Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Будь обережною, Христю, — сказала Міра й, провівши долонею по вертикальній енергії, яка, ніби жива істота, пульсувала, розширила її до кола й, подумавши про Дем’яна, ступила в портал.

Христина, залишившись наодинці з вовком, обійняла себе руками й промовила:

— Сподіваюся, ти не проти будеш, якщо я підійду до тебе.

Вовк підняв морду й рикнув. Христя, стрепенувшись, додала:

— Не ричи на мене. Я хочу допомогти! — Дівчина, озирнувшись, глибоко вдихнула й пішла до тунелю, щоб забрати одяг. — Свій жахливий характер будеш показувати комусь іншому. Наприклад, Лілі, — з образою пробурмотіла останні слова.

Вовк, поглянувши вслід дівчині, піднявся на лапи й похитнувся. Повільно йдучи за нею, прислуховувався до всіх звуків, які доносилися. Зупинившись, стряхнув мордою і, заричавши, почав перетворюватися.

Тим часом Мирослава опинилася на задньому сидінні в машині Дем’яна. Дем, побачивши в дзеркалі Міру, різко загальмував і, вивернувши кермо, зупинився на узбіччі. Дівчина, захитавшись, вдарилася чолом об скло й застогнала. Схопившись за чоло, озирнулася й побачила на сидінні букет червоних троянд.

— Гм… цікаво, і для кого цей шикарний букет? — вигнула брови й поглянула у вікно. Вони стояли на трасі, і повз них проїхали лише дві автівки.

Дем’ян, діставши аптечку, мовчки вийшов із машині й пересів на заднє сидіння.

— Ну а ти як думаєш, для кого? — хмикнув Дем. — Можливо, для коханки.

Мирослава пирхнула й штовхнула його в плече.

— Взагалі не смішно.

— Взагалі-то, я їхав до тебе.

Мирослава зітхнула й швидко почала тараторити, що відбулося в університеті і як вони з Христею опинилися на Лисій горі. Відчувши печіння на чолі, скривилася й замовкла.

Дем’ян подмухав на чоло Мирослави, і дівчина, заспокоївшись, всміхнулася куточками вуст. Дем обійняв дівчину, і вона притулилася до нього.

— У мене таке відчуття, що насувається хаос, — прошепотіла Міра, і Дем’ян поцілував її в скроню.

— А в мене таке відчуття, що ти ревнивиця, — промовив і поцілував Міру у вуста. Відсторонившись, підморгнув і додав: — Пересідай на переднє сидіння. Детальніше розповіси, що у вас із Христиною трапилося. А потім, по приїзду додому, ти вся моя.

Міра зашарілася й закусила нижню губу.

— Я вже говорив, що ти дуже мило соромишся? — поцілував її в носик, і Міра кивнула.

— Перед тим, як я буду вся твоя, потрібно розповісти родині про одержимість деяких відьом і перевертня.

Дем’ян зітхнув і закотив очі.

— Я готовий власними руками придушити Корнелію.

Міра погладила його за волосся й, поцілувавши в щоку, промовила:

— Якби все було так просто. Інколи мені здається, що в круговерті всіх проблем, боротьбі, я ніби гублю себе, — зізналася. — На жаль, Корнелія не лише одна проблема. Таємниця містичного й надприродного пішла в маси, і нам всім прийдеться вирішувати цю проблему також. Люди бояться, і цей страх провокує їх на необдумані вчинки.

Дем’ян кивнув й, обернувшись до Міри, міцно обійняв її та притулив до грудей. Дівчина, відчувши, як б’ється його серце в грудях, заплющила очі й, піднявши голову, вткнулася носом у чоловічу шию.

— Чому ти тремтиш? — запитав Дем’ян і поцілував Міру у верхівку.

Мирослава, поцілувавши Дема в шию і зазирнувши в блакитні очі коханого, промовила:

— Так хочеться хоча б на пару хвилин забути про всі незгоди. Однак, потрібно їхати додому. Проблеми самі себе не розв’яжуть.

Дем’ян, зацілувавши обличчя Міри, відсторонився й сказав:

— Не сумуй, принцесо. Ми все вирішимо. Разом.

Мирослава, сівши на переднє сидіння, обернулася до Дем’яна й, схиливши голову на сидіння, промовила:

— Цікаво, як там зараз Христя? А якщо Корнелія знає, що Христина природжена вогняна відьма, то, можливо, вона захоче викрасти й у неї дар, — зітхнувши, промовила Міра й дістала мобільний телефон.

— Магією вогню дуже важко керувати. Фактично вона може вбити володарку такої сили. На це Корнелія точно не піде, — захитав головою Дем.

Завівши двигун, Дем’ян виїхав з узбіччя на трасу й, стиснувши кермо, додав:

— Учора ми піймали групу мисливців і були дуже здивовані, що серед них був і перевертень. Він не зі зграї Корнілова. А вигнанець. І цей чоловік повідав одну таємницю, яка стосується київських відьом і місцевих перевертнів.

— Яку саме таємницю? — нахмурившись, запитала Міра.