Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниці розкриває санскрит" автора Степан Іванович Наливайко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 100
Перейти на сторінку:
творець: Індра порівнюється з ним як із вправним ремісником. До Матарішвана звертаються з проханням поєднати серця двох закоханих. Згодом на перше місце виступає його функція, пов'язана вітрами, Саме слово тлумачиться або як «ростучий у матері» (матарі+сван), або як означення шматка дерева для добування вогню з символікою статевого акту. Звертає на себе увагу подібність другого компонента — сван в іменах Матарішван і Вівасван. Деякі джерела зазначають, що Матарішван — син птаха Гаруди, а Гаруда — птах Вішну. Саме Гаруда викрав у богів <241> амріту, щоб викупити з неволі свою матір. Гаруда — сонячний птах, прабатько і цар птахів — один із найпопулярніших образів індійської міфології,що уособлює сонячну природу. В епосі і в індуїстській міфології пуран він постійно асоціюється з богом Вішну, котрий часто зображається верхи на цьому птахові. На стязі Вішну завжди зображається Гаруда.

З «Повісті врем'яних літ» відомо, що великий київський князь Володимир спробував 980 року створити загальнодержавний язичницький пантеон. У Києві на пагорбі, поза двором теремним, були поставлені ідоли Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла й Мокоші. Головними божествами пантеону були громовержець Перун і «скотій бог» Влес. Вони протистояли один одному топографічно: ідол Перуна стояв на Горі, а Влеса — під Горою, на Подолі. В іпостасі «скотьєго бога» він виступає починаючи з договорів Русі з греками 907 року. В соціальному плані вважається, що Влес був богом усієї Русі, а Перун — богом лише воїнів, князівської влади й дружини. Зв'язок Влеса з сільськогосподарськими культами очевидний зі звичаю залишати в дарунок божеству невижатих кілька стебел злаків, називаних «волосовою бородою». На російській Півночі були відомі кам'яні ідоли Влеса. В новгородських іконах, у молитвах святому Власію, котрий замінив язичницького Влеса, виразний зв'язок його культу з худобою. Називання Влесовим внуком Бояна в «Слові о полку Ігореві» відбиває давній зв'язок культу Влеса з обрядовими піснями й поезією.

Про спільнослов'янський характер цього божества свідчать відповідники йому в південних та західних слов'ян. У «Житії Авраамія», чудотворця Ростовського, мовиться, що «чюдській конець поклоняшеся ідолу каменному Влесу». В «Житті князя Володимира» повідомляється, що Волоса, «єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну реку воврещі».

Отже, на час прийняття християнства ідол Влеса був у Києві і йому поклонялися. Про образ Влеса побіжно можна судити з описів покровителя і захисника худоби у сербів — святого Сави, який увібрав чимало рис «скотьєго бога». Саме ім'я Сава в цьому контексті перегукується з іменем індійського «скотьєго бога» — Шіва, яке може мати і форму Сіва. Є теорія про походження назви Влес від «віл», оскільки віл, бик часто обожнювався. І саме ця думка заслуговує щонайпильнішої уваги (Іларіон, 104–107; Боровський, 28–29; МДМ, 227).

Показово, що ідол Влеса стояв на березі Почайни. Це свідчить, що Влес пов'язувався з водою, з багатством. А найбільшим багатством для давніх слов'ян і була худоба. Саме ім'я слов'янського божества легко пояснюється з санскриту. Якщо врахувати, що в самих <242> індійських мовах не завжди чітко розрізняються звуки ш та с (наприклад, Шіва й Сіва), що слов'янському л часто-густо тотожне санскритське р (слава — шравас, волк — врік тощо), то на індійському грунті Влес мусив би мати форму Вреш. І така форма в санскриті справді є: це слово вріш, яке означає «бик» (СРС, 618).

В індійській міфології Шіва-Рудра у зв'язку з цим має епітет Пашупаті, тобто «Батько/Владика тварин», де Пашу — тотожне латинському pecu — «худоба»; саме з цього слова згодом постало й значення «гроші». Слово вріш надзвичайно популярне в індійській міфології. Воно входить у топоніми (Врішапрастха, Врішабга), імена мудреців, героїв та царів (Вріша, Врішака, Врішакапі, Врішасена, Врішамітра, Врішабгадева, Врішапарван), епітети Крішни (Врішабгекшана, Варшнея) і, що особливо важливо, в епітети Шіви (Врішапаті, Врішанка, Врішадгваджа). Останні три епітети означають відповідно Бик-владика, Бикоемблемний, Бикостяжний. Основа вріш, окрім значення «бик», має і значення «дощ». Водночас основа варш-, тотожна основі вріш-, окрім значення «іти дощеві», має і значення «осипати дарами» (СРС, 568). Тобто бачимо, що ця основа пов'язується з багатством, а обдарування багатством, добробутом було однією з функцій Влеса. Через те ідол його і стояв біля води. Із санскритськими основами варш!вріш иа слов'янському грунті сталася та сама видозміна, що і з основою вардх/врідх, яка на слов'янському грунті прибрала форми валд/волд/волод. Це добре видно на прикладі імені Володимир, Владимир. А коли так, то на слов'янському грунті основа вріш прибрала форми влес, а її різновид варш прибрав форми валс/влас. Що ми й бачимо в імені Влес і в імені Влас. Обидва імені, таким чином, означають «бик», що цілком відповідає функції «скотьєго бога». В християнський період Влеса було замінено християнським покровителем худоби святим Власієм, Власом, причому дослідники схильні вважати, що тут має місце випадковий збіг імен язичницького божества й християнського святого. Насправді ж, як бачимо, і Влес, і Влас мають спільне походження і однакове значення, тобто обидва імені етимологічно тотожні. До речі, сама назва Бористен цілком може походити з первісних Вріша-дан, тобто Бик-ріка; в такому разі, вона буде семантично тотожною назві Гіпаніс, що її в давнину мали і Південний Буг, і Кубань.

Таким чином, виходить, що Влеса можна ототожнити з Шівою/Рудрою, а Рудра — це слов'янський Род. І таке припущення цілком слушне: це засвідчує хоча б те, що знайдено напис ІІ-ІІІ ст. в місті Тіра (нині Білгород-Дністровський) в гирлі Дністра. Напис цей — Махадава. Його не без підстав ототожнюють з іменем Махадева — «Ве<243>ликий бог», що його мав Шіва. Причому слід відзначити, що це якраз індійське ім'я, бо по-іранському воно звучало б як Мазабага, оскільки в іранських мовах слово дев дуже рано прибрало негативного значення. Тут деви — негативні персонажі і мають протилежне індійському значення: демони, злі духи. Ще один епітет Шіви — Бгутанатх знаходить паралель з іменем Бутанат на камені з Молдаванки в Одесі (Индоарика, 114–115). Як бачимо, обидва імені є епітетами Шіви і знайдені на території України практично поруч.

До Мегасфена, посла імператора Селевка при дворі індійського імператора Чандрагупти (ІV ст. до н. е.), сходить переказ про те, що індійці, мешканці гірських районів, поклонялися Діонісу. А саме з Кримом пов'язується в античних авторів це божество. Процесії «діонісійців» у Північно-Західній Індії описані давніми авторами Арріаном і Страбоном. Показово, що свідчення про Шіву-Рудру.

1 ... 87 88 89 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"