Читати книгу - "Добра Порада, Роман Олійник (Argonayt)"

Добре виспатися цієї ночі жінці не вдалося. Та нарікати було ні на що, все таки різдвяні свята. Ледь за вікном розвиднилося, як почали заходити колядники. Маленькі віншувальники, діти та онуки сусідів, односельчан, родичів. Хтось виспівував «Бог предвічний…», хтось «Во Віфлеємі…», хтось «Спи Ісусе, спи…». Колядників було чимало, адже всі підгайці добре знали, що у Сеньйори Вероніки щира душа і без щедрого гостинця вона нікого зі свого обійстя не відпустить. А жінка тільки й рада була гостям, бо ще й досі пам’ятала як їй не вистачало цієї святкової атмосфери коли гарувала на заробітках на чужині.

Не могла Вірця відмовити в такий день і коли про щось її прохали. На щастя сьогодні першим хто це зробив виявився похресник Степанко. Вже майже дорослий козак поважно підтримував своїм дзвінким тенором молодших братиків та сестричок, а потім все ж знайшов можливість звернутися до неї зі своїм запитанням.

– Мамусь, а ви сьогодні не будете відкривати піцерію?

– Та ні. Сьогодні ж свято. А що таке?

Жінка вже здогадувалася, про що далі буде йти мова. Сама ж ще влітку пообіцяла повезти хлопця на екскурсію в Луцьк на Різдво. От тепер похресник ненав’язливо нагадував про це та з надією чекає чи дотримає вона сьогодні свого слова, а чи пролунає якась відмовка. Ухилятися від своїх обіцянок не було властиве Вірці, тому змовницьки підморгнувши Степанкові вона удавано-байдужим тоном продовжила:

– Правда маю певні плани на поїхати в місто. Хочу подивитися на фестиваль вертепів. Не маєш бажання скласти мені компанію?

Похресник не встиг і рота відкрити як дружно загелкотали його брати та сестри:

– Тітко Віро, а можна і нам разом з вами?

– А вас батьки відпустять?

– Так.

– Тоді біжіть збирайтеся. За годину виїжджаємо.

Поки радісні дітлахи відпрошувалися у батьків Вірця вивела з гаража свою «ластівку». Цього вживаного мікроавтобуса вона придбала як тільки-но розпочинала власний бізнес. На початку використовувала  його як вантажний, бо хто ж тобі привезе вчасно весь потрібний для піцерії товар, а згодом настільки звикла до цієї витривалої машини, що попрохала фахівців переробити її в пасажирську. І навіть маючи тепер значно сучаснішого легковика жінка не забувала про свою «ластівку», бо не сумнівалася, що та ніколи не підведе її в дорозі.

Коли все було готове до подорожі відбулися дві події, що суттєво вплинули на весь подальший день Сеньйори Вероніки. Першою став прихід Василя, якого вона вночі запросила до себе в гості, про що, через суперечку з колишнім, вже геть забула. Другою була поява на подвір’ї Мирона, котрий зі своєю показною хвацькістю і надмірною гордовитістю мав доволі таки дурнуватий вигляд. Обидва чоловіки з неприхованою неприязню зиркнули одне на одного після чого колишній благовірний Вірці розпочав словесну атаку.

– О, бачу до моєї дружини кавалер вже пришкандибав, – замість привітання зневажливо чвиркнув крізь зуби Мирон. – Не заморився, бува, в дорозі, бідолахо?

Жінка відразу втямила чого добивається цей підлий негідник. Хоче спровокувати сварку з бійкою та спаплюжити її чесне ім’я на все село, щоб потім люди довго ще пліткували про те як через неї, на саме Різдво, почубилися два чоловіки. Напевне ж бо самовпевнений бовдур переконаний в тому що спроможний завиграшки подолати кульгавого супротивника. Насправді Вірця була зовсім протилежної думки, бо добре знала які фізично міцні руки у Василя. Таким скрутити в баранячий ріг задиркуватого нахабу те саме що висмикнути кущ буряну з картопляної грядки. Але який би не був результат бійки галас розлетиться по всіх Підгайцях, а нащо їй весь цей сором.

Рішення як вийти зі складного становища визріло у неї блискавично. Вмить на обличчі жінки розцвіла радісна посмішка, а з вуст швидкоплинним струмком задзюрчало:

– Христос народився, Васильку! Я тут з племінниками збираюся на екскурсію до Луцька. Маємо ще одне вільне місце, не хочеш приєднатися до нашого дружнього товариства?

Слова жінки по своєму вразили кожного чоловіка і згасили бурхливий конфлікт ще до того, як той встиг розгорітися на повну силу. Почувши їх Мирон тільки презирливо хмикнув, а от Василь розгублено пробурмотів:

– Та я ж навіть не одягнутий відповідно для такої святкової поїздки.

– Не вигадуй дурниць, – змовницьке підморгнула йому Вірця. – Ти сьогодні виглядаєш просто незрівнянно. Справжній красень яким милуватися і милуватися.

Мирон більше не міг це вислуховувати, тож спересердя махнувши рукою повернувся в хату, а геть очманілий Василь тільки й спромігся пролепетати:

– Ти все це серйозно, чи тільки для того щоб його ще більше позлити?

– Звісно серйозно. І хватить базікати. Сідай в машину і поїхали за дітьми.

Односельчанин більше не сперечався й слухняно шмигнув в салон мікроавтобуса, а Вірця перш чим вирушити в дорогу відкликала в сторону доньок і попрохала їх приглянути за своїм батьком. Інтуїція підказувала жінці, що її чоловік не просто так несподівано повернувся додому, і на меті у нього напевне є цілі зовсім не такі щиросердні та благородні, як він ото весь час торочить. От нехай дівчатка поспілкуються з ним та зроблять неупереджені висновки.