Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Христя, поглянувши на бабусю, округлила очі. Вона була в шоковому стані.

— Не лише родина Міри має свої таємниці, — прошепотіла й захитала головою.

Тарас почув, як з новою силою забилося її серце. Поглянувши на дівчину, побачив, як на її чолі, попри холодний осінній вітер, виступив піт.

— Це жахлива й трагічна історія, — промовила Христина й, сконфузившись, додала: — Між мною і Тарасом нічого не може бути! Взагалі! — змахнула руками. — І в нього є дівчина Лілі.

Дмитро хмикнув і, поглянувши на сина з-під лоба, промовив:

— Ти що, не розповів, що Лілейна твоя сестра?

— Тобто сестра? — оглянулася Христина й, підійшовши до Тараса, штовхнула кулаком у його плече.

Тарас похитнувся й, скривившись, промовив:

— Я хотів розповісти тобі, що Лілі моя сестра. Але ж ти дременула від мене, як полохливе зайченя.

— Угу. Саме як зайченя від вовка тікала. Чому ти раніше нічого не сказав?

Пелагея і Дмитро, спостерігаючи за сваркою Христина й Тараса, насупилися й переглянулися.

— Здається, їм байдуже на будь-які заборони, — промовив Дмитро, і Пелагея на його слова лише закотила очі.

— Тому що ти навіть не хотіла мене слухати! — дивлячись в очі Христини, різко сказав Тарас. — Що я повинен був робити по-твоєму? Бігати за тобою?

— Тобто, тепер я винна? — склала руки по бокам.

Тарас, стиснувши вуста, через зуби процідив:

— Ти просто… нестерпна!

— А ти… ти просто бовдур! — пирхнула Христя.

— Справа навіть не в Тарасові, — сказав Дмитро. — Він захищав тебе від інших перевертнів.

Христя нахмурилася. Мигцем поглянувши на вовків, стрепенулася й, перевівши погляд на Тараса, прошепотіла:

— Микита. Він що, погрожував тобі?

Тарас стиснув вуста й відвернувся.

— Не лише Микита став одержимим, — додав Дмитро.

Христина відчула, як на противагу страху й непорозумінню гнів клекотить у венах і розганяє жар по тілу. На її руках раптово спалахнуло полум’я, і Тарас відсахнувся.

— Христинко, заспокойся, мила, — наблизившись, промовила Пелагея.

— Я спокійна! — крикнула Христя й, змахнувши руками, ахнула. Вогонь з її рук піднявся доверху. — Що мені робити? — запанікувала.

Неочікувано до неї наблизився Тараса й схопив її долоні. Христя закричала «Ні», утім, вже було пізно. Він, відчуваючи біль та печіння в руках, зімкнув її долоні. Дмитро й Пелагея були шоковані від побаченого. Однак Верховна відьма зупинила Альфу.

— Не наближайся до них! — крикнула Пелагея. — Їх не можна зараз розділяти!

Почулося виття вовків. Дмитро, озирнувшись, рикнув на них, і вони зупинилися.

— Ти що, відьмо, хочеш, щоб мій син згорів? — гнівно закричав Дмитро.

— Вгамуйся! — вигукнула Пелагея і лукаво всміхнулася. — Зараз магія вогню Христини може нашкодити нам обом, але, як ми бачимо, не йому.

— Ти що робиш? Тарасе, відпусти мої руки! — закричала Христя. — Я не хочу зашкодити тобі.

Христина, стримуючи свою магію, відчула сльози на щоках. Тарас, зціпивши зуби, не відпускав до останнього, доки вогонь не вирвався з тіла дівчини й не відштовхнув його. Тарас пролетів кілька метрів і, плюхнувшись на землю, поглянув на свої долоні. Рани від вогню миттєво заживали, і хлопець, піднявши футболку, побачив, як шрами на боку почали зникати.

— Фух, у мене, мабуть, від такого видовища тиск підвищився, — промовив Дмитро й, зупинивши зграю, побіг до сина. Схилившись над ним, гаркнув: — А ти чим думав перед тим, як схопити Христину за руки?

Тарас нахмурився й, знизавши плечима, відповів:

— Ну я ж живий!

— О, все з тобою зрозуміло! — змахнув рукою Дмитро й допоміг сину піднятися.

Христина, голосно закричавши, випустила зі свого тіла полум’я, і воно охопило її. Пелагея відступила на кілька кроків. На місці, де стояла дівчина, трава враз стала тліти. З полум’я з’явився птах Фенікс і, кілька хвилин кружляючи над нею, повернувся назад у її тіло. Христя впала на землю, і вогонь зникнув. Пелагея підійшла до онуки й, схилившись над нею, провела долонею по чолі. 

— Значить, магія вогню прийняла тебе! — поглянувши на юнака, промовила Пелагея. — Навіть я такого не очікувала.

— І що це значить? — розвів руками Тарас.

— А це значить, що ти бовдур, — пробурмотіла Христя й розплющила очі.

Повільно піднявшись, наблизилася до Тараса й, схопивши його за руки, округлила очі.

— Я ж могла тебе… покалічити, чи навіть вбити! Чим ти думав?

Пелагея, перевівши подих, поклала руку на серце, відвернулася й захитала головою. Дмитро глибоко вдихнув і також відвернувся. Вовки ходили туди-сюди, ричали, однак не наближалися, чекаючи дозволу Альфи.

— Христино, та заспокойся ти! Зі мною все нормально! — промовив Тарас.