Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Правила молоді та Правила молодьожі

Класові індикатори найскладніше розгледіти серед молоді, адже молоді люди — з усіх класів — або є адептами племінної вуличної моди, або масової мейнстрімної моди (ця остання, як би там не було, є вихолощеним варіантом першої). Це дуже дратує не лише класово свідомих батьків, а й антропологів, які вивчають поняття класовості. Від однієї матері, з вершків середнього класу, я почула нарікання: «Джеймі і Саскія виглядають так само, як ті харцизяки з муніципальних районів. От не розумію, як так?». Вона, здається, ремствувала, навіщо було називати дітей крутими («smart») іменами, як личить вихідцям із верхів середнього класу, навіщо віддавати до дорогої приватної школи, якщо вони одягаються достоту як «кевіни» та «трейсі» з середньої загальноосвітньої школи.

Більш спостережлива матуся помітила б, що Джеймі та Саскія насправді зовсім не виглядають як копія «кевінів» та «трейсі». Джеймі може мати таку ж коротеньку стрижку, як Кевін, він може навіть так само вкладати її гелем у стилі «їжачок», але, як придивитись, то видно, що Кевін зайшов ще далі — в нього майже під нуль поголена голова і стирчить міліметровий пушок. Численні сережки Саскії зводять батьків з глузду, — радикальний варіант Саскії ще може зробити собі пірсинг в пупку — але більшість «саскій», на відміну від «трейсі», не проколюватимуть брови, ніздрі та язик. Зара, дочка принцеси Анни, зробила собі пірсинг в язику. Це був такий переступ класових правил, що жовта преса помістила новину на першу сторінку! Аристократам та верхам суспільства, до речі, як і низам, байдуже, що про них подумають сусіди, тож вони можуть собі дозволити нехтувати неписаними правилами дрес-коду. Вони не страждають на класову тривожність. Якщо Саскія із середнього класу проколює язик, то максимум, що їй загрожує — виглядати як «простачка», а от коли таке робить аристократка Зара — це вже зухвало та ексцентрично.

Залишмо в спокої окремих ексцентриків з верхів класової драбини і зосередьмося на молоді із середнього класу та молодьожі («yoof») робочого класу — тут вся відмінність у манері одягатися криється в деталях. І Джеймі, і Кевін можуть носити мішкуваті джинси із заниженою талією (афроамериканський стиль «ґанґста»), але в Кевіна джинси мішкуватіші і геть приспущені — десь так на чотири розміри завеликі, а не на два, як у Джеймі. «Кевіни» з робочого класу починають носити такий стиль одягу у набагато молодшому віці, аніж «джеймси» із середнього класу. Те саме стосується і їхніх сестер: «трейсі» схильні до крайнощів сучасної племінної моди, а «саскії» — більш помірковані[69]; «трейсі» починають моднічати у ранішому віці, аніж «саскії». «Трейсі» взагалі дозволено «дозрівати» швидше і стрімкіше, аніж «саскії». Якщо вам доведеться побачити юну дівчинку-підлітка у розцяцькованому сексі-вбранні, то знайте, майже напевно, що вона не із середнього класу.

Діти та підлітки з середнього класу здебільшого одягаються простіше і стриманіше, аніж молодьож робочого класу. І «трейсі», і «саскії» можуть одягнути футболку та штани модного крою та форми, але Саскія обере ті, що пошиті із простої та натуральної тканини. Принаймні це стосується вбрання на день. Класові індикатори помітити непросто. Саскія та Трейсі роблять закупи в одному й тому ж мережевому магазині одягу, навіть можуть купувати ті самі речі, але вони по-різному їх комбінують і по-різному носять. В обидвох може бути коротенька джинсова курточка з Topshop, але Трейсі до неї одягне чорні штанці — обтислі і трохи блискучі, нейлонові або з лайкрою — і взує чорні туфлі на платформі. Саскія ж підбере до куртки вельветові штани, чоботи і закутається у великий м’який шарф. З невідомих мені причин молодь, що належить до середнього класу та верхів суспільства, набагато частіше кутається у шарфи і назагал тепліше одягається у холодну пору. Кевін і Трейсі ніби навмисно хочуть мерзнути: січневого вечора вони йдуть гуляти у шкіряній курточці на футболку (це Кевін) і міні-спідниці та тоненьких блискучих колготках (це Трейсі). Особливо часто таких не по погоді вбраних мальків можна побачити на Півночі.

