Читати книгу - "Зібрання творів, Амброз Бірс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Під пильним поглядом лікаря він кілька разів пройшовся по кімнаті й раптом зупинився.
– Що має спільного це вбивство з моєю хворобою, докторе Голдермане?! – майже крикнув Флемінґ. – Бачу, ви забули, навіщо я вас сюди запросив.
Підвівшись, лікар поклав руку пацієнтові на плече й м’яко мовив:
– Даруйте. Я не можу ось так відразу поставити діагноз. Хіба що завтра. Лягайте спати й не замикайтеся, будь ласка. Я перебуду ніч за вашими книжками. Ви зможете покликати мене, не встаючи з ліжка?
– Так, тут є електричний дзвінок.
– Добре. Якщо вас щось потривожить, натисніть на кнопку, але не сідайте. На добраніч.
Зручно всівшись у кріслі, медик задивився на жар у каміні й задумався. Очевидно, нічого істотного він не надумав, бо раз у раз підводився, відчиняв двері, що вели до сходів, уважно прислухався й тоді повертався до крісла. Зрештою він заснув і прокинувся вже після півночі. Розворушивши вугілля в каміні, лікар узяв зі стола книжку й глянув на обкладинку. Це були
«Медитації» Деннекера4. Він розгорнув книжку навмання й прочитав:
«Понеже з Божої волі всяка плоть має в собі дух і тому наділена духовною силою, також і дух наділений плотською силою, навіть коли він покинув плоть і живе нарізно. Про се свідчать многі злодіяння, содіяні привидами та лемурами. Повідають, що злеє начало буває властиве не тільки людині, но і звірині...»
Дочитати не вдалося. Вгорі гучно гупнуло так, неначе впало щось важке. Відкинувши книжку, Голдерман кинувся з кімнати, вибіг угору сходами до Флемінґової спальні й смикнув за клямку. Всупереч вказівці, двері були замкнені. Лікар наліг плечем, вони розчахнулися навстіж. На підлозі, поряд із ліжком з розкиданою постіллю, лежав одягнений у піжаму Флемінґ і хрипко хапав ротом повітря.
Трохи підвівши голову пацієнта, що вже вмирав, лікар побачив у нього на шиї рану.
– Я мав би цьому запобігти, – сказав він, вважаючи, що Флемінґ наклав на себе руки.
Під час посмертного обстеження було виявлено глибокі сліди ікл тварини на шиї потерпілого, зокрема на розірваній яремній вені.
У спальні не знайдено жодного сліду тварини.
⥈
Віднайдене «Я»
І. Військовий марш на привітання
Одної літньої ночі якийсь чоловік стояв на невисокому пагорбі, понад, широчінню лісу й полів. З того, що повний місяць низько нависав на заході, ні з чого більш, було знати, що незадовго світатиме. Легкий туман стелився землею, сповивав доли краєвиду, а вгорі громаддя високих дерев виразно виділялося на тлі чистого неба. В імлі проступали дві чи три фермерські садиби. Звичайно ж, у жодній не світилося. Ніде не було іншого знаку життя, лишень десь удалині брехав пес. То озивався, то стихав у розмірених проміжках; радше посилював, ніж розвіював враження пустки цього краєвиду.
Чоловік цікаво розглядався навколо, наче посеред знайомого оточення не міг докладно усталити свого місця й ролі в одвічному порядку речей. Мабуть, і ми так поводитимемося, коли, поставши з мертвих, чекатимемо на Страшний суд.
За сто ярдів звідси біліла в місячному сяйві пряма дорога. Намагаючись зорієнтуватись у просторі, як ото сказав би геодезист чи моряк, той чоловік помалу обвів поглядом її видиму частину й на відстані чверті милі на південь від свого спостережного пункту побачив сіру, розмиту в тумані групу вершників, що їхали на північ. Позад них ішли колоною піхотинці, тьмяно полискуючи карабінами, що стирчали над плечима. Рухалися повільно і безшумно. Ще група вершників, ще піхотний полк, і ще, і ще. В безугавному русі, просто на людину, повз неї, поза неї. За ними сунула артилерійська батарея. Каноніри їхали, склавши руки, на лафетах і ладівницях. І цей безконечний похід з’являвся з пітьми на півдні, щоб зникнути в пітьмі на півночі. Безмовно, без тупоту копит, без стугоніння коліс.
Чоловік не міг цього збагнути. Подумав був, що оглух, сказав це і почув свій голос. Щоправда, дивного звучання, яке лякало. Воно підмануло вухо, налаштоване на зовсім інший тембр і відлуння. Хай там що, та він не глухий, і цього наразі вистачало.
Йому пригадалося, що є природні явища, які хтось назвав акустичними тінями. Якщо стати в акустичній тіні, то з одного боку нічого не чути. У битві біля Ґейнз-Мілла5, одній із найзатятіших у Громадянській війні, коли гриміло сто гармат, спостерігачі за півтори милі, по той бік долини Чикагоміні, нічогісінько не чули з того, що виразно бачили. Від бомбардування Порт-Рояла, яке чули в Сейнт-Оґастайні, за півтораста миль на південь, не дійшло ані звуку за дві милі на північ, хоч стояла тиха погода. Кілька днів перед капітуляцією біля Аппоматтокса6 сталася гучна збройна сутичка між загонами Шерідана і Пікетта, відголос якої не дійшов до воєначальника-південця, дарма що той був за милю до переднього краю свого війська.
Цих прикладів чоловік, про якого ми пишемо, не знав; одначе не оминув увагою інших, хай і не таких яскравих. Він глибоко занепокоївся, але з іншої причини, ніж моторошна тиша цього походу у світлі місяця.
– Боже милостивий! – сказав він сам собі, і знов це прозвучало, наче хтось інший мовив його вустами. – Якщо ці люди – ті, за кого я їх маю, то ми програли бій і вони йдуть на Нешвілл!
Сяйнула думка про себе – тривога! – сильне відчуття небезпеки, яке, пережите іншими людьми, називаємо боягузтвом. Чоловік хутко відскочив у тінь дерев. А безшумні полчища й далі повільно просувалися вперед, в імлі.
Раптовий холодний подмух вітерцю спонукав чоловіка повернутися на схід. Там уздовж крайнеба світало – перший знак нового дня. Тривога посилилися.
– Утікай звідси, – подумав він, – бо інакше тебе знайдуть і схоплять.
Вийшовши з тіні, чоловік прудко подався туди, де зоріло. Із безпечнішого сховку в кедровому гайку оглянувся. В полі зору не було ніяких колон, пряма біла дорога простяглася безлюдною, голою в місячному посвіті!
Досі здивований, тепер він зачудувався. Такий швидкий перехід такого повільного війська! Годі було це пояснити. Непомітно збігали миті, втрачалося відчуття часу. Гарячково він силкувався знайти розв’язок таємниці, та надаремно. Коли нарешті отямився від роздумів, над пагорбами вже виднів окраєць сонця. Та й при цьому світлі в голові не проясніло; розум, як і раніш, губився в пітьмі домислів.
Обабіч дороги простягалися лани. Не було на них жодних слідів війни, ані знаку спустошення. З коминів на фермерських оселях вився блакитний димок: люди готуються
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Амброз Бірс», після закриття браузера.