Читати книгу - "Родина поза реальністю, Леонід Спіранд"

– Мешканці будинку номер вісім, увага! – Кричав один зі Стражів у мегафон, його голос ледь пробивався крізь сирени, – у вашому помешканні перебуває небезпечний хижак-іншосвітянин. Найімовірніше, він потрапив до вас шляхом контрабанди через тесмос, до якої причетний один або кілька членів вашої родини. Виходьте по одному через центральні двері, щоб ми бачили ваші руки. Уникайте на шляху місць зберігання харчових продуктів і рідини, вони привернуть увагу монстра в першу чергу. За п'ять хвилин ми почнемо штурм будинку для нейтралізації загрози, з цього моменту буде складно уникнути супутніх жертв!

Андрій гарячково бігав поглядом вулицею і гладив Діану по голові. З кухні долинав хрускіт меблів і звук розбивання посуду. Десятки величезних ніжок перебирали по стінах, у будь-який момент готові рвонути коридорами. Головні двері були недалеко, але тварюка могла відчути рух сімейства і кинутися на перехоплення. Був ще один вихід, звідки можна було вибігти за ділянку через задній двір. Там шанс був трохи вищим, та й солдати б не помітили, якщо діяти швидко.

– Ми повинні терміново покинути будинок, – повторив Андрій і вже було повів доньку за собою, але тут побачив обличчя дружини і встав на місці.

Похмурі брови, стиснуті губи, і цей погляд... Немов Андрій щойно сам розгромив їхній підвал та ледь не прикінчив власну доньку. Не встиг сім'янин зреагувати, як Марта вирвала Діану з його рук і притиснула до себе, а потім зробила крок назад.

– Хто ти? – Вона встала перед дітьми.

– Люба, давай до чорного ходу, там ми...

– Відповідай! – Її відчайдушний голос рознісся на всю вітальню.

Макс аж сіпнувся, а по його щоках покотилися сльози. Діана ж нерозуміло окинула поглядом батьків. Чоловік спробував заспокоїти дружину і вже простягнув до неї руку, але тут вона схопила зі столу ніж.

– Що за контрабанда з інших світів? – Її руки затремтіли, – де ти був насправді? Звідки ця тварюка в моєму домі?!

Андрій стояв перед нею як перед божественним судом, не в силах відповісти. Його вистачило лише на те, щоб ще раз сказати про чорний хід. Дружина не піддавалася, вимагала пояснень. Грати роль було вже безглуздо, вся історія розсипалася як картковий будиночок. У голові настирливо крутилася фраза 'супутні жертви'. Людською це означало, що Стражі знімали з себе відповідальність за загиблих цивільних. Чоловік глянув на годинник, за стрілками невблаганно танули секунди. Несподівано, за Андрія заступилася донька. Вона вирвалася з маминої хватки і знову притулилася до нього. Той уже рвонув було до чорного ходу, але Марта рішуче загородила дорогу.

– Навіть не думай забрати її, хто б ти не був, – сказала білявка з ножем у руках.

– Будь ласка, підемо зі мною, потім я все поясню! Обіцяю.

– Нікуди я з тобою не піду, самозванець! – огризнулася Марта, – ми вийдемо через головні двері і здамося варті. Діано, припини!

Дочка продовжувала обіймати Андрія, уже не розуміючи нічого навколо.

– До головних дверей не можна. Я бачив, як воно бігає. Поріже на шматки!

– А звідки я знаю, що твої плани на нас не гірші? – Ще сильніше насупилася Марта.

– Та що ти взагалі верзеш?!

Дорослі свердлили одне одного поглядами, в їхніх очах палали люті вогні.

– Тату, ну скажи їй! – Дочка раптово посилила хватку.

Андрій обійняв її і глянув униз – на дітей, які вже ридали ридма. Тут у голові ніби щось клацнуло. Марта, Макс, Діана, всі були на межі зриву і в смертельній небезпеці. Усе через те, що він порушив їхні життя своїм безрозсудним візитом. Возз'єднання мало пройти зовсім не так. Сім'янин зітхнув і смиренно подивився на дружину. Прирікатися було марно, навіть якби він зміг утекти від вартових, план все одно провалився. У його силах залишилося лише одне. Швидкий погляд на годинник – залишилася рівно хвилина.

– Добре, підемо до головних дверей. Виходьте швидко і не обертайтеся.

– А ти? – Запитала Марта майже рефлекторно.

– Прямо за вами, – він відвернувся, аби сховати брехню.

Сім'я рушила коридором під гуркіт меблів і завивання сирен. Коли заповітні двері були вже в полі зору, звуки на кухні разом припинилися. Тварюка завмерла в очікуванні. Звісно, чудовисько не упустило б стільки м'яса. Андрій зачекав, поки Марта відчинить двері й помахає оперативникам, а потім розвернувся і ривком метнувся до кухні. Діти хотіли вже обернутися, але чіпка хватка жінки повернула їхні голови назад за велінням чоловіка. Так буде краще. Тварюка ж вивернулася посеред кімнати в повний зріст, чекала гостя у всеозброєнні. Сім'янину знадобилася вся його хоробрість, щоб не кинутися бігти. Монстр понад два метри завдовжки підвівся, клацаючи жвалами, і підняв догори леза. Точно кентавр із страшного марення.

– Ну ось і я, сволото. Шукав?! – Кинув чоловік.

Його голос був гучним і чітким. Голос волі, якої Андрій не бачив у собі вже давно. У відповідь, чудовисько задзижчало відростками на голові. Звук хвилями відбивався від нутрощів, проникав просто в череп. Андрій відчув цілу гаму почуттів, ніби хтось без дозволу вклав йому до голови свої думки. Серед них був тваринний голод, бажання знищувати слабких, але найголовнішим була... Насмішка? Так, саме вона. Очевидно, тварюка була розумною і спілкувалася звуковими хвилями, які передавали оточуючим її настрій. Зараз вона раділа, насолоджувалася домінуванням над своєю майбутньою вечерею.

– Що ж, – пробурмотів Андрій, дивлячись на світло мигалок, – ненадовго.

Чоловік зробив крок уперед. Монстр не став чекати і за секунду скоротив між ними дистанцію до нуля. Груди охопив нестерпний біль, сорочка стала багряною від коміра до пояса. Лезо виявилося ще гострішим, ніж він думав. Ноги підкосилися, але сім'янин продовжив стояти в дверному отворі. Поки воно буде його пожирати, дружина з дітьми вже опиняться в безпеці. Тварюка запалала сплеском люті, перед очима все поплило.