Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Нічого та Москва не дасть ні їй, ні мені…

І в мене підупадає віра в те, що вона сюди цього року приїде…

Цілу, значить, зиму доведеться самому, самому, самому…

15. VIII. Увечері раптом зайнявся міський клуб (театр). Був кіносеанс, і годині так о 10 повалив густий дим і запалахкотіло полум’я з лівого боку, з-під даху. Швидко замітили, збіглись, приїхала пожежна і швидко загасили.

Але як горять соснові будинки…

Аж реве! Іще перед вечором був дощик, і дах вогкуватий був – і то горіло, як папір.

Причина – електрична проводка. З’єднання десь, і від того зайнялося.

Прогоріло небагато. Але тепер для мене зрозуміло, чому так усе-таки суворо тут з антипожежною охороною. Справді, за чверть години може згоріти цілий будинок великий! Сосна!

Між іншим, лісні пожежі припинилися. Нема навкруги диму, нема смороду.

Погода не «липнева». Часами невеличкі дощі, вітер і взагалі не тепло.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

16 серпня 1934 р.

16 серпня 1934 р., Москва

Доехала благополучно. Послала 2 письма. Целую.

Заява В. О. Маслюченко

16 серпня 1934 р.

16 серпня 1934 р., Москва

Артистки Украинской драмы В. А. Маслюченко

жены писателя Остапа Вишни

ЗАЯВЛЕНИЕ

Моего мужа писателя Остапа Вишню ГПУ УССР приговорило к 10 годам концлагеря по делу украинских националистов, сослав его в Ухто-печорский промышленный лагерь. Суровый климат севера совершенно непосилен мужу, страдающему тяжелой хронической болезнью (язва желудка). Необходимая для него диета абсолютно не может быть осуществлена на таком далеком диком севере, а это в его годы (45 лет) грозит ему неминуемой гибелью.

Остап Вишня всю свою литературную деятельность, свои силы отдал честной советской работе. Доказательством этому является хотя бы миллионный тираж его книг, пользовавшихся до самого последнего времени громадной популярностью среди колхозников и рабочих.

Я думаю, что за долголетнюю свою работу, в которой, быть может, и были ошибки, Остап Вишня не заслуживает смертного приговора, которым по существу является для него высылка на далекий север на такой долгий срок.

Кроме того, не могу промолчать о тех жестоких репрессиях, которые были применены по отношению к его семье, высланной за пределы Украины в 5-ти дневный срок без предъявления какого бы то ни было обвинения, что привело к совершенному разорению.

Это меня как артистку, проработавшую 13 лет на украинской сцене и плохо владеющей русским языком, с 10-летним ребенком, ставит в совершенно безвыходное положение и лишает заработка.

Ввиду всего вышеизложенного я прошу для мужа перевода в другой концлагерь в более благоприятные климатические условия, где бы возможно было ему подтвердить своей работой, что он является советским журналистом. А для себя разрешения остаться на Украине, что даст мне возможность найти себе заработок по специальности и воспитать дочь пионерку.

Прошу Вашего ходатайства и помощи в трагически сложившихся для меня обстоятельствах.

[Підпис В. Маслюченко]

Із щоденника Остапа Вишні

16 серпня 1934 р.

16. VIII. По лагерю неймовірні чутки про реорганізацію Ухтопечорськ[ого] лагеря. Кажуть, що консервується Печорський відділ, що залишиться тільки Ухта (нафта й вода) і Воркута (вугілля). Лагерників ніби зменшується на 10.000 чоловіка, і всіх зайвих буде розподілено по інших таборах: БАМ, Дмитлаг і т. д.

Ах, лагері! Яких тільки фантастичних чуток тут не вигадають!

А життя йде своїм порядком.

І сидітимемо ми на Ухті тут «до другого пришествія».

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

17 серпня 1934 р.

17. VIII.34 (?)

Москва. Вокзал.

Дорогой Мум!

