Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цілую і цілую тебе, мій любий хлопчику… Пиши і телеграфуй. Твоя Варя.
Лист Маслюченко М. М. до Остапа Вишні
27 серпня 1934 р.
Харків 27/VIII-34 р.
Дорогенький дядя Павлуша!
Як ви живете? Я одержала Ваш лист і дуже зраділа. Лист прийшов до нас швидше, чим Ви гадали. День народження моє ще не було. Лист прийшов 27/VIII-34 р., а день народження 14/ІХ 34 р. Я скоріше хочу поїхати до Вас. Мені хочеться подивитися, яка там місцевість, і побачити Вас. Мама привезла Ваш подарунок. Я Вам дуже дякую за подарунок. Я в школу ще не ходжу, піду 1/IХ 34 р. Я, коли просвяткую день народження, тоді Вам напишу. Уже скоро я з мамою поїду до Вас; мені здається, що я там поправлюся, тому що мама, як приїхала, то я її не впізнала.
Дядя Павлуша!
Кролиця привела маленьких кроленяток, а вони підросли і всі поздихали, а більших і чорненького мого продали. Осталась тільки у нас одна кролиця.
До побачення. Цілую Вас кріпко-кріпко.
Ваша Мушка.
Дописка В. О. Маслюченко
Заходила в Москві відносно себе довідатися. Сказали, що послали справу в Харків на перегляд, але в зв’язку з реорганізацією затрималося діло і, очевидно, скоро буде вже вирішено. Чекають в цьому місяці відповідь і тоді вже сповістять мене. Про рушницю ще не подала заяву. Думаю тоді, як буду їхати в Чиб’ю.
Цілую. Варя.
Із щоденника Остапа Вишні
27 серпня – 1 вересня 1934 р.
27. VIII. Гжицький увесь час на загальних роботах. Ніяким способом його звідтам не можна вирвати. Сьогодні він пішов сам до Мороза, щоб, нарешті, вияснити справу.
Мороз зустрів його ввічливо, але неприхильно. Вислухав і доручив пом[ічнику] своєму Кузьмину переглянути папери Гжицького й сказати Гжицькому, в чім справа.
Це значить – що нічого не вийде.
Вивірено вже, що коли Мороз не розв’язує сам справи зразу й посилає до когось із помічників – справа не вийде.
Так і з Гжицьким. Нічого, розуміється, йому Кузьмин не сказав, крім «чекати далі»…
Нічого Гжицькому доброго не ждати!
Йосип Йосипович Гірняк працюватиме в клубі-театрі – городському.
В Чиб’ю два клуби-театри: один звати «городской им. Косолапкина», а другий – в робгородку (І-го промислу). Так у городському працюватиме Й. Й. Гірняк.
Сидіти йому тут три роки! Йому все ж «пощастило» – не десять, як мені!
Ну, це добре, що він у театрі. І на своєму місці, і, головне, вже не загрожує йому пертись кудись на Воркуту…
Як тільки він буде з руською мовою?
Та це, зрештою, неважне: майстерство актора – інтернаціональне… І доброго артиста залюбки дивитимуться й слухатимуть, хоч якою завгодно мовою він гратиме…
Чи снилося коли-небудь отим похмурим лісам, що обступили суворою стіною Чиб’ю, і чи снилося оцим дерев’яним стінам Чиб’ювського театру, що в них гратиме кращий актор українського театру Йосип Гірняк?!
Ніколи не снилося, звичайно!
Кесмет! Доля!
Да… Тепер по тайгах й по тундрах можна зустріти знаменитих людей!
28. VIII. Знову зміна в КВО. То вже зовсім було налагодилось, що керуватиме КВО Федоров, що приїхав з Воркути, аж тут не воно: знову Федоров повертається на Воркуту, а КВО буде керувати Димов.
Димов був у відпустці 2 м[іся]ці і повернувся для всіх несподівано – всі гадали, що він вирвавсь і не поверне!
Ну, значить, працювати з Димовим!
Ну, що ж? Він – робітник з Донбасу, молодий і, здається, непоганий хлопець…
«Аби тихо…», – як кажуть!
29. VIII. Після приїзду в лагерь комісії Бєлєнького – щось тут таке твориться. Різні чутки, різні ще комісії – прокурори і т. д. Взагалі, видно, що Ухтпечлагом зацікавились після 5 років його існування. Я гадаю, що зацікавилися, звичайно, не долею наших осіб, лагерників, а зацікавились ним з боку його економічної доцільності і тепер його й «щупають».
Багато все-таки кричали про ухтинську нафту, треба зрештою ж підбити підсумки – чи рентабельна вона, чи ні. Розкинувся Ухтпечлаг на тисячі кілометрів. Почав з нафти. Нафта, очевидно, нерентабельна, і має вагу суто місцевого характеру. Але «попутно» – радіоактивна вода ІІ пром[ислу], вугіль на Усі (Воркута), на Печорі, золото (чутки) десь там на півночі – все це ясно робить Ухтпечлаг підприємством не таким уже й збитковим (коли він дає збитки!), а коли до цього додати його специфічне призначення (ми – злодії й к[онтрреволюционе]-р[и]), то факт освоєння Півночі – моя думка така, що «город городити варто було».
Але разом з тим почувається, що кидати гроші «на так собі» не хотять. Бюджет, очевидно, врізують. Це видно хоч би й з того, що звільнено оце чоловіка з 40 чи що вільнонайманих і робота перекладається на ув’язнених. Ясно, що це дешевше. Платити 35 крб. на місяць фахівцеві, чи 750–1000?!
Мене це питання цікавить зовсім з іншого боку. Скорочення «штатів» це значить, що зараз говорити про приїзд сюди Варі на роботу аж ніяк не час…
Доведеться говорити про мою колонізацію.
Невже не дозволять? Жах!
30. VIII. Приїхав з II про[мисла] інж[енер] І. В. Шенгер з дружиною. Дружина його ходила до Мороза говорити відносно приїзду сюди до чоловіка.
Мороз одповів, що тепер не час, що одкладено на весну і що справа залежатиме від того, як працюватиме її чоловік.
Ой, коли б і мені такого не було, щоб на весну, а там ще на весну і т. д…
Проф. Н. П. Петрусевич приїхав із сангородка в Чиб’ю: призначено його на лектора в гірничий технікум.
Рад він дуже.
А тут якраз і дружина його приїхала! Так от людині в ці часи горя й розпуки й блисне якийсь промінь радості!
Погода ввесь час добра. Ночами невеличкі, – але невеличкі – похолодіння, іноді з морозцями.
Листів від Варі нема! Що значить? По-мойому, вже пора б одержати листа.
31. VIII. Працюю в редакції. Гнусно. Гнусна не робота, а гнусно працювати з таким «типиком», як Барятинський. Але що поробиш? Ввесь час напружений стан і стеження за кожним рядком у газеті, щоб не підвів. Ух, не бачив такої сволоти.
Він з князів. Дегенерат. Крисине,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.
