Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Як належить дивитись на тих, із ким пов’язаний таємницею? На Ратмира, який мало мене не вбив, але зупинився? На того Ратмира, який бачив, як я завмерла під дощем у німому захопленні? Його погляд торкав мене все частіше, та тепер це була не погроза – лише запитання і насторога.

Або як мені варто дивитись на Сару, з якою я провалилась у таємні ходи? Її постать вигулькувала у секції книжників: зовсім непримітна, але така, про яку багато хто знає і відчуває за нею щось більше. Сара! Їй не личило таке ім’я. Краще звучало б Серафима, чи Інеса, чи хоч Стефанія. Адже в образі її була якась велич: у поставі, у плечах, у манері дивитись чи говорити. Здавалось, ті кумедні косички вона носить, лише щоб применшити це відчуття.

Заразом я постійно відчувала на собі її погляд – пильний, пронизливий. Величезний мінус наявності людей, чиї таємниці ти знаєш – це те, як швидко вони дізнаються твої.

Теорія магії, Лука Сизий розказує лекцію. Тепер кожна пара була присвячена нечисті: її видам, характеристикам, способу життя та слабким місцям.

– Крижана змія, – вів викладач. – Це також мешканець Полярної пустки, точніше, її західної частини. На відміну від звичайних рептилій, чиї температури тіл залежать від довколишнього середовища, температура тіла Крижаної змії на десятки градусів нижча, ніж усе довкола. Торкнувшись її, ви отримаєте страшне обмороження. Характерною є її взаємодія з кригою: лід наче розступається перед нею. Саме тому вигнанці, мешканці Полярної пустки, так страждають від неї, адже їхні іглу – крижані будинки – не захищають від неї.

Я слухала й дивувалась: «Які нісенітниці! Жодного разу не чула про Крижаних змій».

Але наступний пункт лекції справив зовсім інше враження.

– Пустельні барси, – мовив Лука Сизий. – Спритні, блискавичні, доволі великих розмірів. Подібно до звичайних барсів полюють поодинці, під покровом ночі чи заметілі. Виживають за найменших температур. Вони були б страшними хижаками, якби полювали на людей. Та оскільки вони проживають у крижаних пустелях, то вигнанці чують про них лише у легендах.

У мені скипіла лють. Маги не знають про крижане пекло нічого. Пустельні барси полюють зграями і харчуються лише людьми. А що ж легенди? Вигнанці не мають ніяких легенд, на них не вистає часу поміж боротьбою з тими самими барсами.

Я ледве стрималась, щоб не заперечити кожне слово викладача. Та це б викликало підозри. Отже, я лише стиснула кулаки й здавила свою злість… А вона вирвалась мені крізь руки. Від різкого болю я розтиснула кулаки, і крижаний слід проліг від долонь до краю парти. Катаріна здригнулась, Мирон помітив також. Я була певна, що дивився Ратмир, і Сара втупила погляд. Лука Сизий аж затнувся – черговий доказ, що я завжди в полі його зору.

А проте, пара продовжилась. Я зціпила зуби від болю, адже крига пронизала мені шкіру шпичаками, і прикрила Книгою слід на парті. Катря не промовила ні слова. Лише на перерві мене підкликано до викладача.

– Покажи руки, – сказав він.

Я знехотя простягнула зранені долоні. Крига розтанула, але залишились порізи із морозною плівкою. Лука Сизий обдивився поранення.

– Це вперше? – спитав він.

Я похитала головою.

– Чому ж не сказала раніше?

«Бо дурна», – підказала Книга.

Лука Сизий одразу глянув на неї, і я згадала, що він також її чує. В його очах проскочили смішки, та вмить повернулась серйозність. Тоді ж долинув зовсім незнайомий мені голос.

«Якщо ти гадаєш, що таке пряме вказування на недоліки своєї господині допоможе швидше їх виправити, то я не дивуюсь, чому ти п’ятсот років лежала в бібліотеці».

Я розширеними очима глянула на Книгу Луки Сизого: говорила вона. Моя Книга в боргу не зосталась.

«Що ж, якщо ти так добре ознайомлена з моїм життям, ти, певне – моя шанувальниця!»

«Ми з Лукою писали трактат, де полили брудом усіх твоїх господарів», – заперечила та.

Я ще більше витріщила очі. Лука Сизий кахикнув та відвів погляд.

– Мабуть, зайдеш до мене після пар, – мовив він. – Я маю попередити, що таке явище рідкісне й небезпечне.

– Так, я здогадалась.

У коридорі на мене чекала Катаріна.

– Леле, Ейві! Що це було? – не витримала вона. – У тебе руки скривавлені! Дай сюди, я зцілю.

– Не треба, – я хитнула головою.

Мені пригадалось, як вона варить зілля, і здалось, що зцілення матиме такий же ефект. Шерсть виросте, щупальця з’являться… Катря почервоніла від невисловленої образи – достатньо було одного погляду, щоб вона все зрозуміла.

– Так, значить? – блиснула очима. – Я поступила до академії, щоб навчитись рятувати життя. Так-от зі зціленням та зіллєварінням у мене все навпаки. Високо потенціальні цілителі зцілюють найкраще. Ходімо до кімнати! Якщо трапиться казус, звернешся до «нормальних цілителів». А для мене це практика, – холодно заявила вона.

Я закусила губу. Раніше я вбачила б у цьому лютий підступ, черговий спосіб заманити мене в пастку. Але Катаріна не здатна на таке. Вона справді образилась, бо хотіла допомогти. Зітхнувши, я рушила за нею.