Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 130
Перейти на сторінку:
під рукою людині на місці, а не оті всякі потреби, що розслабили теперішніх людей. Не оті фабрики, що потім, для підтримки і для збуту, вдаються до всіх гидотних заходів, розбещують, розкладають нещасний народ. А от не заведу в себе, що ти там не кажи на їх користь, ніяких оцих виробництв, що викликають вищі потреби, ні тютюну, ні цукру, хоч би втратив мільйон. Нехай, коли вже входить розбещеність у світ, то не через мої руки! Нехай я буду перед Богом правий… Я двадцять років живу з народом, я знаю, які від цього наслідки.

— Для мене найдивніше, як при розсудливому управлінні, з залишків, з обрізків виходить, [що] і всяка покидь дає прибуток.

— Гм! Політичні економи! — говорив Костанжогло, не слухаючи його, з виразом жовчного сарказму на обличчі. — Хороші політичні економи! Дурень на дурневі сидить і дурнем поганяє. Далі свого дурного носа не бачить! Осел, а ще вилізе на кафедру, надіне окуляри… Дурбаси! — І спересердя він плюнув.

— Все це так і все справедливо, тільки, будь ласка, не сердься, — сказала дружина, — наче не можна говорити про це без роздратування.

— Слухаючи вас, шановний Костянтине Федоровичу, заглиблюєшся, так би мовити, в зміст життя, обмацуєш саме ядро діла. Але, облишивши загальнолюдське, дозвольте звернути увагу на приватне. Коли б, скажімо, зробившись поміщиком, намірився б я за недовгий [час] забагатіти так, щоб тим, сказати б, виконати істотний обов’язок громадянина, то як саме, що зробити?

— Що зробити, щоб забагатіти? — підхопив Костанжогло. — А от що…

— Ходімо вечеряти, — сказала господиня, підвівшись з дивана, і виступила на середину кімнати, закутуючи в шаль молоді, змерзлі свої члени.

Чичиков схопився із стільця зі спритністю майже військової людини, коромислом підставив їй руку і повів її парадно через дві кімнати у їдальню, де вже на столі стояв супник і, без покришки, розливав приємний запах супу, заправленого свіжою зеленню і першим корінням весни. Всі сіли до столу. Слуги вправно поставили на стіл відразу всі страви в закритих соусниках і все, що треба, і зараз же вийшли. Костанжогло не любив, щоб лакеї слухали панські [розмови], а ще більше, щоб дивилися йому в рот в той час, коли він [їсть].

Насьорбавшись супу і випивши чарку якогось чудесного питва, схожого на угорське, Чичиков сказав господареві так:

— Дозвольте, вельмишановний, знову завернути вас до предмета припиненої розмови. Я питав вас про те, як бути, що зробити, як краще заходитися[231].

………………………………………………………

— Маєток, за який, коли б він заправив і сорок тисяч, я б йому тут-таки відрахував.

— Гм! — Чичиков задумався. — А чому ж ви самі, — промовив він з деякою боязкістю, — не купуєте його?

— Та треба знати, нарешті, межі. У мене й без того багато клопоту коло своїх маєтків. До того ж у нас дворяни й так уже кричать на мене, ніби я, користуючись скрутою і розореним їх становищем, скуповую землі за безцінь. Це мені вже нарешті набридло, чорт їх забери.

— Як взагалі люди здатні на лихослів’я! — сказав Чичиков.

— А вже як у нашій губернії — не можете собі уявити. Мене інакше й не називають, як скаредою і скупердягою першого ступеня. Собі вони все вибачають. «Я, — каже, — звичайно, промотався, але тому, що жив вищими потребами життя, заохочував промисловців, шахраїв тобто, які [1 нрзб.]; а так либонь можна прожити свинею, як Костанжогло».

— Хотів би я бути такою свинею! — сказав Чичиков.

— І все то брехня і нісенітниця. Які вищі потреби? Кого вони дурять? Книги хоч він і заведе, але ж їх не читає. Справа кінчиться картами та пиятикою. І все через те, що не даю обідів та не позичаю їм грошей. Обідів я тому не даю, що це мене обтяжувало б: я до цього не звик. А приїжджай до мене їсти те, що я їм, — ласкаво просимо. Не позичаю грошей — це дурниці. Приїжджай до мене хто справді в нужді, та розкажи мені докладно, як ти вживеш мої гроші. Якщо я побачу з твоїх слів, що ти вживеш їх розумно і гроші принесуть явний прибуток, — я тобі не відмовлю і не візьму навіть процентів.

«Це, одначе, треба взяти до відома», — подумав Чичиков.

— І ніколи не відмовлю, — продовжував Костанжогло. — Але кидати гроші на вітер я не буду. Вже хай мені за це вибачать! Чорт забери! він затіває там якийсь обід полюбовниці або на скажений лад опоряджає меблями дім, або з розпусницею в маскарад, ювілей там якийсь в пам’ять того, що він марно прожив на світі, а йому гроші позичай!..

Тут Костанжогло плюнув і мало не промовив кілька непристойних і лайливих слів у присутності дружини. Сувора тінь темної іпохондрії потьмарила його обличчя. Вздовж лоба і впоперек нього зібралися зморшки, свідки гнівного руху схвильованої жовчі.

— Дозвольте мені, вельмишановний, вернути вас знову до предмета припиненої розмови, — сказав Чичиков, випиваючи ще чарку малинівки, яка справді була чудесна. — Коли б я, скажімо, придбав отой самий маєток, про який ви зволили згадати, то за який час і як швидко можна забагатіти в такій мірі…

— Коли ви хочете, — підхопив суворо і уривчасто Костанжогло, сповнений поганого настрою, — забагатіти швидко, то ви ніколи не забагатієте; коли ж хочете забагатіти, не питаючись про час, то забагатієте швидко.

— Он воно як! — сказав Чичиков.

— Так, — сказав Костанжогло уривчасто, немов він сердився на самого Чичикова, — треба мати любов до праці. Без цього нічого не можна зробити. Треба полюбити господарство. Еге ж! І повірте, це зовсім не нудно. Вигадали, що на селі нудьга… та я помер би з нудьги, коли б хоч один день провів у місті так, як проводять вони в тих дурних своїх клубах, трактирах та театрах. Дурні, дурбаси, осляче покоління! Хазяїнові не можна, нема часу нудьгувати. В житті його і на піввершка нема порожнечі — все повнота. Сама ця різноманітність праці, і до того ж якої праці! — праці, що справді підносить дух. Як би там не було, але ж тут людина іде поруч з природою, з порами року, співучасник і співбесідник усього, що діється в творінні. Роздивіться тільки на круговий рік робіт: як ще перш ніж настане весна, все

1 ... 97 98 99 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"