Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

319
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 193
Перейти на сторінку:
людину поховати. Не знайдете вбитого (молодого чоловіка) — його відшукають Аза з Ліною. Вони скарб заберуть. Ховати загиблого не стануть. Той, хто лежить у садах, хоче, щоб ви знайшли його.

Ми з мамою ходили. Шукали. Але не знайшли. Щоправда, у глибину саду, до залізничних колій, іти побоялися. Там можна напоротися на постріл або розтяжку, і тоді — кінець! А найгірше — кінець, який настане не відразу.

— Сон є сон! — бурчала мама. — Дарма ми сприйняли все буквально.

Але попрохала Аліка, щоб він оглянув сади.

— Річ не в «скарбі». Людській душі допомогти треба! — переконувала його вона.

— Зроблю! — пообіцяв Алік.

Будур

28.02.

Сьогодні день народження бабусі Галини. Вона померла. Я жила колись у неї в місті Ростов-на-Дону. Перша думка: як пом’янути сьогодні бабусю — художницю й акторку? Це вона навчила мене любити хороші книжки! Дарувала мені радість спілкування з театром!

— Ось! Ти добрим словом уже пом’янула свою бабусю! — зазирнула до мене через плече мама.

Алік нікого не знайшов у садах.

Завтра я точно йду знімати шви, а зараз варитиму суп.

Сьогодні ще був чорний гумор у наших сусідок, у квартирі Мар’ям. Баба Стася підводилася зі стільця і сперлася на ніжку від чавунної пічки. І в цю мить проіржавіла ніжка хруснула й надламалася. Стася плюхнулась задом на гарячу пічку! Вона сильно обпеклась і стала кричати:

— От бля! Рятуйте! Пожежа!

Її подруга баба Ніна взялася її гасити. А дим валує! Дужчає! Старі кофтини на Стасі тліють. Тоді хворий, божевільний Нінин онук відштовхнув свою бабцю, схопив відра з крижаною водою і вилив їх із розмаху на Стасю. Як вона верещала! Засмерділо старою вовною. Стася матюкалась і лупила чужого онука з останніх сил. Її подруга Ніна репетувала, як скажена, на обох:

— Ідіоти! Води вдома більше немає! Ні краплини! Ми три години під обстрілом її несли додому, паразити!

Усюди розтеклися калюжі. І виникла гостра суперечка між урятованою і рятувальниками. Ми чули добірний мат, звуки міцних ляпасів і скривджене ойкання.

Мама подарувала сусідкам повний чайник води. Допомагала бабцям розганяти дим рушниками. А я сміялась і не могла зупинитись.

Ходили по кашу. У мене стріляв снайпер. Снайпер розташувався в порожній згорілій п’ятиповерхівці в трьох будинках від нас, у бік перехрестя. Я почула свист кулі й миттю нахилилась. Якби я цього не зробила, то в тебе, мій Щоденнику, я вже нічого не змогла б написати. Куля пройшла ліворуч від мене. Уже при кінці льоту. Пролетівши кілька метрів, камінцем стукнула по асфальту за моєю спиною. Мама й баба Ніна були поруч у той момент і дуже злякались. Навіть говорити про це на посту заборонили. А я хотіла підійти й запитати: навіщо так робити?

Царівна Будур

01.03.

Ми були на зупинці «Іваново» в адміністрації. Це від нас дуже далеко.

Мені терміново потрібний паспорт! Паспорти тепер — із 14 років! А ми жили собі тут спокійно і не знали. До мого свідоцтва про народження чіпляються.

А на паспорт і на фото до нього гроші потрібні! Де ж ми їх візьмемо? Як заробимо? На кинутих порожніх пляшках з-під горілки? Хіба на цьому заробиш?

Ходили по кашу. У величезній черзі я познайомилася з дівчинкою Наташею, яка навчається у Владикавказі. Вона стала біженкою в 1999 р. Їхню родину обстріляли під час виїзду з міста вертольоти. Вони кинулися під свою машину, залізли під неї і лежали там, ховаючись за колесами, поки машина перетворювалася на металобрухт. Потім спіймали момент, скотилися з дороги на узбіччя. Пробули там кілька годин. Дочекалися ночі. А в темряві відповзли до лісу. Вціліли! Наташа не хоче жити в зруйнованому Ґрозному. Вона не любить його. Вирішила: закінчить навчання, відразу вступить в училище знов, на інше відділення. Щоб далі жити в гуртожитку. Потім вона постарається вийти заміж. Байдуже за кого, аби тільки не повертатися сюди.

Російські солдати вбили чорну собаку в нашому дворі, поки мене не було. Аза показала їм собаку і попросила її вбити. Сказала, що та — людожерка. Вона зла відьма, а не жінка! Хіба так можна?! А баба Ніна сказала:

— Брехня! Наклеп на собаку! Трупів вона не їла. Вона кидалась на мародерів. Не пускала чужих людей у порожній будинок у приватному секторі, де раніше жила. Велика, кругла ходила.

У неї мали народитися цуценята. Застрелили солдати її біля нашого під’їзду. Кажуть, Алік прийшов і забрав, щоб я на неї не дивилася. Він мене пожалів. Не можу отямитися після цієї смерті. Намагаюсь відволіктись, а думки вперто повертаються до чергового негідництва нашого двору.

05.03.

Я з мамою останнім часом не сварилась. А тут їй стало погано з серцем! Вона не може встати. Каже, що коли вночі сильно стріляли в садах, то в неї виник сильний біль у грудях. Кладу сулії з гарячою водою до стоп її і до рук. Я роблю укол ліками кордіамін щогодини. У мене залишилося шість ампул. Є ліки валідол і нітрогліцерин — їх дали в шпиталі.

Вечір. Я дуже боюсь! Чи діждемось ранку?

Зараз знайшла книжки професора В. Нунаєва. Читаю. Тут сказано, що потрібні вітаміни для м’яза серця. Уколи слід робити кожні три години. Я завтра обійду всі намети шпиталю МНС! Вирішила: у цей момент головне — розмовляти з мамою. Не дати їй замовкнути, знепритомніти. Інакше я можу не побачити в півтемряві кімнати, коли їй стане гірше. Мама ледь чутно розповідає мені про те, що вона бачить.

— Кажи! — прошу я її.

Мама розповідає:

— У нашій квартирі кілька прозорих істот. Вони прийшли по мене. Я бачу жінку в тюбетейці, в оксамитовій сукні. На ній короткий жилет. Вона сидить на килимку. Поряд чорна кішка. Волосся жінки заплетене в кіски.

А прямо навпроти, біля своїх ніг, мама бачить чоловіка. Описує:

— Волосся темне. До плечей. Він у білому. Обличчя, очі затулив руками. А зараз він прибрав свої руки від обличчя, але стоїть. Боком. Не повертається. Так хочеться роздивитись! Чоловік одягнений у просторий одяг. Підперезаний.

Праворуч від ліжка моєї мами — троє. Вона пояснює:

— Знайомі силуети. Мама, бабуся. Стоять дуже близько одна до одної. Усі в довгому одязі. Кольори їхнього вбрання ледь помітні.

Біля самого ліжка мама бачить, як крутяться гноми. Вони в чорних костюмах і в чорних крислатих капелюхах!

Мама відключилась. Я злякалась і стала молитись. Проганяти смерть. Мама ледь чутно шепнула:

— Не бачу нічого.

Я зробила мамі два уколи.

Мама

1 ... 88 89 90 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."