Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Нас привели в простору дерев'яну хатину, розміром як наша вітальня в міському будинку в Амідеї, і запросили присісти на плетену циновку біля широкого закопченого вогнища, обкладеного камінням. Замість столу тут був зруб дерева, грубо обтесаний, широкий та круглий, заввишки з лікоть, за ним вільно могли розміститися людини чотири, а стільців не було зовсім. Троль сів на циновку біля зрубу, зручно розвалившись та схрестивши ноги, і ми послідували його прикладу.

- Ніссі, а приготуй-но нам чай! - недбало кинув Вімель доньці.

Трольчиха простягнула руку, і магія вільно, без жодних заклинань, перетекла з її пальців прямо на дрова, запаливши їх. Вона взяла мідний чайник і вправно повісила на металеву перекладину над язиками полум'я, що весело затанцювали, а потім відійшла до вікна, де знаходилося кухонне приладдя, і заметушилася там.

Я озирнулася навколо. Усередині хатини не було перегородок, тільки легкі фіранки з висушених ліан розділяли простір. Ліжок я теж не побачила, хіба що лежанки на підлозі, щo проглядалися крізь ці трав'яні шторки. Усі предмети в будинку були простими, дерев'яними або глиняними, рідше металевими. Тролі, вочевидь, невибагливі в побуті, з огляду на те, який скромний вигляд має хатина їхнього старости.

- Ми дуже вдячні вам за гостинність, - ввічливо звернулася я до господаря.

Вімель кивнув з виглядом "не дякуйте!" і сказав загалом те саме:

- Та про що базар...

- То скільки наших людей у вас? - почав Деміан, як завжди, з ходу та по суті.

- П'ятеро, - відповів троль, - викинуло їх, значить, учора вночі на берег, ми й не одразу помітили. Спочатку думали, що вони подохли, і хотіли вже назад у море закинути, але тут бачимо: ніби дихають. Потім Грінч запропонував духам їх віддати, ідея всім сподобалася. Ми давно вже жертв не приносили, а тут раз є кого, то чому б і ні? Закинули їх поки що в печеру, нехай помаринуються.

- Може хлопцям потрібна допомога? - схвильовано запитала я.

- Та що їм буде? - обурився Вімель, - Здорові мужики! Тільки зелені якісь, але нічо - дихають, ворушаться.

- Ви їх годували? - поцікавився Деміан.

- А нащо їх годувати? Це ж не кабанчики на забій! - засміявся троль своєму жарту, - Воду дали й досить із них.

- Ми можемо з ними поговорити? – зітхнувши, запитав граф.

- Говоріть, я попрошу потім, щоб вас хтось відвів. Але спочатку чаю попийте, куди вам поспішати? - радо продовжував староста.

Мені так шкода стало наших людей, що я взмолилася до Вімеля:

- Може, дасте їм їжу? Хоч кашу якусь.

Троль глянув на мене і подобрішав:

- Ох, дівчата, в'єте ви з мене мотузки! - і жартівливо помахав на мене пальцем, ніби розкусив мої дівочі хитрощі, але з доброти душевної ведеться, - Ну, добре, там кістки залишилися, може навіть із м'ясом. Доню! - крикнув він Ніссі, - кістки ці віддай приблудам, якщо ще не викинула!

Трольчиха саме повернулася із пляшкою з каламутного скла, сказала, що все віддасть, і почала по-хазяйськи розливати гарячий чай по кружках, доливаючи туди рідину з пляшки.

- А що ви в чай додаєте? - поцікавився Деміан, насторожено стежачи за проворними рухами Ніссі.

- Дик, бражка! Щоб смачніше було, - просто пояснив Вімель.

Деміан знову ледь помітно зітхнув і взяв у руки простягнутий Ніссі грубий глиняний кухоль:

- Дякую, тільки Бель не наливайте бражку, вона на неї погано впливає...

Я зніяковівши, почервоніла від такого недвозначного нагадування графа про мою поведінку напередодні.

- Ну ні - так ні, - миролюбно погодився троль і Ніссі подала мені чай, що пах ягодами і травами.

Вімель же повеселішав і розслабився, особливо після третього кухля. Він посміхався дедалі ширше, через що його обличчя стало круглим і доброзичливим, та взявся розважати нас своїми трольськими байками. У пориві почуттів навіть приклав Деміана долонею по спині так, що той ледь не виплюнув свій чай прямо на Ніссі, що присіла навпроти, і душевно видав, схиливши голову набік:

- А я дивлюся, ти нормальний мужик, Дем, хоч і білий...

Схоже, це було справжнє сердечне зізнання, і граф подякував йому за добрі слова, та відповів, що теж зворушений їхньою добротою і привітним прийомом.