Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Я обов'язково прийду, — каже жінка. — Він буде в захваті від вашої пекарні.

— Чекаю з нетерпінням, — відповідаю, відчуваючи, як усмішка на моєму обличчі стає щирішою. Я люблю знайомитися з новими людьми, це заряджає мене енергією.

— О, вибачте, забула представитися, — раптом промовила вона. — Я Марина.

— Ясмін, — відповіла я з легкою усмішкою. — І я рада, що ви тут. Якщо що, завжди можете зробити перерву на каву і тістечко.

Жінка кивнула, прощаючись, і пішла до дверей, а я дивилася, як її витончені кроки зливаються з рухом вулиці, поки вона зникла за рогом.

Оксана підіймає брови й присідає на край стільця біля стійки, наче зараз розпочнеться найцікавіша частина серіалу. Її яскраво-рожеве волосся підстрибувало, коли вона змінювала позу, і це виглядало, наче вона сиділа на пружині.

— То... що це була за жінка? — дівчина подивилася на мене своїми яскраво-синіми очима, трохи нахиливши голову набік.

— Секретарка сухаря, — фиркнула я, згадавши про нього, і почала лівою рукою розминати свої плечі.

Оксана посміхнулася і змовницьки нахилилася ближче, змінивши голос на нижчий, як у ведучої розслідувальних шоу.

— Знаєш, за сухарями іноді ховається кремова начинка.

Я вибухнула сміхом так голосно, що кілька клієнтів за столиками здивовано підняли голови. Це було настільки несподівано і смішно, що я ледь не перекинула чашку з кавою.

— Серйозно? — витиснула я крізь сміх. — Ти сама це вигадала?

До нас підійшов Денис, який виглядав, як завжди, трохи розгубленим. Його руде волосся стирчало в різні боки, а фартух був трохи перекручений, ніби він щойно намагався зав'язати його на ходу.

— Що ви тут смієтеся? — запитав він, дивлячись на нас обох, потираючи потилицю, явно нічого не розуміючи.

— Ти краще подивися на себе, — кивнула Оксана, вказуючи на його перекручений фартух. — Здається, у тебе теж якась начинка витікає.

— Ой, — зніяковів Денис і поспішно почав виправляти фартух, бурмочучи щось під ніс. Його щоки трохи зашарілися, і він виглядав так мило, що я знову засміялася. — Я вас двох взагалі не розумію.

— Денисе, це нормально. Іноді ми самі себе не розуміємо, — я подивилася на Оксану і підморгнула їй. — Але, ти повинна знати, що такі люди, як Фелікс не змінюються. Він може удавати друга, а за спиною тримати бульдозер.  

Денис спантеличено підняв брови, явно не до кінця розуміючи мій образ.

— Бульдозер? — перепитав він, задумливо почухавши підборіддя. — Тобто він... руйнує все на своєму шляху?

— Саме так, — я зітхнула, схрещуючи руки на грудях. — Спочатку здається, що все добре, він навіть може допомогти чи підтримати. А потім... бах! І ти стоїш серед руїн.

— Ясмін, не завжди так. Ніж можна отримати від того, від кого ти його навіть не очікуєш. Він може бути навіть від Дениса, — вона показала на нього пальцем, а потім махнула рукою. — Або від мене. А може взагалі, Левицький закохався в тебе з першого погляду, як і всі, хто куштував твої десерти?

Я скептично звузила очі.

— Сано, якщо він закохається в мене, я спечу тобі пиріг з полуницею.

Оксана втиснула пальці до підборіддя, прикидаючись, що серйозно розмірковує над цим. Потім, не втримавшись, кивнула з величезним ентузіазмом.

— Домовилися!

Я втомлено видихнула, усміхаючись. Цього ніколи не буде.