Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Як звільниться Мороз од комісії, піду до нього говорити, що ж буде…

Завтра Варі їхати! Вже вона зібралася, вже про все поговорено, обговорено.

Сум мене обгортає, бо, мимоволі, в думках прорізається: – «а може ж востаннє ми бачимось!? Може наші мрії про те, що через три місяці вона приїде сюди, і ми будемо вкупі, залишаться тільки мріями?..»

Як згадаєш про це – так тяжко робиться, що місця собі не знаходиш…

Погода ввесь цей час була «середня». І не тепло, і не холодно. Поїде Варя, буде холодно і всередині, буде скоро холодно й надворі…

Чим грітися, як і працювати над романом не можна буде?

Брошура наша готова, але й з переглядом і її справа затягується…

Взагалі, чи не дарма була наша така напружена праця над книгою?

А як і не вийде книга, то у всякому разі матеріали зібрано, систематизовано й опрацьовано.

Колись вони пригодяться – як не для нашої роботи, так для інших, а так не пропадуть!

І то користь!

6. VIII.34. Сьогодні у 4½ год. вдень виїхала Варя автобусом на Усть-Вим. 26 день проминули, як 26 хвилин. Знову я залишився сам. Вона поїхала бадьора й певна того, що через 3 місяці приїде сюди зовсім. А сльози бриніли на її очах. Були вони й у мене, ті гемонські сльози.

Тепер залишається рахувати дні, і чекати, чекати, чекати. Хоча би хоч доїхала щасливо!

Останніми днями пішли на Воркуту два великі етапи.

Із сангородка відправлено на Воркуту трьох із групи засуджених за мошенство агентів по розповсюдженню літератури (Островського, Шаця, Гершенгорна). Розенфельд Я. Б. залишився в сангородку.

Неспокійний і «бузотеристий» вони народ, і «добузотерились».

А з Котласа такі відомості. Коменданта Хазанова з посади коменданта знято й призначено на експедитора, а Корольов щось завинив на роботі експедитора і йде ніби етапом в штрафізолятор.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

7 серпня 1934 р.

7. VIII.34 г.

Усть-Вымь

Дорогой Мум!

Доехала совершенно благополучно. Посылаю тебе эту открытку и уж дальше буду писать из Котласа. Теперь юмористическая сторона моего путешествия: до 2-го промысла глаза сидели на мокром месте, откуда я их извлекла и просушила. Ну, а дальше началось… Сейчас сижу, голова идет кругом и земля из-под ног плывет; правая почка перекочевала на левую сторону, а левая вообще где-то блуждает; печенка на одной ниточке, селезенка под сердцем, спина – сплошной синяк; а ниже – отбивная котлета. Более старой калоши трудно найти; бедный автобус – ему уже нужно на ремонт. Ну, все гаразд. Пойду в Усть-Вымь – говорят там есть сахар, но так как Баєв поехал с этим автобусом, в котором я приехала, то я подожду следующего и, если куплю сахар, то как-нибудь постараюсь передать. Целую тебя крепко. Не грусти. Передавай всем привет. Держи хвост бубликом и работай. Целую. Варя.

Із щоденника Остапа Вишні

7—11 серпня 1934 р.

7. VIII. Дістав листівку од Варі – до Усть-Вима вона доїхала добре. З Усть-Вима зразу не виїхала на Котлас, а залишилась там, щоб спорудити мені посилку. Турбується про мене, моя хороша.

Кепська справа з приміщенням у мене: натякають, що треба звідси з гортехнікума вибиратися…

А куди?

8. VIII. Треба їхати на ІІ промисел, дописати літпортрети інженерів Бутеніна, Расстреліна, Седорикіна, Бочарова.

Взяв я перепустку в комендатурі, чекав, чекав на машину, а потім плюнув і пішов пішки.

Пішки до ІІ промисла мені вже не звикати – пішов.

По дорозі зайшов до сангородка, побачив Петросевича, Розенфельда. Петросевич – це професор Московського горного інституту – математик, б[увший] військовий, – офіцер Генерального штабу старої армії, а потім довгий час працював в Червоній Армії. Останні роки викладав математику у ВУЗ’ах. Симпатична людина, що ніколи не розлучається з математичними книжками. Він працює за нормировщика на роботах, в останній час гортехнікум клопоче, щоб узяли його викладачем математики в гортехнікум.

Розенфельд працює на загальних роботах.

З дому я вийшов о 4½ год. вечора і вирішив у сангородку заночувати.

Увечері пішли до І відділу сангородка (1½ кілом.) – це відділ для психічних хворих. Мені хотілося зазнайомитися з д[окто]ром Зинов’євим, про якого говорили мені, як про оригінальну людину, сектанта якогось релігійного толку.

Справді дивно: лікар-психіатр і… сектант.

Розказували мені, що коли він прибув у 1930 році до лагеря, то носив довгу чорну бороду, якусь не то рясу, не то пальто і на грудях – великого хреста. Що тепер він ці «чудодійства» залишив, і з його непоганий лікар.

І що взагалі людина він оригінальна.

Пішли ми до його.

Зустрів він мене дуже гостинно. Він останні роки перед арештом працював у Київській психіатричній лікарні («Кирилівці») і знає мене як письменника. Він взагалі знається на укр[аїнській] літературі, був знайомий з т[ак] з[ваними] представниками дореволюц[ійної] укр[аїнської] інтелігенції (Черняхівські і т. д.). Говорить і пише укр[аїнською] мовою, хоч походженням сам із Литви.

Це низенький чорний років під 40 чоловічинка, верткий, бистрий, з нервовими рухами і з якимись дивними сірими очима. Весь в русі…

Він великий прихильник із руських літераторів Максиміліана Волошина (містика і символіста). Одвертим він зо мною не був, але видко, що в нього справді сполучається лікарська освіта з релігійним намулом.

А так, видно, роботяща, енергійна, непосидюща людина. Порядок у нього в установі зразковий. Чистота… Він і огороди позаводив, і дерева понасаджував.

Колонізований, живе з дружиною, милосердною сестрою.

Яких тільки людей тут у лагері не зустрінеш!?

Переночував я не в Зинов’єва, а в Розенфельда, і на ранок пішов далі.

9. VIII. Вийшов я з сангородка о 7 год. вранці і о 10 був уже на II промислі. Погода добра була. Йшлося прекрасно. Ідеш собі берегом Ухти, не почуваєш, що ти в’язень, що ходиш десь чи то понад Пслом, чи над Сулою… Забуваєш хоч на мить, де ти й хто ти тепер…

На II промислі зайшов до інженера Торопова переговорити відносно мого роману. Він цілком погоджується з моєю думкою про те, що бувший бандит, потім хімік одкриває новий елемент в ухтинській радіоактивній воді, що ця фантазія межує з реальністю, що в-нській воді справді є щось таке, що призводить до думки – чи нема тут елемента 85 чи 87, які ще й досі не знайдені… Отже, він цілком підтримує мою ідею такого роману і з охотою мені допоможе.

У Торопова я зазнайомився з молодим інженером-комуністом Бочаровим, з якого я маю написати літпортрет. Це – інженер з робітників, молодий, симпатичний і, кажуть, талановитий. Як хімік. Працює він пом[ічником] н[ачальни]ка хімлабораторії, крім роботи в самій лабораторії, як хімік.

Переговорив з старим інженером-нафтовиком Расстреліним. Він має 27-літній стаж інженера, працював на нафтових промислах