Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Але Хамм і надалі наполягав, що висновки Голланда щодо штучних землетрусів були абсолютно хибними. І, на думку Хамма, Голланд був просто пішаком у значно більшій партії. Хамм пояснив Сорагану, що війна проти викопного палива була значно потужнішою, ніж то будь-хто розумів, і набагато небезпечнішою. «Хамм вірить, що обговорення землетрусів і гідророзриву грає на руку активній кампанії з демонізації нафтового і газового «відродження» Сполучених Штатів, — написав Сораган. — Відродження, яке стало можливим завдяки гідравлічному розриву пластів і горизонтальному бурінню. У спробах йому зашкодити він вбачає руку нафтозалежної Росії…»

«Без неї тут не обійшлося», — сказав Хамм. Що, звісно, було маячнею. Але маячні тут було не набагато більше, ніж правди.

РОЗДІЛ 26

Без неї тут не обійшлося

Прикид чоловіка, який чатував на охороні за дверима конференц-залу «Холідей інн» у повному обмундируванні «казачка», — хутряна шапка, ладно припасована до маківки, і шкіряний батіг, прикріплений до пояса, — досить неоднозначно вказував на те, що всередині відбувається дещо дивне. У кожного, хто 22 березня 2015 року переступив цей поріг і мав за честь уздріти делегатів першого Міжнародного російського консервативного форуму, не лишалося сумнівів, що цей конклав міг зійти за повноцінний клуб Зоряних воєн. Тут скупчилася дивна добірка учасників у змішаній псевдовійськовій формі з еполетами і купецькому цивільному вбранні; гуділи нові альянси, викувані із суміші ймовірних міжгалактичних ревнощів, давньої, але незабутої злоби, і вкрай мінливої ворожнечі; панувало дивне відчуття, що кремлівська «Зірка смерті» це все схвалює і заохочує. Над цим здіймалися голоси, які пронизливо втовкмачували своє бачення, що для світу правильно й добре: західна культура й традиції, християнство, вищість білої раси — раси, чиї гідні поваги цінності стикнулися із загрозою вимирання. «Захід забруднений вірусом занепаду, лібералізму, гомосексуальності і руйнуванням родини, — заявив делегат від одного ультраправого шотландського угруповання. Кріс Роман, провідний делегат від Бельгії, погодився. «Невдовзі на Заході буде можливо взяти шлюб із собакою чи пінгвіном, — сказав він. — Дітей до п’яти років навчають, як самозадовольнятися, а старшим п’яти кажуть, що бути геєм — нормально».

Макс Седдон із «БаззФід ньюз» повідомляв, що делегати «у різні способи сварилися на масонів; на згубний вплив Голлівуду; на «неофашистів у Європейському Союзі»; на «світову таємну змову» «олігархів-кровопивць»; на кольорових емігрантів, що дотримуються «чужих традицій»; на «педиків і лесбійок» і «сіоністських маріонеткових паскуд». Незважаючи на очевидне збудження від можливості сказати, що вони насправді думають, у колі друзів, без страху бути покараним — дякуємо тобі, костюмований казачок на чатах, дякуємо тобі, схвалена Кремлем «свобода слова», — кінцевий склад учасників породжував розчарування. Європейські найбільші ультраправі націоналістичні партії із найкращим фінансуванням на конференцію забили. Очевидно, провідних фашистів Європи не обходило, що їх асоціювали із самопроголошеними неонацистами, і навпаки. Марін Ле Пен, наприклад, мала за щастя брати в російських банках величезні позики на фінансування Національного фронту Франції, але не хотіла, щоб саме зараз бачили її тісний зв’язок з оцим елементом — не тоді, коли національні вибори на горизонті. Провідні ультраправі націоналістичні партії Австрії, Угорщини і Сербії також усі відпали. Навіть лідер партії, що організував конференцію, російської партії «Родіна», в останню хвилину залишив місто у справі, яку назвав важливою, але не конкретизував.

Людям, які прибули на цей багатонаціональний шабаш однодумців, бракувало завзяття. Повітря в конференц-залі стояло важке, просякнуте відчайдушною потребою належати до чогось більшого. «Чого я шукаю в Росії, — говорив італійський фашист Роберто Фіоре, — це глибокого політичного і філософського розуміння». На жаль, товариство, яке вдалося зібрати в той крижаний день у Санкт-Петербурзі, почувалося трохи мізерним. Український академік, спеціаліст з активізації націоналістичних політичних рухів у Європі, так описав деяких основних доповідачів конференції. «Роберто Фіоро… має сорокарічний досвід ультраправої активної діяльності, — писав Антон Шеховцов, — але на останніх загальних виборах в Італії його партія «Нова сила» отримала лише 0,26% голосів». Грецький «Золотий світанок» «мав обмежений вплив на грецьку політику. Бельгієць Кріс Роман, якого організатори гордо йменують «головою Європейсько-російського дослідницького центру», найімовірніше, єдиний член цього центру. Нік Гріффін, колишній лідер Британської національної партії, виключений з неї восени 2014 року, представляв «Брітіш юніті», віртуальну партію, яка переважно існує у фейсбуці з чотирма тисячами «вподобань».

Провідний делегат від Сполучених Штатів, засновник і редактор ультрарасистського інтернет-видання «Американське відродження», оглянувши кімнату зі свого місця на підвищенні, виніс свій присуд. «Дивне зібрання, — сказав Джаред Тейлор «БаззФід ньюз». — Периферія усіх периферій». Але це відкриття не притлумило надії, покладені Тейлором на цей пожухлий маленький парник націоналістичного братання. Принаймні вони мали ворогів, щоб накинутися на них усім разом. «Ми тут усі пов’язані нашим неприйняттям глобалізації і нашою любов’ю до традиційних суспільств, — звернувся Тейлор до присутніх. — Традиції перебувають під загрозою. Один із них — заміна людей, які творять традиції, абсолютно іншими людьми. У сучасному світі це відбувається через імміграцію. Інший шлях руйнування традицій — спроба підірвати традиції народу і замінити їх на чужорідні. Таким чином, існує два основних шляхи руйнування традицій: заміна або витіснення нації іноземцями або переконування людей прийняти іноземні традиції». Тейлор перепросив за помилкове схвалення Америкою «розмаїття», яке він вважав формою національного самогубства. «Ми усі брати й сестри, члени однієї величезної родини Західної Людини. Але нас на цій планеті мізерна кількість. Нас стає все менше, тоді як представників інших груп стає все більше. Ось чому у нас мають бути території, які належать лише нам, які призначатимуться лише для нас і наших дітей назавжди. Без цього усе, що ми любимо, зникне».

Серед небагатьох яскравих зірок події був молодий воїн-сєпар якраз із фронтових ліній Донбасу, на яких він, за його словами, боровся зі злісним фашистським урядом з Києва, що збирався винищити всіх етнічних росіян на сході України (навіть для делегатів було вище всіх розумових зусиль відстежити, про яких саме фашистів йдеться і за що, або проти чого вони борються). «Я — націоналіст, — запевнив Алєксєй Мілчаков і пообіцяв повернути Донбас у тепле лоно Матінки-Росії. — Я патріот свого народу. Просто зараз у Європі має місце спроба розмити кордони, щоб усіх перемішати».

Побратими-учасники конференції прокричали «ура» цьому сентименту і виступили проти несправедливого переслідування Сполученими Штатами і Європейським Союзом активних спроб Владіміра Путіна повернути землі України, які по праву належать російському народу. Особливо