Читати книгу - "Межа Фундації"

— Друга Фундація? — запитав Тревіз.

— А хіба є ще одна? Думаю, якби я про це замислювалася, то вже знала б, але я не дуже цікавлюся історією. Думаю, я цікавлюся тим, що Гея вважає за краще. Якщо історія проходить повз мене, це тому, що в нас достатньо істориків, або тому, що я не добре до цього пристосована. Мене готували як фахівчиню з космотехніки. Я отримую такі доручення, як зараз, і, здається, мені це подобається, і логічно припустити, що мені це не подобалося б, якби…

Вона говорила швидко, наче й не дихала, і Тревізові довелося докласти зусиль, щоб вставити:

— Хто така Гея?

Це збило Блісс із пантелику.

— Просто Гея. Будь ласка, Пеле і Треве, облишмо це. Нам треба сісти на поверхню.

— Ми ж рухаємося туди, чи не так?

— Так, але повільно. Гея вважає, що ви можете рухатися значно швидше, якщо скористаєтеся потенціалом свого корабля. Ви могли б це зробити?

— Могли б, — похмуро відповів Тревіз. — Але якщо мені повернуть контроль над кораблем, чи не захочеться мені чкурнути в протилежному напрямку?

Блісс засміялася.

— Ви смішний. Звичайно ж, ви не можете полетіти в іншому напрямку, якщо Гея цього не захоче. Але ви можете швидше летіти туди, куди хочеться їй. Розумієте?

— Розуміємо, — відповів Тревіз, — я спробую контролювати своє почуття гумору. Де мені сісти?

— Це неважливо. Просто прямуйте вниз, і сядете в правильному місці. Гея за цим простежить.

— А ви, Блісс, — сказав Пелорат, — ви залишитеся з нами й подбаєте, щоб до нас добре поставилися?

— Думаю, що зможу. Послухайте, звичайний гонорар за мої послуги — я маю на увазі ці послуги — можна переказати на мою картку.

— А за інші послуги?

Блісс захихотіла.

— А ви милий старий.

Пелорат скривився.

3

Блісс сприйняла їхнє піке до Геї з наївним захопленням.

— Я не відчуваю прискорення, — сказала вона.

— Це гравітаційна тяга, — сказав Пелорат. — Прискорюється все разом, зокрема й ми, тому ми нічого не відчуваємо.

— А як це працює, Пеле?

Пелорат знизав плечима.

— Думаю, Трев знає, — відповів він, — але навряд чи в нього зараз є настрій про це говорити.

Тревіз спускався за силою тяжіння Геї майже з азартом. Як і попереджала Блісс, зореліт частково відреагував на його команду. Спробу перетнути межі гравітації навскіс було прийнято, але лише з деяким ваганням. Спробу піднятися вгору комп’ютер проігнорував.

Корабель і досі не належав йому.

— Чи не зашвидко ви знижуєтеся, Ґолане? — м’яко запитав Пелорат.

— Молода панна каже, що Гея про нас подбає, — рівно відповів Тревіз, намагаючись тримати в шорах гнів (більше заради Пелората, ніж з якоїсь іншої причини).

— Обов’язково, Пеле, — сказала Блісс. — Гея не дозволить цьому кораблю робити якісь небезпечні речі. На борту є щось поїсти?

— Так, звичайно, — відповів Пелорат. — Що ви хотіли б?

— Тільки не м’ясо, Пеле, — діловим тоном сказала Блісс, — але я охоче їстиму рибу або яйця і будь-які овочі.

— Частина їжі в нас із Сейшелла, Блісс, — сказав Пелорат. — Не впевнений, чи знаю, що в ній, але вам вона може сподобатися.

— Ну, я спробую, — нерішуче відповіла Блісс.

— Мешканці Геї — вегетаріанці? — запитав Пелорат.

— Таких багато, — закивала Блісс. — Усе залежить від того, які поживні речовини потрібні вашому тілу в конкретних випадках. Останнім часом мені не хотілося м’яса, тож думаю, що воно мені не потрібне. І без солодощів я теж не вмираю. Сир мені смакує, так само креветки. Мабуть, мені потрібно скинути вагу. — Вона голосно ляснула себе по правій сідниці. — От саме тут треба скинути п’ять-шість фунтів.

— Не розумію навіщо, — сказав Пелорат. — Завдяки цьому вам зручно сидіти.

Блісс крутнулася з усіх сил, щоб глянути на свій зад.

— О, та це неважливо. Вага збільшується чи зменшується, коли потрібно. Я не мушу цим перейматися.

Тревіз мовчав, тому що якраз у цей момент мучився з «Далекою зіркою». Він задовго вагався через орбіту, і тепер нижні шари екзосфери планети з виттям обтікали корабель. Крок за кроком зореліт виходив з-під його контролю. Здавалося, ніби щось інше навчилося керувати гравітаційними двигунами. «Далека зірка», наче діючи самостійно, зробила розворот угору, у тонші шари атмосфери, і різко сповільнилася. А тоді так само розвернулася й обережно полетіла вниз по кривій.

Блісс не звертала уваги на дражливий звук від опору повітря: вона обережно нюхала пару, що йшла від контейнера.

— Це точно добра їжа, Пеле, бо якби вона була погана, то не пахла б як слід і мені не хотілося б її скуштувати. — Вона торкнулася страви своїм тендітним пальчиком, а потім облизала його. — Ви вгадали, Пеле. Це креветки або щось таке. Чудово!

Тревіз невдоволено відірвався від комп’ютера.

— Панночко, — сказав він, ніби бачив її вперше.

— Мене звати Блісс, — суворо відповіла вона.

— Блісс! Ви знаєте наші імена.

— Так, Треве.

— Звідки?

— Мені було важливо їх знати, щоб виконувати свою роботу. Тому я їх і знала.

— Ви знаєте, хто такий Манн Лі Компор?

— Якби це було для мене важливо, то я знала б, хто це такий. Оскільки я не знаю, хто він, отже, пан Компор сюди не летить. Власне, — зупинилася вона, — сюди ніхто не летить, крім вас двох.

— Побачимо.

Він глянув униз. Планета була вкрита хмарами. Вони не висіли суцільним шаром, а були розкидані навдивовижу рівномірно, не даючи змоги як слід роздивитися бодай щось на поверхні.

Тревіз перемкнувся на мікрохвилі, і заблищав радароскоп. Поверхня була майже як небо. Здавалося, що це світ островів — дуже схожий на Термінус, але їх було ще більше. Жоден з островів не був дуже великий, жоден не був надто далеко від інших. Уся планета скидалася на один архіпелаг. Орбіта корабля сильно нахилилася до площини екватора, але Тревіз не бачив ані сліду крижаних шапок.

Не було й безпомильних слідів нерівномірного розподілу населення, яких слід було б очікувати, наприклад, в освітленні нічної сторони.

— Я сяду біля столиці, Блісс? — запитав Тревіз.

— Гея посадить вас у якомусь зручному місці, — байдуже відповіла Блісс.

— Я волів би велике місто.

— Тобто місце великого скупчення людей?

— Так.

— Це залежить від Геї.

Корабель спускався далі, і Тревіз спробував розважитися, угадуючи, на якому острові той сяде.

Яке б це не було місце, до посадки, здається, залишалося не так довго.

4

Зореліт опустився на планету тихо, майже як пір’їнка, без вібрації чи аномальних гравітаційних ефектів. Вони вийшли одне за одним: спочатку Блісс, потім Пелорат і врешті Тревіз.

Погоду можна було