Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

А потім знову прийде 10 літ – починай бити гарячку…

І так завжди.

Недооцінюють все-таки друкованого слова.

Помруть усі і не залишиться інтересних подробиць про те, як жили й працювали тут люди на первих порах заснування Ухтинської промисловості.

Архівний матеріал не збирається, люди роз’їздяться, губляться.

А все це можна було б збирати, систематизувати, а так й написати цікаві книжки про Ухту в період її «становлення».

Настрій сумнуватий і в мене, і в Варі, бо наближається час розлуки. 5.VIII Варя мусить виїздити. Прохати продовжити побачення далі нема рації. Будеш обридати всякими проханнями, а потім, коли треба буде піти з основним, – щоб Варя назовсім сюди приїхала – дивитимуться на тебе, як на людину, що тільки й дбає про особисте.

Ах, як я не люблю прохати про себе, для себе, на себе!

Все своє життя бігав, розпинався за інших, а за мене ніхто не побіжить…

3. VIII. Складаємо з Рамзі брошуру до 20.VIII – до ювілею. Книга, ясно, не вийде до того числа. І ясно для нас усіх, що з книжкою взагалі не поспішають.

Ми робимо брошуру з уривків основних статей з книги: може хоч це пощастить випустити до 20.VIII.

Є чутка, навіть не чутка, а, як кажуть, певне рішення книгу нашу послати

в Гулаг, і там її і благословлять, і в Москві друкуватимуть.

Це – краще.

Принаймні тоді, коли вже там книгу буде санкціоновано, ми будем позбавлені всяких несподіванок щодо її оцінки і т. д.

Варя готується до од’їзду.

Латає, бідна, мене, облатує.

Настрій у неї бадьорий, і вона глибоко вірить, що ми будемо вкупі жити.

Який вона молодець!

Ніколи, між іншим, не чекав я, що така вона буде.

Нема де гріха подіти, ми частенько з нею сварилися, живши вкупі, і як усі на неї нападали, що вона живе зо мною тільки з причин матеріальних.

Я цього ніколи не думав, але я ж так само мав сумнів, що вона так буде битися і клопотати за мене, так зв’яже своє життя з моїм.

І от нещастя показало, яка це цільна, прекрасна, самовіддана натура.

Яке щастя мати такого справжнього друга…

І як помилилися всі ми в оцінці Варі, як людини і як жінки!

І всі ті, що нападали на неї, всі «доброчинниці» виявилися в такому нещасті, що зовсім вони не такі вже «доброчинниці»…

4. VIII. Зняли Бєлькова, що виконував обов’язки нач[альника] КВО лагеря – на загальні роботи.

Бельков прибув в Ухтпечлаг в той саме час, як і я.

Історія його, з його слів, така. Він був начальником КВО БАМ’а (Байкальсько-Амурського лагеря – лагеря, що будує там залізницю), приїхав до Москви в Гулаг з докладом, десь у ресторані випив і поскандалив, з стріляниною і т. п. «художествами». Звідтам він уже поїхав не на БАМ, а в Ухтпечлаг на 5 років.

Тут він зразу почав працювати в КВО. Н[ачальни]к КВО Димов поїхав у відпустку і його було призначено в[иконуючим] о[бов’язки] н[ачальник]а. Це – типова «апаратна» людина, енергійна, знаюча і т. д. А особливо по часті всіляких циркулярів, докладів і іншої писанини й балаканини.

Кар’єра його була тут непогана, і ріс він, як на дріжджах.

І раптом – трах! бах! – на загальні роботи.

Кажуть, що це наказ з Москви.

Очевидно, значить, справа не в пияцтві і не в стрілянині: мабуть, наробив він чогось «веселішого», що Москва не спускає з його ока.

Зняли з посади й Купче, діловода КВО. Ах, який це противний тип! Це з тих, що йдуть на всілякі злочини, щоб тільки себе задовольнити. З яким цинізмом він розповідає, як він, працюючи десь на залізниці діловодом, брав од друкарщиць «натуру», щоб не звільняти їх з роботи, як він різними мошенствами обдурював начальство і т. д. І тут у лагері розказують про його, як про типа, що гендлює талонами з різних їдалень, що пасеться по різних «каптьорках», ларьках і т. д. – тож всяких махінацій. І така людина керує «Культурно-воспитательным отделом» лагеря. Власне, не керує, а «діломудрствує», але ж ми знаємо, що значить діловод у таких справах.

Керувати КВО призначено н[ачальник]а санвідділу д[окто]ра Соколова. Він і зняв Купче. І добре зробив: не місце такому типові на культурній роботі.

Бєлькова призначено на ІІ промисел, в експлуатац[ійний] відділ пом[ічником] н[ачальни]ка експлуатаційного куща.

Приїхав із Котласа Назарчук. Він сам із Уманя. Ув’язнений. Працював на Котлаському п[ересильному] пункті за бухгалтера. Дуже прихильно і сердечно зустрів був мене, коли я прибув до Котласа. Допомагав і Варі, як вона їхала до мене. Приїхав він звільнятися, бо одбув уже свої три роки. Звільнився. Я сердечне його привітав з «волею».

Але він все-таки хоче залишитися ще на 1/2 року, як вільнонайманий, щоб пройти в профспілку, здобути пашпорт і взагалі «затвердитися» в правах громадських.

Всі так роблять, бо на волі не зовсім це щастить зробити.

От Біляч Михайло. Звільнили його з Білом[орсько]-Балт[ійського] лагеря, як кращого ударника, дали почесну грамоту, дотерміново звільнили. Приїхав він у Харків, пожив щось місяців із шість, а потім покликали, одібрали пашпорт і дали «путьовку» в Котлас на 3 роки.

Варя зустріла його в Котласі.

В Котласі його не залишили, поїхав він кудись на село. А тепер жити в північному селі – не знати як!

Так що краще вже затвердитися тут на місці після звільнення, а потім вибрати собі місце й виїхати.

5. VIII. Новина. Мене призначають в редакцію «Северного горняка». «Зав. производственным отделом». Воно, звичайно, нічого, але працювати з Барятинським, як технічним редактором, не дуже приємно. Отвратний тип. Теж із таких, що не гребує ніякими засобами для того, щоб «триматися» зверху.

Невже не можна серед лагерників знайти людину, достойну редакторської роботи центральної лагерної газети?

Невже на газеті повинні сидіти люди, як от Абрамович, Барятинський еtс?

Який би прекрасний редактор був хоч би й Рамзі! Розумний, освічений, витриманий… І справжній марксист. Не вважаючи на все, що він переніс і перетерпів, він, як стіна, в своїх партійних переконаннях! Отакого редактора треба для лагерної газети!

А отакі Барятинські, Абрамовичі – хіба їх не видно, чого вони прагнуть і для чого вони труться тут?

У всякому разі буду працювати!

Тільки ж я знаю, що всякі типи на кшалт Барятинських, боячись за посаду, за шкуру – яких вони тільки гидот й помий литимуть на мою голову, щоб очорнити мене в очах керівництва, щоб скомпрометувати мене!

Призначають мене в редакцію з санкції Я. М. Мороза.

А як же ж із проектом мого роману?

Так я відповіді й не маю.

Праця в редакції, звичайно, не позбавляє мене