Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

Почувши про крадіжку, передова свинарка Закарпаття Анця Мишка вмить підголилася на картині і почала із-під подолу кидати свиням торбини із поцупленою мукою. Льохи задоволено завищали і почали співати осанну своїй матері-годівниці.

Бідна ж Катерина, уже плачучи, раз у раз пробувала угамувати гнів культурного начальника, але все намарне.

— Кстаті, а єта ваша художніца, овйос єйо у феню, запісалась у колгоз?

— А я не корова, аби мене у колгоз записувати, — вперше озвались мамка.

Впродовж усього видовища, гідного пензля великого нідерландського живописця Гієроніма Босха, вони стояли припершись до стіни і лагідно й смирно посміхались — воістину, як зачарована ромашка серед будяків.

— Штоби нємедля єйо у колгоз! — крикнув своєму оточенню Пуцлик. — І уже із завтрашнєго дня, овйос єго у феню! Сам лічно проверю!

— Будете, пане, перевіряти і лічити колгозних свиней, а не мене! — мовили мамка і пригорнули до себе ридаючу Катерину.

І хто зна чим би закінчилася веремія, коби у цю хвилину не нагодилася баба Фіскарошка. Їй сьогодні теж не пощастило. Аби не нажити на свою голову якихось нових неприємних трафунків, що постійно супроводжували Фіскарошку у славному вароші Мукачеві, стара вирішила добиратись на ярмарок автобусом, або, як його у нас називали, «бусьом». Вранці спокійно сіла у транспорт і поїхала. Але перед Росвиговом у «бусь» напхалось стільки народу, що годі було збагнути, хто на кому сидить і хто на кому лежить.

Інтелігентного вигляду молодий чоловік, причавлений тілами, весь час своїм ліктем трапляв бабі до рота.

— Пане, заберіть свою руку від мого писка! — суворо попередила Фіскарошка.

Бідолага з усіх сил натужився і випростався. Але по хвильці знову зачепив ліктем Фіскарошку.

— Пане, заберіть свою руку від мого писка! — знову огризнулась Фіскарошка.

Молодий інтелігент був росіянином і не розумів нашої місцевої бесіди. Бабине «… заберіть свою руку від мого писка», тобто рота, він зрозумів по-своєму. І коли Фіскарошка черговий раз нагадала: «Пане, заберіть свою руку від мого писка», чоловік скипів і крикнув:

— Женщіна, как вам нє стидно! Ви смотрітє, гдє моя рука, а гдє находіться ваша піська! Как я могу туда достать?

«Бусь» зірвало сміхом, а баба від сорому вся запалилась, а далі спаленіла гнівом і з усього розмаху претенденту на її «піську» врізала по писку. Народ шарахнувся, автобусом занесло і біля знаменитої «аломської школи», де тепер знаходиться технологічний інститут, транспорт втеліжився в дерево. Ну, а далі почалося…

І Фіскарошка в черговий раз втрапила до міліції. Щоправда, дякуючи святу і веселому настрою мукачівських міліціонерів, опівдні бабу уже випустили. І вона якраз втрапила на виставку, в ту ж мить, коли Пуцлик стояв на вершині гніву.

Розібравшись у ситуації, Фіскарошка вельми швидко опанувалась і тепер кинулась у бій сама:

— Слухай, ти, пердуне недоношений, хто тобі дав право на мою невісту писок одтворяти! Та ти, мухомор тринькавий, недостоїн не те, што її сліди цілувати, а даже, авби тобі у ринтавий писок плюнула!

Несподіваний удар у спину ошелешив Пуцлика. Баба ще й не рушила на нього, а той вже почав відбиватися руками й грозити:

— Ви, Марья Міхаловна, овйос вам у феню, ещо отвєтітє перед сов’єтською властю, как колгоз із своїм мужем развалілі…

— Ти, фуфлавцю недорікий, поцілюй’ня!

Тут Фіскарошка обернулась до Пуцлика спиною, перед усім народом заголила спідницю і почала плескатись у сідницю.

Народ вибухнув сміхом. Пани, що оточували культурного начальника, сором’язливо відводили очі і намагались непомітно розчинитись у юрбі. А Пуцлик з несподіванки розкрив ротище і червоно блимав бичачими очиськами. Побачене, а головне неочікуване, настільки вразило начальника, що Пуцлик вмить забув російську мову і розговорився на рідній:

— Такі’сьте, бабо, дурні, як гумова підошва, фрасову вам каріку! — промовив сердито і, сплюнувши, почав щось нотувати до записника.

— Від такого фуфловця і трінькаша чую! — масно відповіла Фіскарошка.

В той час, коли баба завела із Пуцликом словесну перестрілку, мої мамка спокійно взяли картини, зв’язали їх, перекинули через плече і понесли Латоричним двором до центральної вулиці.

Катерина, весь час схлипуючи, йшла поруч і просила від мамки прощення.

Мамка гладили, як дитину, Катерину по голові і самі заспокоювали агрономку.

— Я зовсім не серджуся. — мовили вони. — Мені навпаки — було дуже і дуже цікаво. І головне, я сьогодні воістину пізнала: ті, хто говорить із небесами, ніколи не будуть зрозумілі на землі.

Вони спокійно перейшли через мукачівський міст, а потім пішли попід Ловачку, біля ріки Кривуліни, а далі вже піднімались на Небесі. І весь цей час із картини «Закоханий скрипаль» із пальців музиканта капала по дорозі кров. А коли дістались обійстя — миттєво перестала. Мамка глянули на картину і помітили: кров із пальців закоханого скрипаля не тільки перестала капати — вона взагалі зникла із картини. А натомість із картини почала звучати тиха і умиротворююча музика — як і обіцяла циганка-волошка.