Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

У просторому кабінеті запала тиша. Джон Барроу, секретар адміралтейства і патріарх англійських географів, безпорадно розвів руками.

— Ви, пане Росс, уже показали, на що здатні, і ми всі цінуємо вас, — здобувсь він нарешті на слово. — Поступімось тепер місцем молодим. Молодь також прагне випробувати свої сили. Це неабиякі люди. Ось хоча б Перрі, Мак-Клюр чи Мак-Клінток[19]. Ми повинні кожному дати якусь можливість проявити себе.

— Молодь, молодь, тільки й чуєш скрізь! Щороку ви споряджаєте експедиції в Арктику. Один за одним висуваються нові й нові, не відомі досі люди. А що ж робити із заслуженими полярниками? Викинути на смітник? Я обійдуся й без вас, пане Барроу, і не проситиму більше адміралтейство доручити мені керівництво експедицією. — Джон Росс почервонів, остаточно втративши самовладання. — Але я все одно попливу в Арктику, не чекаючи вашої ласки. Я відкрию нові обшири, добуду цікаві наукові відомості. Ви ще не раз почуєте про мене. А коли вручатимете мені ордени, я попрошу вас пригадати нашу сьогоднішню розмову. До побачення! — випалив він і швидко вийшов.

— Джоне, чим ти, власне, клопочешся? Чого ждеш від того вашого адміралтейства? Коштів на експедицію? Це просто смішно. Я дам тобі грошей стільки, скільки ти попросиш, — сказав Россу його близький приятель Фелікс Бут, американський король віскі й джину. — Не турбуйся, друже, ти це злякаєш мене, назвавши будь-яку суму. Можеш бути певен, я не матиму на цьому збитків. Навпаки, — зароблю. Це ж чудова реклама. Важко навіть придумати кращу. Мої конкуренти, фабриканти шотландського віскі, луснуть від заздрощів!

Дванадцяти тисяч фунтів стерлінгів золотом цілком вистачило на спорядження великого, міцного корабля з гучною назвою «Вікторі». Дбаючи передусім про рекламу, мільйонер зажадав всупереч бажанню моряків, щоб на судні вперше в історії арктичного плавання було встановлено парову машину. Джон Росс узяв в експедицію свого племінника Джеймса Росса, капітана далекого плавання, який спеціалізувався в галузі земного магнетизму і з дитинства мріяв про полярні мандрівки.

З давніх-давен мореплавці звертали увагу на те, що в міру просування на північ стрілка магнітного компаса дедалі більше відхиляється од напрямку до географічного полюса. Немало мореплавців, що сліпо довіряли компасу, платилися за це аварією корабля, а то й загибеллю усієї команди. Такі відхилення стрілки компаса відзначав ще великий англійський полярник Перрі. Набрався через них біди під час своїх арктичних подорожей і Франклін.

Найвидатніші фахівці світу в клопіткий і дуже складний спосіб обчислили, що магнітний полюс Землі не збігається з географічним і лежить десь між узбережжям Північної Америки та Північним полюсом. Але де саме, як знайти його в білій пустелі? На ці питання і мала дати відповідь експедиція Джона Росса.

Влітку 1829 року корабель «Вікторі» водотоннажністю вісімдесят п'ять тонн, споряджений краще, ніж інші судна що досі вирушали в експедицію, з запасом провіанту на тисячу днів відплив з Англії на пошуки Північно-Західного проходу з Атлантичного у Тихий океан.

Перша в історії арктичних подорожей парова машина, на яку меценат Бут покладав стільки надій, незабаром добре далася взнаки матросам, що прозвали її «пекельною машиною». Коли її стали запускати, почав протікати котел, і, незважаючи на відчайдушні спроби залатати його, струмені води заливали топку. Нарешті машина запрацювала — і знов нещастя: шатун дуже покалічив одного механіка. «Вікторі» повзла із швидкістю лише три вузли[20] за годину, і мандрівка могла дуже затягтися. Хоч-не-хоч треба було повертатися до надійних, випробуваних вітрил. А на парову машину, яку вважали в ті часи чудом техніки, моряки дивилися з неприхованою відразою і презирливо плювали, обходячи її стороною. Під час першої зимівлі вони так довго вмовляли капітапа викинути машину за борт, що він нарешті згодився і її залишили на березі.

«Коли ми, не діставшись ще й до 70° північної широти, опинились у полоні криги, — писав Джон Росс у судновому журналі, — я також із прикрістю подумав про «пекельну машину». Якби не вона, ми припливли б сюди на шість тижнів раніше. Тоді вдалося б вирядити експедицію на материк, а може, й знайти того ж року прохід у Тихий океан».

Перша зимівля минула спокійно, але весна принесла мандрівникам гірке розчарування. Крига не випустила із своїх лещат «Вікторі», перекресливши сміливі плани Джопа Росса. Наступну зимівлю Росе використав для вивчення звичаїв племені ескімосів, що отаборилися довкола судна. Між командою корабля і місцевими жителями, які ніколи ще не бачили білих людей, встановилися приязні стосунки, чому сприяли взаємні послуги. Ескімоси виявили надзвичайну повагу і вдячність капітанові Россу, який доручив корабельному теслі зробити дерев'яний протез для безногого мисливця. «Ніякі скарби світу не справили б на них більшого враження, ніж шматок дерева, що дав можливість мисливцеві повернутися до активною життя», — записав Росс у щоденнику.

Ескімоси охоче постачали англійцям свіже м'ясо оленів, мускусних биків та тюленів, навчали їх арканного полювання. Вони залюбки супроводжували молодого Джеймса в його наукових експедиціях у глиб півострова, ніколи не кидали його у важку хвилину, будували іглу, коли в дорозі їх заставала буря. Вони завжди були в гарному настрої, доброзичливі, послужливі. Після багатьох тривалих, важких походів і сотень клопітких вимірів нарешті було знайдено пункт, де голка інклінатора, прикріплена на горизонтальній осі, стала вертикально. Магнітний полюс було відкрито 28 травпя 1831 року на 70°75’ північної широти і 96°46? західної довготи. На відзнаку свого відкриття Джеймс Росс насипав пагорб, назвавши цю місцевість Землею Короля Вільяма[21].

«Важка праця, втома, небезпека — і ті, що вже минули, і ті, що іще ждали нас, — записав він, ущасливлений, — все одразу було забуто. Я міг тепер вернутися на батьківщину з гордо піднятою головою і більше вже не вирушати ні в які експедиції до кінця свого життя».