Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

— Мій повелитель, — назустріч вийшов сивий кремезний воїн, без шолома і плаща, на обличчі його вгадувалися сліди кіптяви, одяг був пропалений у кількох місцях. — Тут усі, хто вцілів у сутичці.

— Які у вас втрати?

— Не більше десяти моїх людей, двоє поранені, але виживуть. Серед місцевих набагато гірше. Напад відбувся уночі, багато хто згорів живцем або задихнувся. Тих, хто вибрався з будинків, убивали майже без розбору. Половина жителів села мертва, неушкоджених практично немає.

— Жінки? Діти? — від того, яким рівним голосом запитував правитель, у Йорунн все всередині перевернулося. Для нього це було не перше, далеко не перше подібне опитування.

— Дехто врятувався, встиг сховатися в підвалах, ми досі розчищаємо завали, шукаємо вцілілих, — обличчя воїна спотворила гримаса болю. — І ще: нападники зігнали на свій човен дітей, зв'язали, але не чіпали, отже, планували навідатися на ринки рабів. Ми відпустили малюків до родин, щойно знайшли.

— Скільки всього поранених?

— Близько півсотні, два десятки важко. Нам не вистачає лікарів. Боюся, у багатьох сильні опіки, їм не вижити.

— Зі мною прибуло двоє досвідчених цілителів, нехай негайно вирушать до тих, кому потрібна допомога. Я приєднаюся трохи пізніше.

— Мілорде, — старий шанобливо схилив голову.

Хальвард мазнув поглядом по бранцях.

— Хто керував нападом? Ви взяли його живим?

— Он той.

Він вказав на одного зі зв'язаних у порваному одязі. Волосся його було забите брудом, борода, заплетена у дві коси, стала схожа на розпатлану мотузку. Чоловік похмуро дивився на них з-під напівопущених повік, і на обличчі його читалося більше презирства, ніж страху.

— Приведіть і можете бути вільні. І візьміть моїх людей, нехай допоможуть вам на завалах.

Загін спішився, коней повели геть. Поруч із правителем залишився Ульф, двоє охоронців і Йорунн. Пам'ятаючи учорашній наказ, вона встала трохи осторонь, щоб не привертати уваги. Тим часом один із солдатів підвів до них ватажка. Той був сильно побитий і важко спирався на одну ногу, але не схилив коліно перед правителем Недоре і Міати. Йорунн бачила правителя впівоберта, обличчя його було безпристрасним, але в очах жеврів недобрий вогонь.

— Ти знаєш, хто перед тобою? — першим порушив мовчання Хальвард. Полонений лише скривився і сплюнув перед собою на землю. — Добре, так буде простіше. Мені потрібні відповіді. Від того, наскільки чесними й точними вони будуть, залежить твоя подальша доля і доля твоїх людей.

—  Не погрожуй мені, лорде. Хіба я схожий на того, хто боїться балачок?

— Це ще не погрози, лише факти, над якими тобі варто було б подумати. Як твоє ім'я?

— Називай, як хочеш. Мої люди називають Ейріком Паленим.

— Тоді слухай мене, Ейріку, — Хальвард неквапливо зняв із правої руки чорну шкіряну рукавицю. Між його пальців одразу зазміїлися напівпрозорі чорні ниточки. — Я можу ставити тобі запитання довго, дуже довго, а ти можеш не відповідати. Однак скоро зберігати мовчання стане вкрай неприємно, навіть болісно, нестерпно болісно. 

— Знайшов новину, — Ейрік зв’язаними руками стер кров з розбитих губ. — Я не хлопчисько, бачив, як здобувається інформація. І знаю, як може верещати людина, коли їй, наприклад, здирають шкіру з пальців або виколюють очі. До речі, саме так я й зробив з багатьма жалюгідними жебраками, які чомусь називали себе твоїми воїнами. Тож, вибач, але смерті я вже давно не боюся.

Йорунн аж кинулася від огиди, так відверто Ейрік насолоджувався тими спогадами. Гнів тугою хвилею піднявся зсередини й вдарив в скроні. Захотілося підійти до нього й вдарити, щоб стерти вираз самовдоволеності з його пики. Будь в неї хоча б ніж, вона б встромила його в саме серце покидька.

— Жалюгідною є твоя спроба змусити мене вбити тебе через гнів, — в голосі герцога не промайнуло нічого, крім спокою, і це в одну мить змусило Йорунн опанувати власні емоції. — Кажеш, не боїшся смерті? Це брехня. Будь-яка жива істота її боїться, а твоя, як не крути, милосердною не буде. Але я не отримую задоволення від вигляду страждань живої істоти, хоч би якою мразотою вона була. Тому пропоную добре подумати, так нам усім буде легше. Отже, хто послав вас у це селище?

Але Ейрік лише гидко розсміявся.

— Що, лорде, руки бруднити не хочеш? Ну то нехай твій вірний пес відрубає мені голову, я готовий, — він схилився у знущальному поклоні перед Ульфом. — Ну ж бо, ваша милість, надайте бідному розбійнику високу честь.

Ульф змірив людину перед собою оцінювальним поглядом:

— Як надати честь людині, у якої самої честі немає? Мій меч не для вбивць жінок та викрадачів дітей. Але я із задоволенням подивлюся на те, як ти бовтатимешся в зашморгу, коли мій пан покінчить із тобою. Якщо залишиться, чому бовтатися.

— Ви подивіться, скільки пихи! А казали, що ти звичайний дворовий пес, хіба що ланцюг в тебе з золота, — у хриплому голосі Ейріка почулося презирство.

— Можливо. Та пес кращий за стерв'ятника, — знизав плечима Ульф. — Мілорд поставив тобі запитання. Відповідай.

Ейрік розпрямив плечі й вперто підняв підборіддя, усім видом демонструючи: добровільно він і слова не скаже.

— Добре. Ти бачив щось подібне раніше? — Хальвард повернув долоню догори, і чорні ниточки слухняно сплелися в крихітну змійку. За секунду вона набула плоті й ваги, ковзнула з руки на землю і, плавно вигинаючись, поповзла до бранця. Щойно змійка торкнулася ноги чоловіка, той раптово зблід, наче полотно, і зчепив зуби. Хальвард продовжив: — Навряд чи. Ті, хто знайомий з нею, зазвичай довго не живуть. Ця мила істота може повільно пропалювати твою плоть до самих кісток. Вона живитиметься твоїм страхом і болем, стаючи дедалі більшою і сильнішою, поки не поглине тебе цілком. Дивись, ти їй сподобався.

Чорно-золота змія обвила ногу людини щільним кільцем, від одягу почав підійматися димок, потім до нього додався запах паленої плоті. Ейрік сіпнувся, глухо загарчав і спробував схопити тварюку зв'язаними руками, але пальці пройшли крізь примарне тіло. Чоловік квапливо стягнув чобіт, намагаючись позбутися потвори разом із взуттям, та змія зашипіла й уп’ялася в плоть, а потім ковзнула під шкіру. Ейрік оскаженіло струснув кінцівкою, запах смаженого м’яса посилився, і Йорунн відсахнулася, затуливши рота й носа рукою.