Читати книгу - "Том 10"

Твоя безталанна сестра Леся

P. S. От що: на нашій групі ти вийшов найкраще; приїхавши, виб’ю тебе, щоб не капризував і не перебирав портретами. Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український. Маятник по-болгарськи м а х а л ц е, по-сербськи — шеталиця, по-чеськи — kywadlo, по-польськи — wahadlo, по-галицьки — пендель, кивало. Вибирай, що хочеш, або зостав так. Голімського я і в вічі не бачила. Кірії теж. Шура мені не писала. Маниного сталого адресу поки ще нема.

27. ДО М. П. КОСАЧА 8—10 грудня 1889 р. Колодяэісне 26—28 ноября

Любий Миша!

Тільки що одержала твій лист і, прочитавши, зараз жо за перо! Стішив мене цей лист аж надто. Я бачу тепер, що ви таки справді маєтесь «братися за діло» і вже переставте угнітатись духом. Нема що й казать про те, що я візьмуся тепер до роботи так, що тільки ну! Що залежатиме від мене, я все зроблю, ба — що ж мені й робити, як не се! Аже, як би там не було, а література моя професія. От тільки одно мене бентежить, знаєш, тев «mens sana in corpore sano» 7 (а мені таки все не ліпше, а либонь, чи не гірше — може, й різать прийдеться], ну, та якось-то буде. «Les pauvres gens» я вам можу надіслати (уже послала), але одбирать їх у «Зорі» не маю (вони вже послані), бо, як мовить Гомер, «що раз дано, того одбирать не годиться», тим більше що, я думаю, їх і так у «Зорі» не надрукують. З викінчених перекладів я маю «Життя і філософські думки Пінгвіна» пані Сталь; якщо вважаєте сю штуку куди придатною, то пришлю вам. «Гуллівера» я перекладала з перекроєного для дітей видання і вважаю його нікуди не судним. Берусь перекласти всі чотири подоріжжя Гуллівера, тепер вийшло нове повне видання, і ми в Одесі купили перший том («Ліліпути і велети»). Почну його перекладать, як тільки виправлю свою уліту, котра вже скінчена, але я роблю їй, як мама каже, вигризку. Пришлю її вам, хоч і здається мені, що вона для збірника трохи довгувата. «Bergidylle» (Гейне) хутко скінчу. Мама казала, що, по її думці, краще найперше видання Гейне, вона думає, що се було б дуже цікаво для кожного з галичан. Воно звісно, що можна було б, але я не знаю, як стоїть діло се у пана Максима. Окрім «Lieder», я маю вже 7 пісень «Atta ТгоІГя» 8 (колись же й цілого скінчу), а ще хтось, або й ми з паном МаксйЛіом, коли йому Гейне ще [не] набрид, міг би перекласти «Reisebrlder» 9, та й з Гейне був бй кінець. Отже, йайперш треба «нривестй в известность» все, що єсть готового з перекладів. Далі могли б видати Мольєра, якби: Самійленко викінчив, нарешті, свого «Tartuffe’a» і «Manage force» 10, а гам би іще хто-небудь що переклав. Коро-ленка треба б цілого видати: «Ліс шумить», «У великодню ніч», «Ночьто», «Старий дзвонар» — це єсть, «Сон Ма-кара» єсть переклад у Маргарити (в остатній день перед виїздом я цеє узнала), і я сей переклад таки думаю у неї «весьма очень искусно вьткапючить». «В дуриом обществе» я давно наважила перекласти, мама обідяе «Сліпого музиканта», а решту перекласти — чей, таки знайдуться людці. Гаршина теж треба цілого, я наперед беру «Крас-ный цветок». Взагалі щодо російських письмовців, то се ще не велика мація перекласти, аби тільки людей було досить та охоти не бракувало, а от з італьянцями та ан-глічанами, то трудна справа. Ага, от іще: конечне Сер-вантес повинен бути у нас, а то що ж то за європейська бібліотека буде без «Дон-Кіхота»!

От тільки чого я не розумію як слід: чи ся перекладча література єсть те, що ти звещ народні видання, чи народні видання єсть щось зовсім окреме від перекладчої літератури]? А від сього, по моїй думці, багато залежить, як має обернутися справа. Бо коли перекладча література] має видаватись для народу (для простого народу), то тоді каталог творів до перекладання можна, і навіть треба, скоротить, бо навіщо ж народові, принаймні тепер, тії Полі Бурже, Байрони, Леопарді та хоч би й ІІІіллер і Гете? Коли ж се видання має бути і для інтелігенції, то тоді список треба б іще розширити, помістити туди: Сервантеса, Бо-марше, Петрарку, Шеньє, Бальзака, Леконт де Ліля, Валь-тер Скотта, Вольтера, Руссо, Сталь, Сирокомлю, Конопні-цьку, Надсона, Некрасова. Мені здасться, що без сих авторів наша література буде аж надто неповна. Щодо Мопассана, то над ним, я думаю, не варт собі голови сушити, бо в його творах чиста ідея натуралізму зовсім зіпсувалась і вийшло щось таке, про що не варт і говорить. Мордовця то теж не варт, бо одно те, що він і сам, якби хотів, міг би перекласти свої повісті, а друге — що його романи пишуться в стилі тих, що печатаються в «Ниве», надто велика честь для нього — попасти в «мировую литературу»; коли романи його цікаві під тим взглядом, що написані на історичні українські теми, то далеко краще написать свої власні повісті тому, хто спроможний, на ті ж самі теми. Усіх інших авторів, що ти писав, і я теж вважаю конечним перекласти. Але діло от в чім: прозаїчні твори англійських та італьян-ськцх авторів можна перекладать і з руських перекладів, але вірші треба конечне перекладать з пер-в о т в о р у, бо інакше може вийти щось зовсім далеке і неподобне. Ти писав, щоб пошукать у Одесі кого, але ж ти сам там був і знаєш, як там стоїть справа: взагалі там ніхто нічого не пише, між студентами я знаю тільки одного — подолянина Лосятинського, що міг би перекладать з руського, польського і з німецького. Сьому паничеві я можу через Маргариту переказать про наше видання і попросить перекласти що-небудь з того, що ви назначите; сподіваюсь, що вій не одмовлятиметься. Єсть там іще один панич, Заболотний; він пише українські вірші, але їх я не читала, попрошу Маргариту вислать дещо з його віршів, а далі «ще побачим, як там буде!». Мама совітує назначить для одеської кна-кни Ауербаха «Schwarzwaldergeschichten» 11 і що-небудь з руського. А з англійською поезією не буде ніяк, поки хто