Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Діоніс змальовується давніми авторами як довгобородий і довгокосий, а в деяких індійських текстах Рудра називається таким, що має «сплутане волосся». Шанувальники Діоніса, за Страбоном, носять митру, а Рудра й собі має специфічний головний убір, схожий на тюрбан. Під час діонісійських урочистостей використовуються барабани й дзвіночки, а індійська традиція мовить про Шіву як про любителя музики, особливо дзвіночків. Відзначається зв'язок Діоніса з танцями, а в Індії обряди на честь Шіви супроводжують танці. Сам Шіва відомий як бог-танцівник, епітет його — Натараджа, тобто «Цар танцю». Античні автори мовлять, що Діоніс, прийшовши до Індії, дав індійцям вино, навчив вирощувати виноградну лозу, тому він — бог виноробства. І саме в Тавриді, за грецькою легендою, Діоніс навчив людей землеробству й виноградарству (ИД, 374–375). «Кажуть, — гювідомляє Стефан Візантійський у VІ ст., — що тут Осіріс (тобто Діоніс — С. Н.) запрягши биків, зорав землю, і від цієї саме пари биків дістав назву народ», себто таври. Отже, підтверджується, що й таври — «коровичі», а таврів, до речі, візантійські автори ототожнюють зі скіфами, тавроскіфами й русами, що знаходить підтвердження і у «Влесовій книзі».

Шіва пов'язаний із хмільними напоями. Антична міфологія каже, що Діоніс познайомив індійців з різноманітними рослинами — лавром, плющем, миртом, буком, смоквою. А в давьоіндійських дже<244>релах Рудра означується володарем дерев, про що свідчить епітет Врікшапаті (врікша — «дерево»), йому надавали імен різних дерев і особливо пов'язували зі священною смоквою. Діоніс уперше впряг биків у плуг, а Шіва невіддільний від сірого бика, його емблема — бик, він сидить на бикові, він володар худоби, «скотій бог» Пашупаті. Це не може не навіяти на згадку оспіваних в українському фольклорі сивих волів або сивих биків.

Культ Шіви невіддільний і від змій, що знову викликає на думку Геродота і будинів, у зв'язку з якими «батько» історії каже, що за одне покоління до походу перського царя Дарія на причорноморських скіфів неври полишили свою країну через навалу змій і оселилися серед будинів (Геродот, 204). А може, через навалу племен, які поклонялися богові, пов'язаному зі зміями? Тим більше, що будинам був знайомий культ Діоніса, отже, й Шіви.

У зв'язку з таврами та Діонісом, тотожним Шіві, привертає увагу таврська Діва, саме ім'я якої перегукується з індійським іменем Деві, яке означає «богиня» і яке має дружина Шіви, його жіноча іпостась. Діва таврів — слов'янська трансформація індійської Деві. Вона була. головним таврським божеством. У знаменитій херсонеській присязі, яка датується ІІ ст. до н. е., вона названа після Зевса, Геї та Геліоса (Соломоник, 9-11). Але саме вона вважалася покровителькою і захисницею міста Херсонеса, що його свого часу здобув великий київський князь Володимир і звідки приніс у Київ християнство й християнські регалії, привів християнських священиків. У тій же херсонеській присязі згадуються і шастри у формі састер — суто специфічний індійський термін на означення стародавніх священних книг, де лаконічно викладалися обов'язки і правила повсякденного життя індійців. 3 них пізніше розвинулися трактати з різних галузей знань, базованих на ведах.

Характеристики таврської Діви цілком узгоджуються з тим, що ми знаємо про індійську Деві, дружину Шіви. Святилища Діви розташовувалися на гірських урвищах, де їй приносилися криваві пожертви, в яких довелося брати участь і юній Іфігенії, доньці мікенського царя Агамемнона, яку з-під Трої Артеміда перенесла в Таврику. Деві ще донедавна в Індії робилися такі самі жертвоприносини. Ім'я таврської богині ставилося на херсонських декретах, її зображали на монетах. Культ Діви злився з культом Артеміди, богині-воїтельки, сестри Аполлона. Аполлон же і функціонально, й етимологічно тотожний індійському Гопалану, інакше Крішні-Гопалі, а також нашому Купалі. Як і образ Шіви, образ Деві двоїстий: для її шанувальників вона і милосердна, і грізна водночас. Вона і богиня-воїтелька, що вславилася подвигами <245> проти всіляких асурів, вічних супротивників богів-девів.

Деві або Махадеві — верховна богиня і головний об'єкт поклоніння в шактизмі й тантризмі; шанувальники її через це називаються шактами. Вона має різні іконографічні образи, залежно від якостей і функцій. Найвідоміші три типи її зображень: Парваті або Ума — жінка з усміхненим обличчям і двома руками. Зображається і окремо, і разом із Шівою та синами.

Дурга («Нездоланна», «Непоборна») — світлошкіра вродлива жінка з різноманітною зброєю в багатьох руках. Найчастіше її зображають у мить, коли вона вбиває демона-асура Махішу, який обернувся на буйвола (привертає увагу фонетична подібність імен Махіша та Мокоша).

Калі («Чорна») або Махакалі («Велика Чорна») — темношкіра жінка з червоними очима і висолопленим червоним чи жовтим язиком. У неї звичайно десять рук, хоча буває і чотири, і дві, що тримають різноманітну зброю. Тіло її обвивають кобри, волосся розпатлане, на шиї — намисто з черепів або людських голів. Культ Калі, вважають дослідники, склався на основі найдавнішого культу богині-матері, відомого ще з часів хараппської цивілізації (ІІІ-ІІ тис. до н. е.). Пізніша іконографія зображає її, грізну воїтельку, верхи на леві, з чотирма обличчями й вісьмома рухами, озброєну мечем, щитом, луком, диском і петлею. Вона тримає ще лотос, дзвін, тацю (Гусева, 96-101).

Щодо Дурги, то в «Махабгараті» вона прибирає нової подоби, через що її культ пов'язується з вішнуїзмом або крішнаїзмом. Вона означається сестрою Крішни або втіленням Крішни, а Крішна, як відомо, земне втілення бога Вішну. Обидва ці божества згадуються у «Влесовій книзі» поряд під іменами Вишень і Кришень. Принагідно зазначимо, що імена цих обох божеств збереглися в сучасних українців як прізвища. Вішну, прибравши якогось втілення-аватари, щоразу спускається з небес, коли землю заполонює зло і звільняє ії від нього. Тобто він є спасителем людства від загибелі. Такими найбільш відомими аватарами Вішну якраз і є Рама та Крішна.

На деяких печатках з долини Інду зображено сцени з людьми та буйволами. Це викликає паралелі з пізнішими міфами про боротьбу Дурги з демонічним буйволом, котрий має показове ім'я в контексті слов'янської Мокоші, яка входила до пантеону Володимира. Буйвіл той називався Махіша. А оскільки Дурга здолала