Читати книгу - "Добра Порада, Роман Олійник (Argonayt)"

Побачити все заплановане Сеньйорі Вероніці та її супутникам в той день так і не вдалося. Щоб обійти всі святкові акції у них не вистачило ні часу, ні сил, ні фінансів. Один фестиваль різдвяних вертепів зайняв кілька годин, а ще була головна ялинка міста, вистава в театрі ляльок, дегустація фруктових коктейлів і ще багато чого іншого. Вечірні сутінки застали їхню дружню компанію в затишній цукерниці наповненій ароматом шоколаду і вишневого сиропу. Жінка ніг під собою не чула так втомилася, діти буквально сяяли від щастя, а от чоловік мав задумливий вигляд.

– Про що так серйозно замислився, Васильку? – не стрималася від запитання Вірця. – Не сподобалося тобі наше галасливе товариство?

– Та ні, навіть дуже сподобалося – відповів чоловік і сумно зітхнувши додав. – Жаль тільки, що все це незабаром закінчиться.

– Свята не можуть тривати безконечно, – по філософське зауважила жінка. – Інакше у них би не було тої неповторної родзинки за яку ми їх так любимо. Зрештою і звичайні будні мають свою привабливість.

– Я не свята мав на увазі, – промовив Василь і несміливо звів на неї очі. – Я кажу про саме про сьогоднішній день. Ось приїдемо додому і все повернеться в звичне, буденне русло.

Вона здогадувалася на що він натякає, та не знала що має йому відповісти. Розуміла що сама винувата в тому що втягнула чоловіка в свої сімейні ігрища, що запалила в його душі вогник надії, що повернувшись в село мабуть буде змушена згасити в цю іскорку потаємних мрій. Та розчаровувати співрозмовника зараз не хотілося, і псувати йому настрій в такий день тим паче, тож накривши руку Василя своєю долонею Вірця повільно заговорила намагаючись бути максимально переконливою та щирою.

– Чесно кажучи я і гадки не маю в яке русло повернеться наше життя після цих свят, тільки чомусь впевнена, що так як було раніше вже точно не буде.

– Чому ти так вважаєш?

– Просто інтуїція підказує, що після такого чудесного Різдва неодмінно має трапитися ще щось дуже хороше.

– Хотілось би вірити, що так воно й буде.

Більше вони не говорили на цю тему. Всю дорогу додому в Підгайці переповнені враженнями діти тихо дрімали на задніх сидіннях. Василь, який вмостився поряд мовчки споглядав на засніжені краєвиди, що пропливали повз вікна мікроавтобуса. Перед в’їздом в село жінка обережно поцікавилася у нього:

– Підкинути тебе додому, чи засокочеш ще до мене?

– Навіщо? Боїшся залишитися наодинці зі своїм колишнім?

– Та ні. Просто я йому сказала, що ти мій кавалер. Хочу щоб він остаточно дав мені спокій, а тому прошу тебе ще трішки підіграти мені. Але якщо тобі це неприємно, то забуть про мої слова.

– Гаразд, підіграю, але якщо почую від нього ще хоч одне криве слово в свою сторону, то нехай начувається.

– Вріж тоді йому від всієї душі.

Від цих слів обоє вибухнули таким гучним реготом, що аж сполошили ним напівсонних дітей. За кілька хвилин порозвозивши малих пасажирів по їхніх домівках Сеньйора Вероніка зупинила автомобіль біля хати де мешкав Василь й стиха запитала:

– То ти не передумав, і згоден мені ще сьогодні допомогти?

– Авжеж, ми ж домовилися. Тільки дай кілька хвилин щоб поглянути як там мама. Я їй хоч і дзвонив з міста, та все рівно показатися треба.

– Добре, тільки не барися.

Він не барився і вже невдовзі вони були на подвір’ї Вірціної садиби. Тут на жінку чекав неприємний сюрприз. Не встигла вона замкнути мікроавтобус в гаражі як з хати вискочила насуплена Дарина. З невдоволеним виразом на обличчі дівчина підбігла до матері і роздратовано прошипіла:

– Мамо, позбудься його якнайшвидше. Він вже нас обидвох просто доконав.

– Що трапилося, сонечко? – запитала жінка відчуваючи як злість закипає в її душі. – Батько вас чимось образив?

– Нас ні, а от про тебе наговорив стільки гидоти, що слухати вже немає сил. Спершу видудлив до дна ту пляшку наливки, що випросив у тебе до сніданку. Потім довго плів нам про те як йому було тяжко в житті і як підло ти з ним вчинила коли він сидів у в’язниці. А тепер взявся діймати нас розпитуваннями як тобі вдалося так розкрутити свій бізнес, звідки взяла на все гроші, і яке у тебе зараз фінансове становище. Навіть кілька разів натякнув що чекає від нас якоїсь компенсації за твої провини. Від всієї цієї безглуздої дурні у мене вже вуха в’януть. Софія ще щось намагається пояснити і доказати, а у мене вже сил немає ні бачити його, ні чути.

– Гаразд. Не переймайся так всім цим. Я якось дам собі з ним раду. А ти іди трохи розвійся до клубу. Там вже мабуть дискотека розпочалася.

– Клас, – обличчя в малої враз посвітліло і змовницьке підморгнувши чоловікові вона додала. – Дядьку Василь, залишаю маму на вашій відповідальності. Обіцяйте, що ви подбаєте про неї і не дасте в обіду.

– Обіцяю, що не дам, – тільки й встиг вимовити до прудкої вертихвістки захоплений зненацька такими словами Василь.

В хаті Вірцю неприємно вразила огидна, важка атмосфера алкогольного перегару та тютюнового диму. Курців вона ніколи не поважала, а пияків і поготів. Навіть в своїй піцерії Сеньйора Вероніка завела суворі, непорушні правила – палити можна тільки надворі, а купляти спиртне не більше однієї-двох чарчин на клієнта. І ось у цієї вимогливої ґаздині в рідні домівці зараз твориться таке неподобство. Від злості у жінки аж подих перехопило. Що ж, зараз цьому паскуднику вже точно буде непереливки.