Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розколини, Ненсі Х'юстон 📚 - Українською

Читати книгу - "Розколини, Ненсі Х'юстон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розколини" автора Ненсі Х'юстон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 75
Перейти на сторінку:
знаєш... Це дуже довга історія... Здається, вона тривалий час жила в таборі для біженців... Бабуся не любить про це розповідати.

А у моїй голові крутилося: отже, можна мати штучні зуби, як у Ей.Дж.М., штучне волосся, як у бабусі Седі, і навіть штучні вії, штучні груди...

— А штучне серце буває? — вголос запитав я.

— Що ти маєш на увазі? Пересадка серця до грудної клітки іншої людини? Такі операції справді проводять.

— А штучні ноги?

— Гадаю, у наш час замінити можна практично все.

— А штучний мозок?

— Чого не знаю, того не знаю. А втім, думаю, ні.

— А штучна душа?

— Оце вже точно ні! — твердо зронила мама, розкладаючи овочі у формі барвистого сонечка на овальній таці. — У цьому, Соллі, я впевнена. Твоя душа належить тільки тобі... і Господові. Незмінно й назавжди!

я відчуваю її вічну безсмертну Солову душу

унікальну серед мільярдів гуголів душ душу яка змінить світ

Коли Чистий тиждень добіг кінця, Ей.Дж.М. повернулася до Нью-Йорка, а ми — до звичного життя. Якось, після зустрічі з Браяном, я помітив, що мама була збентежена. Авжеж, її бентежила сама ситуація: нічим не зайнята, вона просто сиділа у вітальні, — та коли я її обійняв, то помітив, що мама плакала, а ще вона не поцілувала мене, як зазвичай, зі словами «Як справи, хлопчику мій?».

— Що ти робиш? — запитав її я.

— Чекаю на твого тата, — голосом переляканої дівчинки відповіла вона. Такого голосу від неї я ще не чув. — Піди пограйся до своєї кімнати. Добре? Скажеш, коли зголоднієш.

— Добре, мамуню, — відповів я тоном «не хвилюйся, впораюся сам».

Та щойно почувши, як татів автомобіль зупинився біля будинку, я навшпиньки пробіг коридором і скрутився калачиком у тіні горішнього поруччя сходів, прагнучи почути розмову батьків.

— Рендалле, ти це бачив? Ні, слухай, ти бачив це?! — тихо, але розлючено мовила мама.

— Так, люба. Так, я це бачив.

— Це просто жахливо! Хіба ні?! Ти так не вважаєш? Я не розумію, як можна друкувати подібні фото в газеті!

— Твоя правда, і все ж... Слухай, люба... це ж війна... Що взагалі відбувається? Вечері не буде?

— Це війна?! Що це, до біса, значить: «це війна»?! Ні, оце — це не війна! Це якесь збіговисько... збоченців... які з людьми поводяться, мов з худобою... Як вони сміють таке робити?!

— Тесс, я можу лише сказати, що під тиском і під впливом страху люди здатні абсолютно на все.

— Ти що, виправдання їм шукаєш?!

І я почув, як вона ляснула газетою — можливо, татові по обличчю.

— Тесс, краще змінимо тему. Думаєш, після чотирна­дцяти годин праці я переступаю поріг власного будинку для того, щоб на мене гримали? Дідька лисого! Де вечеря? Га? Де моя вечеря?! Чи ми всі тепер приречені стати анорексиками, як наш синочок?

Я почув, як мама важко опустилась на диван.

— Мені їжа не лізе в горло, — пробурмотіла вона. Певно, ридала в подушки, бо я ці слова ледве розчув. Певно, вона швидко обернулася до тата, бо далі я чув усе чітко. — Як ти можеш їсти після подібного видовища?! Мені від цих фото зле... ЗЛЕ! І це американська армія...

— Забороняю тобі хоч словом паплюжити американську армію! — гримнув тато і, широкими кроками зайшовши до кухні, різко відчинив дверцята холодильника.

Наступного дня, поки мама сушила волосся у ванній — а отже, в запасі я мав цілих десять хвилин, — я зайшов в інтернет і уважно роздивився фотографії, зроблені в Абу-Грейб. Людей поставили на коліна і поскладали одне на одного, мов акробатів у цирку, хоча ці акробати були кремезні й зовсім голі; там було повно оголеного арабського тіла, не чорного і не білого, а красивого золотаво-брунатного кольору, й американські солдати — чоловіки і жінки — з очевидною втіхою фотографувалися з голими арабами, знущалися з них, тримали їх, мов собак, на повідку, підносили до них дроти зі струмом, примушували кохатися; мій прутик затвердів, та я його не тер, бо не мав часу. Комп’ютер я вимкнув буквально тієї миті, як мама вимкнула фен, а коли вона вийшла, я був уже у своїй кімнаті і застібав липучки на своїх «найках», готовий вирушати в дитсадок.

у садку я мушу стримувати себе ні в кого не має виникнути підозри

мій суперрозум мої суперідеї мої суперможливості

Повернувшись із дитсадка, я поліз під веранду, прихопивши свої машинки, і склав їх пірамідками, достоту тіла в Абу-Грейб, і прикладав до них дроти, і примушував кохатися, задихаючись і заточуючись, а сам тим часом кпив із них і реготав, точнісінько як Лінді Інґленд[3].

Мене непокоїло, що тато досі не відзначився на війні в Іраку. Хоч війна й закінчилася ще рік тому, Президент Буш заявив, що іракці потребують присутності американських військ для захисту від терористів — а отже, у тата ще був шанс. А потім стратили Ніка Берґа. Дізнався я про це, не підслухавши під дверима, а у геть незвичний спосіб: відео з’явилося на моєму улюбленому сайті sanglotweb поруч з фотографіями шматків тіл іракських солдатів та зґвалтованих собаками дівчат. «Тицьніть сюди, щоб переглянути відео обезголовлення Ніка Берґа». Що ж, я тицьнув. «Увага! ДУЖЕ ВІДВЕРТИЙ зміст». Значення слова «відвертий» було мені не відоме — певно, це коли бачиш те, що відбувається насправді, — тож я знову тицьнув. І побачив Ніка Берґа в жовтогарячому однострої — він сидів за столом з групою арабів, потім один з арабів підвівся, в руці він тримав великого ножа, він став за спиною у Ніка Берґа і повністю перерізав тому горло, потім підняв його голову, тримаючи її за волосся.

І знову ті самі думки: можна вставити собі нові зуби, отримати нову нирку, нову колінну чашечку чи шийку стегна, однак проблему з головою люди вирішити не можуть, а я не наважився запитати у мами, чи зможе Господь полагодити Ніка Берґа, коли той потрапить у рай. Не буде так, як у стрічці «Атака клонів», коли якийсь апарат відірвав голову С-3РО, а R2-D2 майстерно все полагодив, — сцена, до речі, досить бридка.

— Тату, коли ти вступиш до війська?

Тато вимкнув у телевізорі звук — адже все одно показували рекламу. Він підняв мене і посадив собі на коліна.

— А знаєш що, Соллі? — запитав він, нахилившись до мене, і я відчув, як тхне від нього пивом.

— Що?

— Хочеш секрет?

— Аякже!

1 ... 8 9 10 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розколини, Ненсі Х'юстон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розколини, Ненсі Х'юстон"