Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Гидко дивитися на це прощання! — фиркнула Корнелія.

— Навіть втративши сили, ти все одно залишаєшся ще тією злісною відьмою! — закотивши очі, промовила Далія.

Вікторія, обійнявши себе руками, опустила голову. Гідеон, спостерігаючи за нею, так і не наважився підійти. І, зиркаючи то на брата, то на Вікторію і Мирославу, лише зітхнув.

— Що будемо робити зі зрадником? — запитав воїн Ізекіл.

Всі присутні поглянули на Дем’яна, і навіть Корнелія, чекаючи його слова, злісно посміхалася.

— Гідеон повинен бути позбавлений всієї магії і бути покараним! — суворо сказав Дем’ян, і дагратіонці кивнули.

Міра, поглянувши на Дема, насупилася. Вона розуміла, що не має права просити в Дем’яна помилувати Гідеона. Але, не втримавшись, обернулася й подивилася на Гідеона. Він, склавши руки позаду, підняв голову й кивнув. Зустрівшись поглядом з донькою, опустив очі.

Далія простягнула йому клинок. Дем взяв за руків’я, утім, поряд став Крістофер і промовив:

— Гідеон мій брат! Дозволь мені це зробити!

Вікторія захитала головою і, глибоко вдихнувши, відвернулася. До неї підійшла Далія і обійняла доньку за плечі. Міра, чекаючи рішення Дем’яна, нервово тупцювала на місці.

Дем’ян, обвівши всіх поглядом, схилив голову набік і додав:

— Гідеон повернеться в наш світ без магії. Його долю нехай вирішує король Дагратіону, тобто мій дядько. Якщо хтось із воїнів хоче повернутися, я зрозумію.

Корнелія фиркнула й, засміявшись, промовила:

— Так і знала, що цей зрадник буде жити!

— Це не тобі вирішувати, відьмо! — нахмурившись і поглянувши на Корнелію, промовив Дем і відпустив руків’я.

Дагратіонці переглянулися. Вікторія і Далія, почувши слова Дем’яна, озирнулися. Далія не стримала усмішку на обличчі й, поглянувши на спадкоємця, кивнула. Міра з полегшенням видихнула й поклала руку на живіт.

— Ти чого тримаєш руку на животі? — прошепотів Дем.

Мирослава, поглянувши на Дем’яна, хмикнула й тихо сказала:

— А що ти так дивуєшся? Сподіваюся, я міст Патона нікуди не перемістила.

— Ти не відповіла на моє питання. Міст, раптом що, потім знайдемо.

— О, Боже, Дем’яне, якщо ти подумав, що я вагітна, то… заспокойся! Це не так! — голосно сказала Міра, і всі, затамувавши подих, поглянули на них.

Мирослава, знизавши плечима, усміхнулася й, взявши Дем’яна за руку, додала:

— Дякую, що залишив Гідеону життя.

— Давайте вже скоріше! Дістав цей цирк! — пирснула Корнелія.

Крістофер підійшов до Гідеона. Він, піднявши голову, промовив:

— Я готовий.

— А ти готовий попросити вибачення у Вікторії та своєї доньки?

Гідеон стиснув вуста й захитав головою.

— Мої слова вибачення не змінять все, що я накоїв.

Крістофер, схопивши його руку, швидко зробив надріз, і Гідеон стиснув вуста. Чорна енергія виходила з його тіла й переміщалася в клинок. Гідеон, стиснувши вуста від болю, закотив очі. І Крістофер, підтримуючи брата, не дав йому впасти.

— Мамо, зізнайся, давно ти планувала все це? — дивлячись на Гідеона, запитала Вікторія.

— Пробач, що не зізналася раніше. Так потрібно було, — зітхнула Далія.

Вікторія захитала головою і, витерши сльози зі щік, промовила:

— Як завжди, тримаєш інтригу до останнього.

Коли вся магія Гідеона перемітилася в клинок, Крістофер передав його Далії. Помітивши погляд Корнелії, Далія промовила:

— Ти ним більше ніколи не скористаєшся! Навіть і не думай! Я знищу його в нашому світі!

— Ти навіть не уявляєш, яка в ньому сила! — скривилася Корнелія і, перевівши погляд на двох дагратіонців, які наблизилися до неї, фиркнула: — Не чіпайте мене! Я сама можу піднятися!

Прощання з Далією було морально тяжким для Мирослави й Вікторії. І вони не стримували сльози. Бабуся наостанок попрохала Міру останній раз відкрити портал лише в Кеймарті й більше щоб вона не використовувала його.

— Прийде час, і ти все зрозумієш, мій чорний агате! — тримаючи Міру за руку, промовила Далія.

— Бабусю, як завжди, говориш загадками! — схлипнула.

Вікторія обійняла Міру. Далія, перевівши погляд на доньку, промовила:

— А ти не тікай від своєї долі, — підморгнула.

Вікторія, стиснувши вуста, озирнулася й поглянула на Крістофера. Чоловік оглянувся й зустрівся поглядом із засмученими очима Вікторії. Легко всміхнувшись, кивнув їй.

З усіх воїнів дагратіонців лише два зголосилися повернутися. А Гідеон так і не мав сміливості попросити вибачення у Вікторії і Міри. Тим часом Корнелія не стримувала свого обурення й бурчала собі ніс. Міра намагалася відтягнути до останнього відкриття порталу, але зрештою вона це зробила, і на кілька хвилин два світи поєдналися.