Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Я був приголомшений, пані Нано, тим, що скривдив вас. Ви сказали: «Ти скривдив мене, лазе! Ти поводився недостойно!» З цими словами вийшли ви з екіпажа, холодно попрощавшись зі мною, піднялися по сходах ганку, ідучи так, як ідуть навіки. Я мало не збожеволів від горя і, не владаючи собою, хотів мчати слідом за вами, щоб вибачитися... Добре, що вчасно оволодів собою і зрозумів, що ви можете сприйняти це за образу. Пішки я повернувся до готелю, приголомшений і нещасний.

Цілу ніч я писав цього листа. Благаю бога лише про одне, щоб ви в гніві не повернули мені його назад нерозпечатаним.

Присягаюся вашим життям — найдорожчим, чим я можу заприсягтися на цьому світі,— все, що я зробив, я робив лише для вас. Про себе я думав тільки тоді, коли спитав, чому ви в поганому настрої. Спитав задля того, щоб одержати вашу відповідь і зуміти виправдатися. Та ви не дали мені цієї можливості, і тепер я змушений писати, а писати важче, ніж сказати. І я мучуся, не знаходжу правильних слів, закреслюю й знову пишу, А те, що виходить з-під мого пера, таке далеке від того, що живе в моїй душі.

Пригадуєте, коли ми ввійшли в залу, ви зіперлися мені на руку, Іраклій одстав від нас, і вийшло, що увага всіх присутніх була зосереджена на нас, точніше — на мені, бо мене мало хто знав тут. І я помітив у декого — і в жінок, і в чоловіків — двозначні ухмилки. А коли нас запросили сісти і до нас підбігла та сама пані Маріам, з якою я познайомився у вашому домі, я враз здогадався: вона встигла оббігти всіх і сповістити, що бачить нас разом не вперше.

Скажіть самі, хіба я не зобов’язаний був зробити щось таке, щоб розвіяти плітки, які закружляли довкола вашого імені? А тут дуже до речі Іраклій сказав, що пані Елісо Церетелі хоче познайомитися зі мною, бо її дуже цікавлять лази. Я вибачився І одійшов від вас. Це було ще до початку танців.

Згадайте, пані Нано, що було по тому. Усі, звичайно, вирішили, що ви залишилися самотні, і почали крутитися навколо вас, усе оте вельможне панство —і Багратіані, і Дадіані, і Гуріелі. І кожен з них, змагаючись один з одним, намагався полонити вас, розважити й звабити. Сьогодні всі вони, я гадаю, позасмучувалися, бо жоден з них не завоював пальми першості, не добився успіху і перемоги. Та хіба могли вони глянути на вас так, як дивився із свого кутка я, і оцінити з почуттям глибокої пошани, як чудово трималися ви серед тих вельмож. Та пліткарі зразу ж витлумачили це по-своєму; Елісо Церетелі, навмисне підвищивши голос так, щоб усі кругом неї почули, спитала мене: «Як ви домоглися, що ця чарівна жінка й поглянути боїться на інших чоловіків?» — і голосно засміялася. Я відповів байдуже, що вона помиляється, а нас з вами нічого не зв’язує, крім вашої гостинності. До цього ми розмовляли про лазів, і Елісо Церетелі трималася надзвичайно грайливо, а після моєї відповіді і геть почала кокетувати на відчай. Я став підігравати їй — нехай усі бачать, що я упадаю за цією жінкою, а Мано Тавкелішвілі тут ні до чого. Цього я хотів. А коли нас запросили до столу й Елісо Церетелі запропонувала мені сісти поруч неї, то я згодився. І просидів так до самого кінця. Коли ми виходили з зали, хтось голосно сказав: «Заберуть нашу Елісо в Лазистан!» Це долинуло, звичайно, і до вас, пані Нано. Отож я поводився так, щоб злі плітки й поганий поговір не затьмарили вашого імені. Хіба не правда?

Начебто й правда... А разом з тим: «Ти поводився недостойно, лазе!» І це правда, і королеву справді було ображено!.. Я, здається, зрозумів, у чому річ, і, тому що нам не дев’ятнадцять років, повинен написати й про це.

Пані Нано, ви — вогонь, і ваше бажання представити громаді Арзнева Мускіа вашим лицарем було спалахом цього вогню. Ваше прекрасне, сповнене благородства серце веліло вам принести в жертву нашу жіночу честь для того, щоб на долю Дати Туташхіа випав ще один щасливий вечір. Та холод кам’яної душі моєї не дозволяє мені піддаватися спокусам простих радощів життя. Я відлюдник і заприсягся не чекати вдячності за свої молитви, а одержувати винагороду лише за виконаний обов’язок.

Ви хотіли піднести мені подарунок. Я не прийняв його. І винен у тому, що не знайшов кращого способу, щоб його не прийняти. Нехай королева вибачить мені. Покладаю надію на її доброту й великодушність.

Покараний вами раб — Д. Т.