Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дата Туташхіа" автора Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 238
Перейти на сторінку:
class="p1">Та одного прекрасного дня світ у душі моїй потьмарився і всі розрізнені й уривчасті враження нанизалися одне на одне, сплелися в цілісну картину, в якусь єдність, що складалася з тисячі таємниць. Вони навалилися на мене, волали відповіді, тривожили душу, не давали спокою. Це гостре прозріння прийшло до мене вчора вночі в номері Арзнєва Мускіа, після того як я задрімав там, зморений утомою. Та й візити Нано змушували терзатися: мучили підозри й здогади. Хто такий Арзнєв Мускіа і чого він шукає? Хто така пані Нано Тавкелішвілі-Ширер? Що зв’язувало Нано й лаза колись і що зв’язує їх тепер? І чому я сам уплутався в їхні стосунки? Ким став я для кожного з них і для них обох разом?..

Щоправда, мине якийсь час, і для мене все стане на свої місця, всі загадки, всі ребуси буде розгадано, але уявіть себе на моєму місці, і ви самі зрозумієте, як непокоїло й гризло мене все це тоді.

А тим часом минули ми ще один рубіж у наших стосунках: нам набридло раптом бувати на людях, у галасливому товаристві і, крім Елізбара Карічашвілі та Гогі, нікого не хотілося більше бачити. Ці двоє могли замінити нам усіх, у них вистачало на це душевного багатства.

Ми зрозуміли це після нічної зустрічі в казино. Там ми вирішили, що сьогоднішній день проведемо у мене вдома, Арзнєв Мускіа приготує еларджі, а Елізбар — люля-кебаб. Уранці з готелю Арзнєва я забіг до своєї контори, побув там годин дві й пішов додому. Гості прийшли у призначений час, спочатку Елізбар, Гогі і лаз, а трохи згодом приїхала й Нано. Гогі з Нано лишились у вітальні й голосно сміялися, згадуючи подробиці вчорашньої гри. Лакей на подвір’ї розпалював мангал, а лаз та Елізбар порядкували в кухні. Я пробував їм допомогти, але вони проганяли мене й кричали, щоб я йшов геть. Я не здавався, і кінець кінцем Елізбар поступився мені сокиркою для рубання м’яса, згадавши при цьому прислів’я про осла, на якого наділи золоте сідло, а він все одно лишився ослом. Я підв’язався рушником і взявсь до роботи.

Аж ось задзеленчав дзвоник. Я, звісно, не міг відчинити дверей і зустріти відвідувача в такому вигляді, із замазаними м’ясним фаршем руками. Лакея мого не було, щоб вийшов і дізнався, хто там. Кривого Гогі не хотілося турбувати через того запізнілого клієнта, і я гукнув Нано, щоб вона пояснила, що я зайнятий, прийняти не можу, нехай завтра приходить в контору.

Нано пішла в передпокій, але швидко повернулася в кухню й сказала здивовано:

— Він не йде, каже, що не клієнт, а гість.

— Який гість? Звідки? Як його прізвище?

— Не сказав... Такий високий, худий, років, може, п’ятдесят — п’ятдесят п’ять. Начебто росіянин, хоч на росіянина не дуже схожий.

— Ти його запросила ввійти?

— Я завела його в приймальню, не залишати ж надворі. Сидить і чекає.

— Прийми його,— сказав Елізбар.— М’ясо вже готове, впораємося без тебе.

— Доведеться, хоч я нікого сьогодні не чекав...

Я помив руки й пішов через вітальню до приймальні. Не встиг я ступити у вітальню, як Гогі, що сидів там, став на мигах мені щось показувати. Я підійшов до нього. Увійшла й Нано. Вигляд у Гогі був якийсь розгублений, стурбований. Він кивнув у напрямі приймальні й зашепотів мені на вухо:

— Ти знаєш його так добре, що він приходить до тебе додому без запрошення?

— Кого... Хто вій?

Гогі зашепотів ще тихіше:

— Якщо я не помиляюся... Граф Сегеді, начальник управління жандармерії Кавказу!

Запала мовчанка.

— Але я... Але я взагалі не знайомий з ним. Бачив, звичайно... А так... Ніколи...— мовив я і хотів бігти в приймальню.

Гогі схопив мене за руку й притулив палець до губів:

— У кухні в тебе є вихід?

— Є... На балкон, а звідти сходами у двір. Що ти надумав?

— Ти, може, трохи забалакай його. Не заводь зразу... А краще б спровадити! — Гогі повернувся й пішов у кухню.

— У чому річ? — спитав я Нано.

— Потім, потім! Іди,— зашепотіла Нано. А тоді голосніше, щоб чути було гостеві:— Сюди, Іраклію! Гість чекає на тебе в приймальні.

Здивований, я закликав на допомогу весь свій адвокатський досвід, щоб оволодіти собою й надати обличчю незалежного вигляду, і, всміхаючись, переступив поріг.

Гогі не помилився. З крісла й справді підвівся граф Сегеді, грізний шеф кавказьких жандармів, і люб’язно представився.

Одягнений він був по-європейському, високий на зріст. Глибоко посаджені розумні очі трошки хитруваті, але усмішка була приємна. В усій зовнішності — ознаки аристократизму, а бліда тонка шкіра свідчила, що життя його проходить у кабінетній тиші.

— Дуже радий, ваша ясновельможність... Ви навіть не можете собі уявити, як удало вибрали ви час для свого візиту!.. Ось познайомтеся — пані Нано Парнаозівна Тавкелішвілі-Ширер... У кімнаті поряд зараз буде накрито казковий стіл, і я зможу через кілька хвилин познайомити вас зі своїми чудовими друзями, щоб відзначити ваші відвідини лукулловим бенкетом! Дозвольте, ваша ясновельможність, вам допомогти...— І я доторкнувся рукою до його пальта, цілком певен, що він вибачиться й не залишиться.

— Не турбуйтеся, князю, я лише нащадок угорського графа, а в Угорщині, щоб ви знали, на п’ять чоловік по одному графу, така офіційна статистика,— сказав, усміхаючись, Сегеді й сам скинув пальто.

— А в Грузії на двох чоловік по одному князю. Ми випередили вас, графе! — відповів я, намагаючись приховати розгубленість, яку викликала графова згода.

Його ясновельможність оглядівся довкола і, не побачивши ніде вішалки, оддав пальто мені.

Я вийшов і почепив його.

— Князю,— я прийшов просити якраз те, що ви самі щойно запропонували! — заговорив Сегеді, коли я повернувся.

— Що просити, ваша ясновельможність?

— Просити, щоб ви дозволили мені посидіти за вашим дружнім столом. Не заперечую, це дивне прохання для незнайомої людини. Але, слово честі, я не буду каменем на вашій шиї, може, навіть зумію потішити й розважити.

Мені здалося, що граф Сегеді навіть трошечки хвилюється, намагаючись бути невимушеним і простим. Але все-таки, погодьтеся самі, це вторгнення в мій дім — неймовірне нахабство! Що я міг відповісти йому?

— Звичайно... Чи варто про це й говорити,— сказав я, відчуваючи фальш, яка в’язла в моїх словах.

Я провів його у вітальню, і він з тією самою усмішкою, сповненою уважної прихильності, опустився в одне з крісел.

1 ... 92 93 94 ... 238
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"