Выехала из Москвы благополучно. Все, что было нужно мне в Москве – сделала. Буду писать из Харькова. Не забывай о моем приезде в Чибью.

Целую тебя крепко. Пиши. Кланяйся. Думаю и уверена, что скоро увидимся с тобой снова. Никогда не забываю о тебе.

Целую крепко.

Твоя Варя.

Із щоденника Остапа Вишні

17 серпня 1934 р.

17. VIII. Сьогодні на І промислі відбувався промисловий зльот жінок-ударниць. Сіро й сумно. Жінки – специфічні. Перш за все вражає зовнішній вигляд. Обличчя – страдницькі, пожовклі. Все це бувші повії, і не лагерь, очевидно, залишив сліди на обличчях їхніх – це знак всього падлючого й одчайдушного життя.

Виступи? Та власне з боку жінок ніяких виступів не було. Так – репліки більше про побутові всілякі недостатки.

Здебільша говорила Валя Новикова (вона вела з’їзд) пом[ічник] зав[ідуючого] гужтранспорту I пром[ислу]. Це – розбитна дівчина (жінка) років 23. Сидить за «нальоти» по 35 ст[атті]. Говорить, що «спуталась» молодою з хлопцем, вийшла за нього заміж, а він, виявилось, злодій, нальотчик. Втяг і її. Його розстріляно, а вона в таборах.

Єсть іще дві чи три жінки (рецидивістки) в механічн[ому] заводі. Працюють добре і мають уже кваліфікацію майстрів.

А решта і в лагері – те ж, що й на волі. Заробляють тілом.

Оригінальна Меркулова з гужтранспорту. Мужеподібна здорова жінка, ходить в чоловічому убранні (штани, толстовка, картуз, чоботи). Вона – краща на гужтранспорті ударниця – бригадир. Некультурна. Скрізь на зборах виступає, але у виступах нічого «жіночого» нема. Говорить заяложеними, шаблонними фразами.

Жінки взагалі в нашому лагері не відіграють великої ролі. Розповідають, що Мороз раніше взагалі був проти жінок і в цей лагерь їх не приймав. Тільки в 1932 году вже погодився на жінок.

Але їх тут щось чоловіка з 800 на ввесь лагерь і видатних чимось серед них нема.

Із щоденника Остапа Вишні

19–26 серпня 1934 р.

19. VIII. Дістав сьогодні телеграму від Варі з Москви. Доїхала вона туди благополучно і все зробила.

Телеграму послала 15.VIII. Очевидно, вона вже в Харкові. Ну, добре, що доїхала!

Барятинський сказав мені, що д[окто]р Соколов (він тимч[асовий] нач[альник] КВО) написав до УРО листа, щоб мене перевели до редакції «Северного горняка» на постійну роботу.

Тепер говорить, що УРО мене на роботу в редакцію не дає, що взагалі 58 ст[аття] в редакції не може працювати.

Одне слово, він мені, як тут кажуть, «тухту» (фальш) загнув. Яка сволочь!.. Мерзеннішого типа, як цей, у житті не бачив.

Боїться, мерзотник, за свою шкуру й крутить мені голову, пише фальшиві папери, показує мені, потім вони десь з «резолюцією Мороза» пропадають, бігає, ластиться, а за спиною – гадить.

У цій «комедії» зі мною йому допомагає коректорша Корвин-Круковська. Бувша засуджена, вона вийшла заміж за юрисконсульта лагерного Доманського, що втерся в довір’я до т. Мороза. Корчить із себе grand-даму, а насправді – інтригантка, сплетниця, противний тип дегенеративної інтелігентки, якраз під пару Барятинському.

І крутять мені голову.

Та чи я рвусь на їхні «посади», а чи на їхню голову!?

А от знято колотнечу біля мене, щоб як-небудь мене скомпрометувати, щоб не пустить мене в газету, боячись за свої «теплі» місця!

Тьху! Підлота!

А я проситись не піду нікуди.

Призначать – працюватиму. Ні – ні!

19. VIII. Нарешті