Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Мипали година за годиною, стигла кава на столі, диміли люльки, велика попільниця наповнилася попелом. Схилені над картою, чоловіки забули про час.

«Задля такої зустрічі варто було зазнавати важких випробувань і переборювати труднощі, — записав Амундсен у своєму щоденнику, повернувшись додому після цього пам'ятного візиту. — Я пережив незабутні хвилини. Нансен, сам великий Нансен, схвалив мій план. Цей день я вважаю початком моєї експедиції, мета якої — освоєння Північно-Західного проходу».

— Цей молодик піде далеко, ось пригадаєш мої слова, — задумливо говорив Нансен, розповідаючи ввечері своїй дружині про відвідини Амундсена. — Це природжений відкривач, справжній нащадок вікінгів.

«А може, все-таки треба було попередити його, на який суворий, безповоротний, сповнений самопожертви й злигоднів життєвий шлях він стає? — подумав Нансен. — Сказати, що йому доведеться раз і назавжди відмовитися від домашнього затишку, що, мандруючи по білій пустелі, він не принесе щасгя обраній жінці, прирікаючи її на сповнені гіркот довгі роки очікування, можливо, даремного. Яка жінка на це погодиться? Не всі такі, як Єва».

Він ніжно поглянув на гарне обличчя дружини, освітлене пригасаючим полум'ям каміна.

— Ну то що? Ти підтримав його план? — почув він мелодійний голос, який завжди викликав у нього захоплення.

— Авжеж. Щоправда, цей Амундсен трохи дивакуватий, одержимий пристрастю — це впадає в очі. Та водночас він тримає свою пристрасть в кулаці, все зважує, передбачає.

— Це мені видається таким знайомим! — засміялася Єва.

— А який він милий, мамцю, обіцяв прийти ще колись, щоб порозмовляти зі мною, — втрутилась, як завжди, в розмову дорослих Лів.

Відповідь від директора знаменитої англійської обсерваторії надійшла швидко, але не така, якої сподівався Амундсен. Лист був ввічливий, холодний і відмовний:

«Ми зараз переобтяжені роботою, тому нікого не можемо взяти на практику. До того ж ви не фахівець».

Що робити? Незручно з такою дрібницею знову йти до Нансена.

— Їдь до Гамбурга, в Німецьку морську обсерваторію, — порадив йому один знайомий. — Я дам тобі рекомендаційного листа до професора фон Неймайєра. Він був одним з ініціаторів організації Першого Міжнародного полярного року. Може, він візьме тебе. Це зараз найавторитетніший фахівець у галузі земного магнетизму.

Через кілька днів Амундсен був уже в Гамбурзі. Секретарка професора фон Неймайєра, гарна, елегантна дівчина, побіжно глянувши на нього, завважила, що тримається він скромно і що костюм на ньому хоч і чистий, але вже приношений. «Ще один з тих молодих людей, що тільки марно забирають час у шефа», — подумала вона.

— Професор зараз дуже зайнятий, закінчує нову наукову працю. Боюсь, що він не зможе прийняти вас. Краще скажіть, яка у вас справа, і я передам йому. Ні? Ну, тоді спробуйте завтра.

Наступного дня повторилося те саме.

— Професор щойно вийшов, і сьогодні його вже не буде.

Амундсен дивився на зневажливо відкопилені губи золотоволосої красуні; цього разу вона навіть не удостоїла його поглядом. Адже він знав, що вона каже неправду: за дверима кабінету чулися голоси. Але нічого не міг вдіяти. Та він не поступався. Прийшов на третій день і зітхнув з полегкістю: у приймальні не було нікого. «Зараз або ніколи», — вирішив він і, не довго думаючи, просунув рекомендаційного листа в шпарину під дверима кабінету.

Коли він ще стояв на колінах, двері раптом відчинилися. Сивий літній чоловік із симпатичним, інтелігентим обличчям дуже здивувався, побачивши молодика, що поспішно вставав з підлоги. А за хвилину, прочитавши уважно листа, професор слухав уже відвідувача, який намагався в такий оригінальний спосіб потрапити до нього на прийом.

— Я радий, що ви хочете поглибити свої знання про магнетизм у нашій обсерваторії. Але скажіть мені щиро, капітане, навіщо це вам? Напевне ж, не для того, щоб водити кораблі? Мабуть, ви щось від мене втаїли?

Щирість тону та доброзичливий погляд професора зробили своє, і Амундсен розповів йому все, так само як і Нансенові.

— Дорогий колего! — професор зірвався з крісла. — Так це ж прекрасно! Якщо вам удасться встановити теперішнє положення магнітного полюса і провести серію вимірів, ви зробите неоціненну послугу науці, повторюю, неоціненну, — захоплено говорив він, тиснучи Амундсенові руку. — Від сьогоднішнього дня ви працівник нашої обсерваторії. Вам треба буде ознайомитися з напрямами нашої наукової роботи. Я охоче допомагатиму вам в усьому.

Професор дотримав свого слова. Він оточив незвичайного практиканта винятковою увагою. Руал завжди перший переступав поріг обсерваторії і останній залишав її. Працюючи по-своєму, мало не день і ніч, він за шість місяців грунтовно ознайомився з технікою магнітних вимірів і пізнав таємниці конструкції точних приладів.

Після цього він, за порадою професора Неймайєра, відбув практику в морській обсерваторії у Вільгельмсхафені та в геофізичній обсерваторії в Потсдамі. Тут, як і в Гамбурзі, Руал підшукав собі скромну дешеву кімнату на мансарді. Не багато витрачав він і на їжу: йому вистачало булки, пляшки молока і сосиски з гірчицею. Кожен пфеніг потрібен був на омріяну експедицію. На одному лише не заощаджував — на гасі. Читав доти, доки лампа біля ліжка не гаснула сама або світанок не пагадував йому про новий робочий день. Тепер Руал жадібно читав щоденник Джона Росса[18] і перед ним поставала страшна картина бідувань, яких зазнали англійські мандрівники у пошуках пункту, що зветься магнітним полюсом Землі.

— То ви, пане Барроу, не довіряєте мені керівництва цією експедицією? Це ваше останнє слово? — В голосі сивого