Читати книгу - "Сфера води, Mr Simon"

— Так, е-е, ну, який я до біса пан, називай мене просто Саймоном, — невпевнено відповів я.

— Ага? — відповів Даневір, потім махнув рукою. — Та й нехай. У нас ще буде час розібратися. А поки що, що робитимемо далі?

— Мабуть, треба зміцнити наш пліт. Бо все, що я зміг зробити сам, це цей, так би мовити, стіл, на якому ми зараз плаваємо. Якщо затягнемо сюди бочку з водою, він піде під воду.

— Ха, ти розумієшся в морських справах! І як ми це робитимемо?

— Там он, плаває купа уламків, є і канати, і всяке таке. Можливо, знайдуться порожні діжки чи щось подібне. Треба їх витягти й прив'язати до плоту, тоді він стане більш стійким.

— Мудро кажеш, так і зробимо, — насмішкувато відповів Даневір.

Поки я вслухався в його голос і спостерігав за ним, мене не покидало відчуття, що він нагадує мені когось, і раптом я зрозумів — звісно! Джуліан Сендс, той актор, який грав Чорнокнижника в одному з фільмів 80-х. Зовнішність мого нового знайомого найбільше підходила саме до цього образу. Чорт, у дитинстві я мріяв про друга з такою зовнішністю! Одного разу він мені навіть приснився, хлопець мого віку, який назвав себе Лисом. Більше він мені не снився ніколи, але я тужив за тим другом багато років.

Даневір взяв уламок дошки й почав працювати ним, намагаючись підгребти до найближчого скупчення залишків корабля.

— Так, з усього цього можна зібрати новий корабель, хоч і не такий великий, але, на жаль, ми не на верфі, і зробити це не вийде, — резюмував він.

— А ти… ти знаєш, де ми знаходимося? — запитав я.

— Гадки не маю, — весело відповів Даневір. — Я знав, де була битва, але тепер… гм, це загадка.

Ми почали збирати уламки, поступово зміцнюючи наш пліт. Я почав потроху довіряти цьому чоловікові й, крок за кроком, розповів йому історію про те, як я опинився тут.

— Нічого собі, як це тебе Пело назвав? Бардан? — запитав Даневір, затягуючи вузол на черговій порожній діжці. Я працював над іншим кінцем канату, намагаючись якомога міцніше прикріпити діжку до плота.
— Це на їхній мові означає "варвар", житель пустелі.
— Так, — усміхнувся я, — він майже вгадав. Я і є варвар, тільки не з пустелі, а значно далі.
— Твою справжню історію поки що триматимемо в секреті. Нехай про це знаємо лише ми з тобою, — сказав Даневір, переходячи до наступної діжки.
— Чому? — здивувався я, одночасно передаючи йому канат.
— Я згодом усе поясню. Тут не все так просто. І вивалювати на звичайних людей правду про те, що ти приперся звідкись із Наві, це занадто, — він вправно схопив кінець шпагату і знову взявся плести складні вузли навколо чергової діжки.
— Із Наві? — здивувався я, почувши знайоме, хоч і застаріле слово.
— Так, це грань за межами життя. Такі речі тут не трапляються щодня. Більшість подій — більш приземлені, — Даневір критично оглянув свою роботу.
— Ну, це як і скрізь, — зітхнув я.
— Поки що тобі слід знати одне: той мисливець за головами, який вдарив тебе дубиною, врятував твоє життя, — Даневір багатозначно подивився на мене.
— Він же продав мене на галеру! — вигукнув я, обурений справедливим гнівом.
— Продав, це правда. Але без нього ти не протримався б у пустелі й півдюжини днів. У тебе була з собою вода чи що-небудь подібне?
— Ні, — я похитав головою.
— Ось бачиш, — він задоволено хмикнув, — води немає, де знайти джерела ти не знаєш, морську воду пити не можна, а куди йти — ти й гадки не мав. Тож можна сказати, що тобі пощастило.
— Таке собі везіння, — пробурмотів я. — Але все ж таки, де ми? Що це за місце?
— Як тобі сказати? Це не описати одним словом. Чи зміг би ти в двох словах описати свій світ? Міг би надати вичерпну відповідь? — запитав Даневір.
— Еге ж, — я підтягнув діжку з водою ближче до борту плота, — ні, Даневіре, відповісти було б складно. Дивне місце, ось так, але це нічого не пояснює.
— Отож бо й воно, — він замислився, потім підійшов до мене й теж ухопився за діжку з водою, — і про те, що тут відбувається, не розкажеш у двох словах. Зараз ми десь посеред Великого Ейрі, чиї води омивають світ аж до всіх відомих країв.
— Це океан? — здивувався я.
— Що? — перепитав Даневір. — Океан — це що?
Я спробував пояснити йому все, що знав зі шкільного курсу географії про океани.
— У нас їх чотири, хоча зараз ведуться суперечки, щоб визнати п'ятий, Великий Південний, — додав я наприкінці своєї розповіді.
— Ну що ж, — Даневір задумливо почухав підборіддя, і ми спільними зусиллями затягли діжку з дорогоцінною водою на пліт і поставили її в центрі, — мабуть, Великий Ейрі і є вашим океаном. Але ніхто не знає, наскільки він великий і де закінчується.
— Тобто туди ще ніхто не плавав? — запитав я.
— А навіщо? — Даневір ліниво потягнувся і позіхнув. — Усі торгові шляхи лежать уздовж узбережжя — від Північного Ламоса до півдня і міста Айні, де я, так би мовити, живу і працюю, — додав він, відпустивши веселий уклін. Ми відкрили діжку і урочисто випили по ківшику води, відзначаючи завершення нашої праці та знайомство.

Поступово день підходив до кінця. Ми з задоволенням оглянули плід нашої праці. До завершення ще було далеко, але наша конструкція більше не загрожувала розвалитися від першого свіжого бризу. Тепер пліт став більшим і стійкішим, ми могли вільно лежати на його дошках, не впираючись один в одного, і навіть залишилося трохи місця для припасів. Щоправда, з припасами було скрутно: діжка з водою та корабельна скриня. А ось із їжею справи йшли гірше — поки ми працювали, про це не думали, але після заходу сонця наші шлунки недвозначно нагадали, що час дати їм роботу, особливо після такого насиченого трудового дня.

— До речі, забув спитати. Сподівань мало, але все ж таки... — почав Даневір, — Саймоне, ти випадково не запам’ятав маршрут після битви?
— Питаннячко… Ну, — я задумався, але в моїй голові почала проявлятися чітка картинка. У цей час Даневір щось тихо нашіптував і відстукував складний ритм пальцями правої руки по настилу. Я зрозумів, що він допомагає мені зосередитися, і це працювало. Перед очима почали спливати деталі, які раніше здавалися незначними. Більшість із них не могли нам допомогти, але одна... Сонце сідало по лівому борту в той останній вечір. І ми не змінювали курс до того моменту, як нас не занесло в ту бухту. Я розповів усе, що згадав.
— Добре, — Даневір задоволено кивнув. — Принаймні тепер я трохи краще уявляю, де ми. Ви весь час йшли на південь до бурі. Значить, нам треба на північний захід. Хоча скільки часу ми ще проведемо в морі, тільки Древні знають.