Гроші тут ні до чого — ціна одягу не дуже надійний орієнтир у визначенні класової приналежності. Одяг «саскій» та «джеймі» не дорожчий за гардероб «трейсі» та «кевінів» — і в тих, і в інших є дорогі «дизайнерські» речі. Але знову-таки є ледь помітні відмінності: молодь — і хлопці, і дівчата — з робочого класу, обираючи «дизайнерський» одяг, надає перевагу брендованим речам — із помітним та показним логотипом. Хід думок такий: який зміст купувати светр Calvin Klein чи Tommy Hilfiger, якщо ніхто не знатиме? Вищі кола та аристократи скептично ставляться до логотипів-вирвиоко і вважають їх вульгарними.

Все ще сумніваєтесь? То погляньте на волосся. Волосся — це досить надійний класовий індикатор. Зачіска Трейсі, скоріш за все, виглядатиме «акуратніше», доладніше і загалом менш натурально, аніж хаєр Саскії. Трейсі заповзятіше користується лаком, фарбою та гелем для волосся. Майже всі школярки (з верхівки середнього класу і аж до вищого кола) з приватних шкіл не заплітають волосся. Воно в них блискуче і довге, щоб можна було постійно і майже механічно відгортати від обличчя, поправляти, ховати за вуха, закручувати недбало у ґульку чи збирати у хвостик, а тоді знову розпускати по плечах. Перебирання волосся — це такий собі характерний ритуал дівчаток з приватних шкіл. Серед дівчат з робочого класу такого не побачиш.

Стриманіший та природніший зовнішній вигляд юнаків та юначок із середнього класу лише частково обумовлений тиском класово-стурбованих батьків. Діти та підлітки в Англії не менше за батьків переймаються класовими питаннями: хоч деякі «джеймі» та «саскії» з середнього класу в знак протесту і мають в арсеналі «прості» речі та прикраси, але здебільшого вони сноби в питаннях одягу і дбають, щоб «відповідати» своєму класові. Батькам, може, й невтямки, але вони насправді не хочуть зливатись із «гопотою з неблагополучних районів». Вони навіть придумали спеціальні кодові назви на означення простацької манери одягатися, як-от «трейсі-дівки», «гаррі», «грубзи» і «кевіни» (останніх скоротили до «кевс»). А «гаррі» рекошетять та називають «гламурних» діток «камілами», «генрі-сренрі» і «словнами», не маючи ані найменшого бажання до них уподібнюватися. Зауважте, що прізвиська — не самоназви: молоді люди про себе ніколи не скажуть «кевз» чи «каміла».

Хлопчики та дівчатка, ті свідоміші, з середнього класу, соромляться визнавати свій снобізм і під час інтерв’ю зі мною не дуже охоче зізнавалися, що користуються такими снобськими термінами. Коли розмова торкалася класових питань, не обходилось без нервового сміху. Дівчинка з верхівки середнього класу зізналася, що марила доволі дорогою прикрасою, аж поки не зауважила, що вона навдивовижу популярна серед перукарок. «І мені одразу перехотілося, — як вона висловилася. — Я знаю, що так негарно, що це по-снобськи, але я нічого не можу з цим вдіяти: якщо вони це носять, то мені вже не дуже подобається». Її мамуся, яка хвилювалася через «простацький» вигляд дитинки, неодмінно зраділа б, що дитятко таки вдалося у маму.