Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Єсть лист т. Бермана і телеграма заступника Наркомвнусправ т. Аграпова про це.

Пільги й нагороди в зв’язку з 5-річчям будуть у грудні, коли буде виконано річний план по лагерю.

Опубліковано наказа Я. М. Мороза про нагороду буровиків, що виконали червневий і липневий план.

І все!

20. VIII. Сьогодні на I промислі був промисловий зльот ударників.

До цього дня пристосовано і відкриття робітничого городка та нового там клуба.

Робітничий городок вийшов непоганий. Він – на другому (правому) березі Ухти, ніби на півострові, на низині. Збудовано там щось до 40 окремих будинків невеличких. Кожний будинок має 4 кімнати. В кімнаті по 10 чоловіка робітників, на вагонної системи нарах. Просторніше, звичайно, ніж у старих брудних бараках, чистіше, приємніше.

І взагалі пристойно.

Єсть тут такі ж самі будиночки для спеціалістів (інженерів і т. д.). Інженери по 4 чол[овіка] в кімнаті. Ще нема в будинках грубок, холоднувато й вогкувато, як узагалі в нових будівлях, але все-таки житлові умови покращали набагато.

Там же збудували й новий клуб, з просторною сценою, з кімнатами для клубних різних гуртків. Клуб – чоловіка на 600. Хороший клуб. Чиб’ю, значить, має тепер аж два пристойних клуби. Театри – в «городі» й на промислі.

Зльот ударників був урочистий. Хоч про 5-річчя не дуже говорили, проте все-таки почувалася урочистість моменту і дата ролю свою відогравала.

Говорилося, звичайно, про зроблене, але більше говорилося про те, що ще треба зробити до 20 грудня, щоб завоювати права на пільги й нагороди. А оці пільги, кажуть, мають бути такі ж, які були часу на Білом[орсько]-Балт[ійському] каналі. Всі старі лагерники сподівалися 20 серпня мати їх, тепер чекатимуть на 20.ХII. А проте, надії не загублено.

Зльот тривав 2 дні. Наприкінці кращі бригади і трудколони було нагороджено прапорами, грамотами і цінними подарунками.

Перед веде на промислі № I колона буровиків. Вона дістала червоний прапор. Буровики Чиб’ю, між іншим, держать рекорд всесоюзний по проходці на станкодень. Побили і бакинців, і грозненців, і всіх.

Зінченко, бурмайстер, молодий 28-літній хлопець, українець, (сидить за грабунок кооператива) дав недавно проходки 49,5 метрів у день при важкому ударно-канатному свердлінні. Це – нечуваний рекорд. Отакі землячки!

Дістала червоний прапор трудколона гужтранспорту і колектив «Путь к перековке».

Останній колектив дуже цікавий. Весь із рецидивістів, на чолі з відомим вором і нальотчиком Родде (Смирновим), він працює здорово, дає колосальні відсотки виробу, дисциплінований і т. п.

Родде сам, літ йому під 30, – невеличкий, шатен, «писануватого» вигляду, але організатор і керівник з його, кажуть, неабиякий.

Має цей колектив і свою агітбригаду, що декламує гуртом вірші агітаційного змісту. Слабо. Та й вірші погані. – Лідіна (Барятинського).

З Гжицьким не виходить нічого.

Ходить на загальні роботи (місить глину, дере дранку і т. д.). Виробляє 150–200 %. По спеціальності його працювати не пускають. Не пускають його і в сільхоз, куди його, як агронома, хотіли взяти.

Єсть якийсь спеціальний наказ щодо його з Москви.

Був він у н[ачальни]ка лагеря, але той зустрів його неприхильно.

Гжицький в розпуці, але нічим йому допомогти ніхто не може… Живе він, бідолага, в «шалмані», але й звідтам його витягти не можна, бо він не має ще постійної роботи. Боюсь я, щоб не пішов він кудись далі: на Воркуту!..

