Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

— Катя, а нагадай, но будь ласка яке сьогодні число?
— Тридцяте грудня. Принаймні на усіх офісних календарях. А що?
— Дивно, на моєму годиннику тридцять перше, — редактор Книгавиці, замислено потер лоба. 
— Катя, сповісти всіх, що наступні двадцять годин працюємо без сну та відпочинку. Я хочу завтра вас привітати з Новим роком та відпустити по домівках ще до шостої вечора.
— Так, звичайно Ігор Володимирович.

Останні декілька днів весь офіс працював понаднормово, над новим вельми перспективним проєктом, який необхідно було завершити до кінця року, щоб не виходити на роботу вже другого січня.

Тому усім колективом було вирішено залишити всі домашні справи, поставити перед фактом рідних, відімкнути телефони, ночувати в офісі та все ж таки завершити цей надприбутковий проєкт.

Ніч була важкою, всі працювали до повного спустошення, але вже опівдні наступного дня проєкт було завершено та відправлено замовнику. Співробітники падали з ніг, втім, усі були щасливі. 
Ігор Володимирович першим ввімкнув свій телефон. Там було багато викликів та повідомлень. Його погляд спохмурнів.

— Ну? І який жартівник перевів дати на усіх офісних календарях на день назад?

Офісний домовик Федір, насолоджуючись загальною метушнею, бурмотів собі під ніс:
— Ну чому ж зразу, "жартівник"? За оренду офісу платити потрібно? А за тепло? За світло? Ич, розперезалися — свята їм подавай. Працюють всі...