, - відповів Дейл. Нарощувати власну силу небезпечно. Мало хто активно приймає цю небезпеку. Вони живуть своїм повсякденним життям, не мріючи про вдосконалення та пригоди, натомість вражені наступними боями на арені або наступним живим шоу в таверні. Не усвідомлюючи, що вони можуть бути тією самою людиною, яка бореться чи виступає.

Він підвівся і повернувся з пляшкою і двома склянками. — Сподіваюся, з соком усе гаразд, я на службі, — сказав він, наповнюючи келихи на її кивок.

— І ти там був. Я памятаю, як ти виглядав поруч з палаючим караваном і мертвими шукачами пригод. Він помякшив тон. Не кожен може з цим зіткнутися, може подолати це і стати сильнішим завдяки цьому. Мені не соромно сказати, що я б теж не пішов у підземелля сам, хоча знаю, що це був би найшвидший і найкращий спосіб покращити власні сили. І вміння захищати тих, кого я люблю.

Вона випила трохи соку, коли він відкинувся на спинку крісла. Це набагато зрозуміліше, ніж... Вона знову відступила. — Ніж те, звідки я.

Її очі відійшли, і Дейл вирішив не наполягати на її походженні, незважаючи на свою цікавість.

?

Вміти стояти, коли тобі хтось загрожує або комусь тобі дорогий. Щоб мати можливість врятувати поранених зі смертельними пораненнями. Який у вас інший вибір, окрім як воювати, коли таке можливо?

При цьому Дейл трохи посміхнувся. Він сумнівався, що наміри Ілеї були настільки благородними. Вона була хорошою дитиною, але він міг впізнати того, хто був залежний від гострих відчуттів битви. З того дня з бандитами багато що змінилося.

.

Побачивши його вираз обличчя, її губа загнулася вгору. Я знаю, що поводжуся несправедливо. Я люблю воювати. Гострі відчуття, сила. Мене просто трохи бентежить, що не так багато людей обирають подібний шлях.

У молодості Дейл часто задавався питанням, чому все більше людей не вступають в охорону. Він уже не дивувався. Була велика відповідальність, яка приходила з владою, і небезпека теж.

.

Я розумію. Багато хто все ще вибирає ваш шлях. І багато з них помирають, залишаючи після себе згорьованих батьків або коханих. Решта, ну... Дейл відступив і скривився.

?

Що? — запитала вона, і на її обличчі зявилася посмішка.

— Ти... Ну що ж...

Я справжній маніяк, я це усвідомлюю, - сказала вона, коли він віддзеркалював її посмішку.

— Авжеж... До біса підсилювач вогню менш ніж за місяць, — відповів він, бурмочучи другу половину речення.

?

Якого рівня ви були, коли вперше билися з собаками-сталкерами? — запитав він, а потім одразу пошкодував про це.

.

Вона відкрила рота, щоб відповісти, але він зупинив її. — Ні, думаючи про це, я не хочу знати.

Перш ніж Ілея встигла щось сказати, Дейл підняв келих.

Щоб захистити наших близьких, - заявив він.

— Вбивати монстрів, — сказала вона, коли їхні окуляри задзвеніли.

-

ДВАДЦЯТЬ ШІСТЬ

Не титул

Вийшовши з поста охорони, Ілея була в задумливому, але задоволеному настрої. Розмова з Дейлом допомогла їй по-новому поглянути на речі.

.

Я радий, що я такий же вільний, як і я. Постійно боятися померти і залишити сімю чи незахищене рідне місто – це непристойно.

,

Коли вона безцільно прогулювалася навколо Рівервотч, сонце повільно почало опускатися. Вона чула, як матері кликали своїх дітей приходити додому і їсти, бачила, як чоловіки закривали свої магазини з втомленим виразом обличчя, готові йти додому. Малюк весело грався зі своїм собакою.

.

Ілея знайшла лавку на пагорбі, звідки відкривався гарний вид на велику частину міста. Від багатьох вогнищ здіймався вгору дим, а шум пліток і сміху розносився на вітерці.

.

Я думаю, якщо я можу бути там, щоб боротися з монстрами, то цим людям це не обовязково. Така собі безпрограшна ситуація.

Вона просиділа там майже годину, думаючи про свою мету в житті. Повернувшись на Землю, її життя було важким. Заняття спортом, розваги, походи на роботу, навчання. Врешті-решт ця рутина включала б навчання в коледжі, а потім роботу на повний робочий день. Нескінченне колесо хомяка. Не дивно, що вона задихнулася від цього.

Тепер це здавалося їй трохи безглуздим. Вона насолоджувалася деякими частинами свого життя на Землі, але інші частини розчаровували. Просто було щось, що їй подобалося в її нинішньому способі життя. Простота його.

Можливо, мені варто було зайнятися боротьбою зі шкідниками замість ліків, подумала вона. А може, фермерство?

Вона точно знала, що в цьому світі вона вільна. Вона могла власними силами прокладати свій шлях. Сили, які мені пощастило здобути зі старої руїни, на яку я випадково натрапив...

.

Вона посміялася з цього і вирішила, що знає напевно, що знає дуже мало. Однозначної відповіді не було, але вона була щаслива, прямо тут і зараз.

Піднявшись з лавки, вона потягнулася.

.

Час втратити сентиментальність і щось зробити.

.

Так вона і зробила.

Вона бігла по місту в згасаючому сяйві сонць. Вистрибнувши на дах маленької кондитерської, вона продовжила рух по дахах, її спритність і швидкість не залишили сліду її проходження.

.

Чи справді сенс життя має значення, коли ви можете бігати по дахах будівель, відчуваючи вітер у волоссі? Ілея не зважала на відповідь, продовжувала бігти з посмішкою на обличчі.

. –

Дехто з власників будинків, по яких вона кидалася, мабуть, дивувався, звідки береться сміх, але він був заразливим, і обличчя багатьох ставало трохи яскравішим, коли вони бачили її. Інші кричали на неї, щоб вона заткнула рота, але для неї це було все одно.

.

Невдовзі настав наступний день. Ілея залишилася в ліжку у своїй дорогій корчмі, читаючи книги, які Сплайсер залишив у неї після того, як зїв ситну їжу і прийняв довгу ванну напередодні ввечері. Тільки вставши на обід, вона одяглася і спустилася вниз.

Віддавши ключ від кімнати, вона попрощалася з корчмарем. Ціла ніч коштувала їй лише кількох срібняків.

?

Отже, що робити сьогодні.. — подумала вона, вийшовши на дорогу. Пізно вночі, мабуть, пішов дощ, коли вона побачила, як візок тягне через те, що тепер було брудним місивом вулиці. Сонце вже вийшло і засяяло.

.

Ілея прогулювалася містом, час від часу зупиняючись, щоб оглянути крамницю чи кіоск з їжею. Нарешті вона прибула до Гільдії шукачів пригод і зайшла всередину. Окупанти одразу ж знову глянули на неї