Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ім'я Махіша з санскриту тлумачиться «буйвіл», «бик». Жіноча форма його буде Махіші, тобто «буйволиця» 3 іншого боку, ім'я Махіші може походити від махі «земля» + іші «богиня», а все ім'я в такому разі означає «Владичиця землі», «Цариця». Терміном махіші <246> згодом стала означатися перша, головна дружина царя (СРС, 505–506).
Один із епітетів Шіви — Махеша, або Махеш мовою хінді. Це ім'я також складаєть компоненти маха «великий»+ іша «бог». На стикові двох слів кінцеве а та початкове і дають е (так зване правило сандгі). Звідки й Махеша — «Великий бог». Жіноча форма цього імені буде Махеші — «Велика богиня», тотожна імені Махадеві.
Таким чином, ім'я Махеша виявляється семантично тотожним імені Махадева на означення Шіви, а ім'я Махеші — імені Махадеві на означення Деві. Ім'я слов'янської Мокоші якраз і пов'язане з іменем індійської Махеші, яке на слов'янському грунті трансформувалося в слов'янські Макош, Мокош, Мокуша, Макуша, Мукуш, Мукеш тощо. Про поклоніння Мокоші свідчать назви Макошине на Чернігівщині, де поряд тече річка Макошинська Простка. У сербів і хорватів існують перекази, де фігурує жіночий персонаж Мокош з виразними божественними, точніше, чародійними ознаками. Характерно, що в цих переказах, поряд з Мокошею, виступає і бан (князь) Олег. Є згадки у слов'янській міфології і про чоловіче божество Мокош, а термін бан, до речі, вжито й у «Влесовій книзі». Західнослов'янський топонім Мокошин Врх спонукає згадати, що ідол Мокоші в Києві теж стояв на Горі біля двору теремного (Приче, 94-105; МНМ, ІІ 169; Іларіон, 92–94, 109–110).
З усіх зібраних, переважно фольклорних, фактів постає такий образ Мокоші: вона милостива і водночас грізна, їй можуть приносити криваві пожертви, вона первісно була верховним божеством, а потім зійшла до статусу нижчих богів, вона має велику голову й довгі руки, розпатлане волосся, пов'язана з нічною темрявою, з урожаєм, з родючістю, вона — захисниця проти посухи. Можна припустити, що після прийняття християнства в її образі стали переважати негативні риси, властиві і деяким іпостасям ії. Бо в Індії Махеші виступає під десятьма іменами, які визначають різні її іпостасі. Шість уособлюють добре, милостиве начало, а чотири — похмуре, гнівне, і саме з гнівними її іпостасями пов'язується пізніші уявлення про слов'янську Мокошу.
Таким чином, у Володимировому пантеоні перед прийняттям християнства маємо божества Влеса й Мокошу, які відповідають індійським Шіві/Рудрі та Деві/Махеші. Очевидно, що функції, властиві індійському Шіві та його дружині, первісно були властиві Влесові та Мокоші. З прийняттям християнства функції, зокрема, Мокоші призабулися, зблякли, а сама богиня зійшла до становища нижчого духа й прибрала переважно негативних рис. А що Мокошу зовсім недавно уявлялася з великою головою та довгими руками, <247> то це відбиття раніших уявлень про багатоголову й багаторуку богиню, котра в своїй гнівливій подобі мала страхітливий вигляд. І якщо великий київський князь Володимир саме з Криму приніс християнство, то він, поза сумнівом, добре знав і таврську Діву — Велику Богиню, епітет якої — Махеші трансформувався у нашу Мокошу — Велику Богиню слов'ян. Знав Володимир і Шіву, хоч і під іменем Влеса. Тобто у Володимировому пантеоні знайшли місце божества, які функціонально й етимологічно тотожні індійським Шіві та Деві. Бо коли на території України фіксуються епітети Шіви у формі Махадава та Бутанат, коли давні насельники Криму поклонялися богині Діві, тотожній індійській Деві, то нічого дивного, що на слов'янському грунті зберігся ще один епітет Шіви — Махеш й епітет Деві — Махеші. Останнє ім'я відбилося в імені Великої богині слов'ян — Мокоші. Що ж до самого Шіви, то давньоіндійські джерела мовлять: він має тисячу імен і в кожній країні, у кожного народу виступає під своїми іменами.
В індуїстській трійці — Брахма, Вішну, Шіва — Шіва несе, як уже мовилося, функцію руйнівника, саме грізні риси переважають у його іконографії. Він часто прикрашений місяцем, обвитий кобрами, вдягнутий у тигрову шкуру й намиста з черепів. У нього чотири або п'ять ликів, багато рук і ніг, на лобі має третє око, яке здатне спопелити світ. Шия в нього синього кольору, бо, розповідає міф, він колись випив страшну отруту, щоб урятувати людство від загибелі. В руці він тримає тризуб, у якому символізує середнє вістря. Поруч із Шівою ступають священний бик Нандін й численний почет із злих і добрих духів — бгутів та якшів. З тисячі імен Шіви найвідоміші Рудра, Махадева, Махеша, Пашупаті, Ішвара, Ішана, Шанкара, Гіріша, Натараджа, Вішванатха тощо. У «Махабгараті», яка прославляє переважно Вішну, неодноразово мовиться, що Шіва-Рудра найсильніший з богів і наводиться 150 його імен, серед них і аватари Вішну. Шіва не тільки повелитель цілої армії духів-бгутів, але й пов'язаний з чаклунством. Описи 425 жертвоприносин йому у ведійській літературі пронизані почуттям страху та цілковитої безпорадності перед його всепроникною і невідворотною силою.
Рудра, тотожний слов'янському Родові і попередник Шіви, найчастіше асоціюється з худобою, губителем і охоронцем якої він одночасно є, і з тваринами взагалі. Через це він має епітет Пашупа, Пашупаті — «Владика худоби», «Владика тварин», де компоненти — па, — паті (споріднені з нашим батько, рос. батя) сходять до індоєвропейського кореня па — «охороняти», «захищати», «берегти». Іноді у ведах Рудра вживається в множині — рудри, тоді мається на увазі ціла армія міфічних істот досить зловісної подоби. Рудри — супутники бога Рудри, вони, корячися волі свого ватажка, нападають на людей і худобу, несуть недуги й смерть. Рудра суворий і дикий, як хижий звір, він — «черво<248>ний вепр небес». Стріли Рудри іноді тлумачаться як блискавки, і він традиційно сприймається як бог грози та бурі. Але у ведах ці стріли найчастіше пов'язуються з хворобами. Грізні стріли його — згубливі недуги й пошесті, і Рудру просять не метати їх. Смерть від недути — це смерть від руки Рудри, і її відрізняють від інших різновидів смерті. Головна недуга, якою карає Рудра, — пропасниця, гарячка, джвар (укр. жар). Джвара — один з епітетів Рудри.
Рудра насилає порчу на худобу, і худобу приносять йому в пожертву. При промовлянні його імені під час обряду годилося рукою торкнутися води — магічна дія для відвернення біди. Це ж саме слід було зробити і при згадці про демонів та духів небіжчиків.
Але Рудра і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.