Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Одночасно ми знову дивимося на мою хватку в нього на грудині.

Кулак затягується киснем через ніздрі.

Мої бліді пальці на тлі його темної майки викликають у нього такий погляд, наче портал в інший всесвіт відкрився.

І мій вигук тоне в пеклі його владного рота, що захоплює і мої губи, і частину мого обличчя.

Від натиску п'ятірні у волоссі в мене по шкірі вогнем мчить шок. Володіє Кулак моїм ротом так люто, що я змушена чіплятися за масивну шию. Хитає мене, чи може його хитає.

З кожним рухом язика рветься бомба фарб під повіками. Рухом його чи мого, не знаю. Більше не знаю, як розрізняти.

Колотить зсередини так, немов серце стругають на струпи. І ті розлітаються, іскрами підганяючи кров.

Наче розпеченими голками відразу проткнули тіло наскрізь.

Чіпляюся й чіпляюся за колону шиї. Не можу руки прилаштувати! Не можу нічого до кінця доробити! Думки обриваються, як і вдихи.

Кулак затягується мною так глибоко, що здавленим звуком я нагадую собі про власне існування.

Видаючи звук, що нагадує повний одчаю рик, він припечатує нас до машини.

Тремтіння безупинно марширує по вологій шкірі.

Він цілує мене ще раз і ще раз, ніби ми в петлі часу застрягли.

Тепер стискає мої долоні у своїх кулаках і судорожно відводить їх кудись убік. Нишпорить у мене в роті язиком, як схиблений, наче шукає щось там.

Хочу бігти, зірватися і — світ за очі. Але не можу відірватися! Не можу не відповідати йому! Тільки зараз час із червоної позначки зрушився. Помчав. Усе до цього — роки, тижні, години — відчувається насправді застиглим. Замороженим. Відкладеним.