Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

847
0
28.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остап Вишня. Невеселе життя" автора Сергій Анастасійович Гальченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 293
Перейти на сторінку:
сльозу. Я кинув оком у бік автора і ледве його догледів… він убгався в себе і ледве був помітний на своєму стільці. Весела картина українського ярмарку цього разу викликала у засланців-глядачів тугу, печаль, біль, сльози… Мій благий намір розминувся з ціллю: від мого сміху, від мого безтурботного акторського балагурства глядачі прослезились. Хоч як гаряче долонями вони мені дякували, однак я зійшов зі сцени розтерзаний, зніяковілий…

Концерт закінчився, скромна, плохенька завіса відгородила залю від сцени. Крізь шпарину заглянув я до глядачів, які гомінливо облягли Остапа Вишню, щоб подякувати йому за рідне тепле слово. На жаль, не дали мені нишком приглянутись цій картині, – на сцену ввійшло начальство, і сам хазяїн Ухт-Печлаґа Яків Мороз «соізволив ізректи» до мене: – Видно, що ви не з одної театральної печі хліб їли, але тут ви новичок, тому раджу притримуватись програми і не дозволяти собі «отсебятин»!

– Тьху! Коли б тільки на цьому скінчилось…

Морозна, холодна ніч була освітлена чарівним північним сяйвом.

– Гляньте, Йосипе Йосиповичу, ми мов під грайливим куполом цирку. Які світла? Які барви? Недостає тільки кльовнів та карколомних акробатів!

– Павле Михайловичу! Що трапилось? Чого люди заплакали над вашим веселим «ярмарком»?

– Бог їх зна! Видно, такий я непутящий письменник; напишу сумне, а люди сміються; напишу веселе, а вони плачуть!.. Ось, клянусь! Як тільки пощастить пережити цю халепу, затурюсь у сибірську гущавину і там розставлю сільця на зайців, сіті на рибку і нехай мені рука всохне, коли я нею візьмусь за перо! Так мені, Боже, допоможи!

Наступного дня, у черзі по лагерну баланду, люди стали привітно до мене всміхатись і запропонували ставати поперед них. Кухар зачерпнув із дна гущі, а хліборіз довго вибирав для мене краще випечену пайку хліба.

Отак одним своїм оповіданням Остап Вишня допоміг мені завоювати за Полярним колом акторську популярність.

Доля моя не була мачухою. Вона повела мене в театр, який я полюбив до самозабуття, до безтями, вона звела мене з Лесем Курбасом, вона відкрила передо мною двері «Березоля», вона обдарувала мене прихильністю українського глядача, вона вела мене по крутих та небезпечних стежках і дорогах, вона оберігала мене від небезпек, якими кишіла наша доба.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

1 жовтня 1934 р.

1 жовтня 1934 р., Харків

Чибью, редакция «Северный горняк». Губенку.

Выслала первого две посылки. Здоровы. Целуем.

Із щоденника Остапа Вишні

2–4 жовтня 1934 р.

2.(X) У Мороза. Крах надій. Одмовлено. Розпач. Робота над романом. Кімната і т. д.

3.(X) Лист і телеграма од Варі, що робити. Котлас? Усть-Вим?

4.(X) Посилка од Варі. Життя в колонізованих.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

4 жовтня 1934 р.

Харків 4.X.1934 г.

Любимый мой!

Большего горя нельзя себе представить, чем то, какое сейчас меня убило после того, как я получила сегодня утром твою телеграмму. И опять обманули… Ну за что? Почему же было обещано через три месяца, а теперь нельзя?! Как это жестоко и бесчеловечно! Как больно, что приходится разочаровываться. Я не могу без слез думать об этом, так меня обидело это… И эти печальные строки обливаю слезами. За что?! Ну за что так больно делают? Чем я могла помешать, живя с тобой? Вот сижу и реву, как белуга. И не могу себе представить, чтобы Я[ков] М[оисеевич] не сдержал своего слова. Может быть что-нибудь случилось? Я не верю, что большевики могут быть жестоки к беззащитному одинокому существу, вся цель которого – принести пользу хотя чем-нибудь. И вот у этого человека отняли последнюю радость в жизни – это поехать к любимому и дорогому… обещать и отнять. Какое это ужасное и тяжелое наказание… Да, значит могут быть жестокие. Мне очень тяжело… и не потому, что я осталась у разбитого корыта, что все поломалось, все рухнуло, а потому, что меня обманули и этим сильно обидели. Лучше бы сразу отказали и не давали возможности столько времени лелеять надежду на переезд и жизнь с тобой, мой любимый, бесценный… Да неужели ты хуже многих? За что? Из твоей телеграммы я поняла, что до мая отложено, и только весной я смогу приехать, но я не верю и лучше не иметь никаких надежд на это, чтобы опять не остаться в таком положении, как я сейчас. Значит на 10 лет наша совместная жизнь невозможна, и та короткая жизнь, что осталась нам прожить на этой старой планете, омрачена и растоптана… И все же я тебя буду любить и ждать – эти бесконечно длинные 10 лет, и думаю, что конец дней наших печальных мы все же доживем вместе… Да, печаль мрачная окутает эту зиму мою, и нет радости, потому что отнята надежда и вера в людей и их слова. Пожалуй, у меня за все время этой катастрофы не было такого отчаяния, как сейчас. Всегда теплилась надежда на что-то справедливое в будущем, а теперь… Мрачно. Мрачно, потому что не верю. Настолько не верю, что если бы сегодня получила телеграмму, что разрешено ехать, сегодня же – не поверю. У меня в жизни был уже такой случай, когда в одну секунду рухнула вера, внедряемая веками: а вот теперь опять «повторяется история».

Мне очень тяжело. И как все это интересно бывает в жизни: вчера вечером вспоминала и рассказывала своим многие эпизоды из своей жизни, до встречи с тобой и о нашей совместной жизни. А потом проснулась ночью в 3 часа и не могла уснуть до 6 ч., все думала… А утром неспокойно и тревожно было как-то, и вдруг телеграмма… Этого я все же не ожидала… Неужели кому-нибудь могло показаться роскошным и завидным, что два любящих существа в далеком чужом краю могут идти к закату своих дней рука об руку и тихо улыбаться своему вечернему счастью. Это так мало, а для нас так много, много… Выходит, люди живут для того, чтобы усложнять и портить один другому жизнь. И кому мы сейчас нужны? Все уже свершилось, все разрушено и осталось так немного – дожить немного лет хотя бы вместе. Уж лучше бы окончилось все в один момент, и не приходилось бы теперь в разных концах земли тянуть никому ненужную лямку жизни. А то, что жизнь наша и мы со своей работой и мыслями, что наша работа нужна кому-то, – фактически не нужны. Я теперь в этом убедилась. И если бы случилось, что тебя не стало, я ушла бы за тобой и в неведомые края. Думаю теперь, что было бы это гораздо лучше, чем так страдать. И сегодня ночью все Микола мне приходил на ум,

1 ... 113 114 115 ... 293
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"