21. VIII.34. Був у КВО діловод Купче. Мерзенний тип. Його зняли і призначили завхозом нового клуба в робітничому городку. І там він проштрафився: переполовинив буфет, призначений для зльоту ударників. Мороз його на 3 місяці в ізолятор, разом із жінкою. У таких, як Купче, завжди єсть жінка. Його жінка теж із рецидивісток. Але таким «хлюстам» і в ізоляторі добре. Купче вже й там командує. Уже він бригадир і т. д. Живучі – аспиди!

Скандал з редактором газети «Вишка» Топорковим. «Вишка» газета I промисла. Виявляється, що цей тип (редактор!) приставав до жінок з вимогами «натури» – «а то пропишу!» Яка гидота!

Посадили!

Взагалі щось із робітниками КВО (вихователі!) скандали…

То прокрадеться, то так, як Топорков, газету «редагує»…

22. VIII. Полетіла з лагеря одна паскудна пара – Доманських. Він – Доманський, вона – Корвин-Круковська.

Він офіціально був юрисконсультом управління, а вона – відповідальний випусковий і коректор «Северного горняка».

Він – бувший в’язень (10 літ) по 58 б. Противний, слизький тип лакузи. Вона з відомої родини, але інтригантка, сплетниця, сволоч-баба. Поженилися вони тут. Обидва в останній час були вже вільнонаймані – прикріплені до Північного Краю. Сам він був і юрисконсультом, і співроб[ітником] для доручень при н[ачальни]ку управління. Мали велику вагу. Такий у них був вигляд, що без них не може жити ні н[ачальни]к Мороз, ні лагері, ні взагалі світ. I раптом – по сраці обох! Звільнено й направлено в Сиктивкар добувати строк прикріплення.

«Ничего не вечно под луной».

Ясно, що для них це «грім з ясного неба». Людям було так тут тепло, так затишно й твердо – і нате вам.

Єсть, між іншим, ціла тут категорія люду, так званих (я їх так прозвав) вічних лагерників, для яких лагерь – друга батьківщина. Вони не здатні працювати на волі, а тут, паразитуючи, плазуючи, тримаються й благоденствують. Доманські – з таких. Вихід з лагеря – для них трагедія.

Які життьові парадокси!

І чимало таких єсть.

Дивишся – молоді, здорові, відбули кару і просяться залишити їх на дальшу роботу в лагері.

Іноді рота роззявляєш від здивовання. Говорив якось із жінкою-лікарем. Вона дуже тяжко переживає лагері. Тут вона вже 4 роки. Ненавидить обстановку і своє становище. Заговорили про звільнення в зв’язку з 5-літтям лагеря. І можете собі уявити:

– Куди я піду? – каже.

Я отетерів.

І вона думає залишатися вільнонайманою.

Що таке?

Лагерь ото так впливає на людину, паралізує її волю, дерзання і т. д.

Це ж жах!

Невже й мене засмокче це болото, що й я залишусь «вічним лагерником».

А що ж? 10 років! Хіба це жарти?!

Який жах!!

23. IX. Перебрався жити в кімн[ату] № 15, буд[инок] колонізованих № 2, на місце І. Г. Добриніна. Тимчасово, на час командировки Добриніна в геолог[ічну] експедицію.

Живу. Тут принаймні тепло. В кімнаті нас 6 чоловіка.

Бухг[алтер] Межеренко Юхим Іович – з Олександрії (Херсонщина), Олексій Гаврилович Голубєв – донський козак, Мик[ола] Серг[ійович] Гудковський – білорус, з Мозиря, бувший сільськ[ий] учитель, Вас[иль] Волод[имирович] Брюханенків – картограф-рисувальник і Ларивон Мих[айлович] Вергазов – бухг[алтер] I пром[исла].

Вергазов і Гудковський – вільнонаймані, решта – колонізовані.

Всі старі лагерники.

Зараз типові чиновники. Робота й сон.

Найживіший із них Голубєв. Він і книжку іноді читає, і взагалі цікавиться всім…

Решта – мертві.

Голубєв, між іншим, малоосвічена людина (він із багатих хазяїв донських), сам вивчився рисувати й тепер рисувальником в геолсекторі.

Найбільше дивує мене білорус-учитель. Йому, мабуть, років 26–27. Молодим зовсім він попав у лагерь, одбув,