Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Целую тебя и жду скорой встречи. Как хочется получить от тебя письмо; так мало из телеграммы узнать можно обо всем. Скорее бы два звонка, и отошел поезд от ненавистного Харькова. Целую, люблю и жду, жду увидеть твои глаза… Какой ты?? Дорогой мой, милый хлопчик… Твоя Варя. Мура целует – крепко и все вспоминает тебя.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

19 червня 1934 р.

19 червня 1934 р., Харків

Здорова, 21-го выезжаю [на] Котлас.

Лист Губенка В. П. до Остапа Вишні

26 червня 1934 р.

26 червня 1934 р., Харків

Дорогой тата! Живу я у тети в Южном поселке.

Перешел в четвертый класс. В[арвары] А[лексеевны] очень долго не видели. Мне починили велосипед, и я катаюсь. Починили мне два дяди с нашего двора. Им было жалко смотреть на меня, потому что сын одного катался, а я нет.

Целую. Вяч[еслав].

Привет от бабушки, Жоржа и Бори.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

26 червня 1934 р.

26 червня 1934 р., Котлас

Чибью, Ухтпечлаг, КВО. Спецбюро. Остапу Вишне.

Приехала [в] Котлас. Проси свидание. Разрешение телеграфируй [на] имя котласского перпункта. Целую. Варя.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

Червень 1934 р.

Червень 1934 р.

Усть-Вим.

Дорогий Мум!

Доїхала до Усть-Вимі і стоп; дозволу на побачення ще немає. Зроби що-небудь, бо досадно – добралася аж сюди і прийдеться чекати місяцями, як інші жінки тут. Я зробила дурницю, що просиділа в Котласі, чекаючи на дозвіл; вирішила їхати без дозволу, і от тут знову – стоп. Якщо можеш що зробити – зроби, голубочка любая моя… Не можу дочекатися зустрічі. Швидше б. Посилаю тобі чотири огірки і лимон, а то поки я доїду, то вони зовсім зіпсуються.

Та невже я тебе побачу? Ой, швидше б!

Якщо можеш, то натисни там.

Ну, цілую – чекаю —

твоя Варя.

Із щоденника Остапа Вишні

30 липня – 6 серпня 1934 р.

30. VII.34 року. Сьогодні прибула з Москви якась комісія, із НКВД (б[увшого] ОГПУ) на чолі з т. Бєлєньким.

Яка мета комісії, – ніхто нічого не знає…

Але скільки чуток, скільки розмов серед лагерників…

І що достроково звільнятимуть, і що лагеря Ухтопечорські ліквідуються, і що всі ми переводимо[ся] в область Комі – всі підприємства Ухтпечлага, а ув’язнені переводяться далі на будівництво залізниці Воркута – Югорський Шор…

Ах, цей лагерь!

Скільки тут найдивовижніших, найфантастичніших, найхимерніших чуток!

Всі вони зв’язані з «волею».

Як хочеться всім на «волю»!

Як манить усіх ця недосяжна «воля»!

І все це переказується з такою певністю, і одна чутка авторитетніша другої!

А потім… все поволі заспокоюється. Чутки притихають, фантазія засипає, до другого аналогічного випадку!

Розповідали мені старі лагерники, що на 15-річчя Жовтневої революції такі тут забуяли чутки, що всі, буквально всі почали готуватися «додому».

Щодо «битовиків» (не к[онтр]р[революційна] стаття) – та ті були настільки певні в тім, що їх позвільняють, що спродувалися і, поскільки мало бути масове звільнення з лагеря, а транспортні засоби могли затримати, – робили санчата, щоб пішки, з санчатами на мотузочці довезти як-небудь своє «барахлишко» до залізниці!

А до залізниці «всього тільки» 600 кілометрів!

Контрреволюціонери (58 ст[аття]) – ті теж чекали, – ну, коли не звільнення, то, принаймні, зменшення терміну на третину, а то й на половину…

«Блажен, хто вірує!..»

Як людство повинно боготворити надію за те, що вона дає йому в найтяжчі часи його життя хвилини радості!!

Комісія обходить лагері, підприємства, знайомиться з усіма боками життя і виробничого, і побутового.

Але з якою метою – загадка!

Я гадаю, що в зв’язку з п’ятиріччям Ухтинської експедиції – мусить же центр знати й на власні очі пересвідчитися, що тут зроблено і що далі треба робити.

І все!

Це так нормально, і нічого дивного в тому, що приїхала комісія, – нема!

Погода тиха.

Після дощів пожежі лісові ніби вщухли, бо обрій чистий і не пахне з усіх боків горілим.

31. VII.34. Сьогодні подав рапорт і проект роману т. Морозові. Особисто його побачити ніяк не втнеш, бо він то з московською комісією, то на II промислі.

Подав через секретаріат.

Що буде – невідомо.

Чекаю.

1. VIII. Антивоєнний день.

Уранці був мітинг на стадіоні «Динамо», а потім різні спортивні змагання: стрільба, біганина, футбол і т. д.

Непогані футбольні команди вже витренірувались: збірна м. Чиб’ю і збірна ІІ промисла.

Футболісти – і «кадровики», і вільнонаймані, і лагерники.

Грають непогано.

Сьогодні збірна Чиб’ю виграла у ІІ промисла з рахунком 5: 3.

Після обіду я, Варя і І. Г. Добринін ходили вниз по Ухті, за лагерь, у ліс по ягоди.

Ягід цього року мало.

Із ягід тут особливо багато: черніки, голубики, морошки, чорної смородини, порічок, клюкви.

Вже вони поспіли, крім клюкви, але урожай їх, принаймні в районі Чиб’ю, невеликий. Кажуть, що вимерзли на цвіту.

Знаходили й суниці. Суниць тут теж не мало.

Ходили ми не далеко, біля шляху – отже, тут усе вже повизбирувано. А далі в тайгу – там, звичайно, більше.

Лагерники носять черніку повними казанками й міняють на хліб, на махорку і т. д. Пізніше, кажуть, носитимуть багато ягід.

Увечері були на концерті в клубі городському.

Звичайні естрадні №№, більше агітаційного характеру.

Добра – арт[истка] Капустіна.

А решта – слабенькі все.

Нема путніх естрадників, нема співців, музик і т. д.

Готується зараз хор.

Керує укр[аїнський] композитор Боцюк (з Полтави). Набрав, – казав він мені, – чоловіка з 20. Є чоловіки й жінки. Здебільша українці.

А хто ж? Хто ж співає, крім українців?

Скрізь тепер їхні пісні лунають – по тайгах, по тундрах…

Аби не плакали – хай співають!!

2. VIII. З книгою нашою щось зовсім невиразне. «Редактори» її держать, ніхто, очевидно, не читає і читати чи то не хоче, чи то боїться.

Рамзі подав рапорта Н[ачальни]кові про те, що книга готова, що її можна друкувати і що для остаточного її ухвалення слід скласти редакційну комісію з авторитетних осіб з тим, щоб у ту комісію ввійшли Рамзі й я.

Я. М. Мороз сказав погодити це все з Кузьміним.

Був Рамзі у Кузьміна. На редкомісію він погодився, але сказав, що все це треба погодити з тов. Морозом. Наш проект про залишення спецбюро надалі у вигляді комісії по історії підприємств Ухтпечлага одкинув і сказав, що нічого не треба і спецбюро буде ліквідовано.

Дивно, їй-богу. Так