Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Отже, зі сказаного можна зробити такі висновки:

— вірменська легенда привносить новий елемент в питання про походження Києва — індійський, причому цей елемент досить відчутний, якщо не сказати — визначальний;

— легенда про Кия, Шека й Хорива цілком могла потрапити до східних слов'ян з Вірменії, де жили досить великі індійські громади, або й з ближчого ареалу — Боспорського царства й Криму;

— вірменська легенда деякими аспектами прив'язується до Керченського й Таманського півостровів, які розділяла лише вузька Керченська протока, колись Боспор Кімерійський. А саме в цьому ареалі найбільш певно засвідчу<235>ються сіндо-меотські, тобто індоарійські племена. Принагідно слід зазначити, що неподалік теперішньої Тамані ще до ХVІІІ ст. височіли величезні статуї двох богів, які, безперечно, відігравали неабияку роль в уявленнях та віруваннях місцевого населення. Не виключено, що це й були ті божества, які у вірменській легенді виступають під іменами Деметр і Гісане.

Так чи інакше, а перед нами постає ще один надзвичайно цікавий аспект, який досі лишався поза увагою дослідників — індійський струмінь у легендах про походження Києва. І цей аспект може виявитися і перспективним, і багатообіцяючим, і багато в чому несподіваним. <236>

Алфавіт «Влесової книги» називають влесовицею, проте вважається, що це ні кирилиця, ні глаголиця, а якась інша абетка.

Якщо поглянути на текст 16-ї дощечки, то бачимо, що на її поверхню нанесено паралельні лінії, під якими розміщуються літери. Це нагадує санскрит, хінді та інші мови Північної Індії, які користуються абеткою деванагарі, «божественним письмом», де слова теж пишуться під горизонтальними лініями — мовби накриваються дашком.

У старослов'янській мові деякі голосні опускаються. У «Влесовій книзі» теж чимало пропусків голосних. Це знову-таки нагадує санскрит, хінді та інші мови, де, зокрема, коротке а в слові не пишеться, але читається. Якщо, наприклад, написати літери срн, то по-санскритському це звучатиме як сарана, якщо врс — то вараса. А на хінді, де останнє коротке а не читається, — відповідно саран та варас.

Проте подібність «Влесової книги» з індійськими пам'ятками цим не вичерпується. Вражає те, скільки в ній, здавалося б, суто індійських реалій: брахмани, плем'я дасуво, сварга, сура/суриця, мариці, Індра, Вишень і Кришень, Пандеб (Пенджаб), Бравлин, Матаришван, Сурож, Твастир, Яма та інші. Що це не випадково і має свою давню традицію, засвідчують численні індійські та слов'янські, зокрема й українські, паралелі на різних рівнях: топонімні повторення в Приазов'ї й Північно-Західній Індії (ГУ, 19–20), збереження в українських колядках, веснянках, щедрівках та деяких навродних танцях весняного циклу основного міфу «Рігведи» про битву царя богів Індри з демоном Врітрою, який в українському фольклорі виступає під іменами злого царя Верета, Ворота чи Воротаря (СУН, 19, 20, 25, 30, 31, 32, 43), цілковита відповідність сюжету «Рамаяни» до українського фольклорного сюжету про дивного тура-оленя, якого <237> нагледіла у вікно господиня-сонце й звеліла спіймати, наявність у «Махабгараті» імен богів, царів та могутніх воїнів, які сьогодні побутують в українців як прізвища, і, з іншого боку, етнонімів, топонімів та гідронімів, що їх античні автори фіксують на території Північного Причорномор'я. Це спонукає гадати: предки сучасних українців брали участь у подіях, описаних у «Махабгараті», а самі події, принаймні деякі, цілком могли відбуватися на терені України.

Усе це дає підстави залучати індійські факти до тлумачення тих чи інших українських реалій, зокрема й до з'ясування походження і значення імен багатьох слов'янських божеств. Володарем неба-сварги був Індра, не один раз згадуваний у «Влесовій книзі». Він має свої слов'янські та балтійські відповідники. Окрім нього, таку ж спорідненість виявляють слов'янський Род та індійський Рудра, слов'янська Морена й індійська Марана, слов'янський Купала й індійський Гопала, при тому, що божества Вишень і Кришень, у яких неважко впізнати індійських Вішну й Крішну, згадуються у «Влесовій книзі» поруч.

Індра в «Рігведі» часто долає асурів — старших братів богів-девів. Особливо часті згадки тут про перемогу царя богів над головним асуром — Врітрою. Проте Індра в «Рігведі» виступає і як переможець ворожих аріям дасів, котрі не визнають ведійськнх богів та звичаїв. Даси часто ототожнюються з четвертою верствою давньоіндійського суспільства — шудрами. У зв'язку з цим цікаво відзначити, що сучасні українці мають прізвища Шудра, ІІІудря, ІІІудрак (пор. прізвище індійського драматурга середини І тис.- ІІІудрака), Шудрик, Шудриченко тощо, а індійська історія знає і царів-шудрів. Індійські джерела підкреслюють, що саме Індра допоміг зробити дасів «нижчою варною», тобто верствою.

В одному з гімнів «Рігведи» вперше згадується перелік чотирьох верств давньоіндійського суспільства: брахмани-жерці, кшатрії-воїни, вайш'ї-общинники й шудрі. В ранніх віршах «Рігведи» виділяється кшатра — племінна військова аристократія, і віш — народ, рядові члени племені (ця назва збереглася в слов'янському весь — «село»). Зі слова кшатр — «сила», «влада» утворилося наше «цар». Велика кількість українських прізвищ від цієї основи (Цар, Царко, Царик, Царук, Царенко, Цариченко, а також Сай, Сайко, Саюк, Саєвич, Саєнко) свідчить не про те, що їхні теперішні носії царського походження, а про те, що їхні предки належали до воїнського стану.

Добре збереглася в сучасних українців і пам'ять про жерців-брахманів, про яких згадується у «Влесовій книзі» і які на українському грунті прибрали форми рахмани: «постимося, як рахмани», <238> «на Юра-Івана, на рахманський Великдень», «віддам на рахманський Великдень», «рахманна земля», «рахманний кінь» і навіть «рахманна журба» у сучасних поетів. Сюди ж долучаються українські прізвища Рахман, Рахманин, Рахманюк, Рахманенко, село Рахмани на Волині, де існує рясний «індійський» пласт. Є також повір'я: коли на Великдень шкаралупу з освячених крашанок кинути в річку, то вона допливе до моря і сповістить рахманів, що настало свято.

Таким чином, напрошується висновок, що українцям у давнину був добре відомий чотиристановий подія суспільства, як і давнім індійцям.

Індра оспівується у ведах не тільки за незмірну силу, а й за любов до соми — священного хмільного напою. Від нього ватажок небесного воїнства стає ще дужчим і нестримнішим. А у «Влесовій книзі» часто згадується