Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Глава 37

Якщо чорному щось вдарило в голову, пиши — пропало. В Університет я прийшов, вдягнувшись якнайпростіше — в тверезому виді Рон був сильним противником, а церувати сорочки у мене виходить тойво, не дуже.

Облом. На лекціях Чвертка не з’явився. Ну що ж, перший день після вихідних, з ким не трапляється! Хоча раніше бухати аж до запоїв Рон, ніби, звички не мав. Одначе, на наступний день Чвертки в Університеті знову не було. Він що, знущається?!! Але попередити його про мої наміри міг хіба Шерех, а це би було вже з розряду параної. Питається, як мені тепер поводитися: почати злитися чи полегшено зітхнути? І тут мої думки ніби дряпнуло — лізти на рожен Шерех остерігався, але думку свою до мене доніс, і думка ця була про те, що у Рона уже і без мене вистачає неприємностей. Цікаво, яких це? Коли нежить з мораллю про щось непокоїться, це погана ознака.

Я трохи подумав, потім пішов і на великій перерві подзвонив до Рона на стару квартиру — ключів від нового житла Чвертка родичам не давав, але що з ним стаєт0ся родичі мусили б знати.

— Будьте ласкаві, Рональда Реста, — дуже світським тоном попросив я.

— А хто його питає?

— Це староста його групи, з Університету, — і спробуй не повір.

— Що вам потрібно?

— Рональда Реста.

— Він захворів, і його зараз нема вдома. Що йому передати?

— Не переймайтеся. Я передзвоню в кінці тижня.

Я повісив слухавку і задумався — з якогось часу мені почали дуже не подобатися розмови про лікування поза домом. До того ж, Рон натякав на знайомство своєї матері з Мелонс, а ідіотизм в старшому віці невиліковний. У кого би вияснити, що там стається? І тут я згадав, що є хтось, кому може задати пару цікавих запитань сердитий чорний маг.

Знайти Сема було неважко — у вівторок ввечері засідав історичний клуб, а дрібний гном був одним із його завсідників. Пригадую, взнавши про це, я став регулярно ходити на їх збори і жорстоко критикувати його доповіді (сам винен, нíчого зачитувати вголос такі шизофренічні тексти), а щоб громадськість не сприйняла мене неправильно, довелося самому зробити там виступ — про Білий Халак, з ілюстраціями і викладками з теорії білої (!) магії. Я вкрутив у доповідь фразу про булку і родзинки і заробив на цьому купу поваги.

Клуб засідав після закінчення занять в одній з головних лекційних зал, мене впізнали, навіть раді були бачити. Темою сьогоднішніх дебатів було правління короля Ґірейна — короткий період розквіту інквізиції, який пізніше дорого обійшовся Інгерніці. Першокурсниця з факультету фармацевтики викладала сильно спрощену версію подій і щиро не розуміла, як це ідею добра можна перетворити на зло (дівчинка була з білих). Я краєм ока спостерігав за Семом — малий гном був напружений більше ніж звичайно і майже не слухав доповідь. Тоді нащо він прийшов? Виявилося — нінащо. Лиш тільки почалася дискусія, Сем встав і попрямував до дверей. Мені залишалося лише вирішити, де зручніше його перехопити. Варіантів було два: чоловічий туалет у правому кінці коридору і кладовка в лівому (її двері я завбачливо відімкнув). Якщо з’являться свідки, доведеться йти за ним на вулицю, а там народу ще більше…

Сем повернув наліво. Як тільки нещасний порівнявся з непримітними дверцятами, я різко його догнав із схопив за плечі. Зі страху він навіть не пручався.

— Привіт! — скориставшись нервовим ступором, я запхав його в кладовку і закрив двері. Бідолаха придушено попискував. — Я хочу знати, що сталося з нашим спільним знайомим, прямо зараз.

— Не розумію, про що ви!

А очиці-то забігали. Я посміхнувся йому, лагідно-лагідно. Тьмяна лампочка не дозволяла зовсім точно визначити колір його лиця, але мені здалося, що воно позеленіло.

— А вони попередили тебе, що чорному магу збрехати неможливо? — ці довірливі, муркотливі інтонації вдаються мені краще за все. — Я маю на увазі, справжньому чорному магу.

Ну, двічі — точно неможливо. Сем спробував заховатися за шваброю, і це у нього майже вийшло. Це ще що! Він у мене від чорних магів сахатися буде до кінця своїх днів, і при цьому гадити рідким в штани.

— Де він?

— Я нічого не знаю!

А і справді — не знає, ніхто не стане розповідати дрібній сошці про такі серйозні справи. Однак у мене були деякі ідеї з цього приводу. Я дуже зловісно посміхнувся:

— Ти гадаєш, мені потрібні твої одкровення? У тебе буде можливість зрозуміти, наскільки далекі нав’язані тобі ідеї від реальності. Сьогодні ж, вже до кінця дня, я поверну Рона додому, а в тебе буде шанс подумати, чи готовий ти кинути виклик стихії, яка терпить тебе чисто через свою поблажливість

Ось так! Я залишив його в спантеличеному стані у підсобці, вже не знаю, обісцявся він, чи ні.

Ні, все-таки недаремно капрал возюкав мене мордою по підлозі — якийсь недорізаний герой серед моїх рідних точно затесався. Інакше, звідки цей дурний шал? З усього виходило, що Рон попав у халепу, причому, з власної дурості. То так йому і треба! Чи маю я втручатися в його конфлікт з Чудесниками? (Те, що